Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

 

Мистецтво. Живопис

Енциклопедія живопису


Дивіться також: Живопис. Музеї

 

Софт:

Електронні альбоми «Життя і творчість великих художників»

 


 

Галереї художників в нашій бібліотеці:

З історії реалізму в російській живопису 18-19 століть

Картини російських художників першої половини 19 століття

Картини російських художників середини 19 століття

Віктор Васнецов

Врубель

Ісаак Левітан

Айвазовський

Шишкін

Костянтин Васильєв

Кустодієв

Полєнов
Маковський
Сєров
Бенуа
Рєпін
Сомов
Петров-Водкін
Добужинський
Богаєвський
Філонов
Бакст

Коровін
Бурлюк
Аполінарій Васнецов
Нестеров
Верещагін
Крыжицкий
Куїнджі

Олексій Венеціанов
Федір Васильєв
Іван Крамскої
Богданов-Бєльський
Горюшкін-Сорокопудов
Іван Білібін
Микола Ге
Суріков
Лев Лагоріо
Ніко Піросмані
Абрам Архипов
Боровиковський

Федір Алексєєв
Аргунов І.П.

В.Э. Борисов-Мусатов
Зінаїда Серебрякова
Юхим Волков
І.Є. Грабарь

Жуковський
Григорій Мясоєдов
Володимир Стожаров
М. Чюрльоніс
Фірс Журавльов

Андрій Рубльов. Ікони

 


 

Рафаель Санті
Веласкес

Боттічеллі

Ренуар

Клод Моне

Ієронім Босх

Поль Гоген

Ван Гог

Сальвадор Далі

Густав Клімт

Рубенс

Дега

ван Дейк

Ежен Делакруа

Дюрер

Тулуз-Лотрек

Шарден

Рембрандт

Мане
Карл Шпіцвег
Енгр
Франц Марк
Ганс Гольбейн (Хольбейна) Молодший
Леонардо да Вінчі
Аксели Галлена-Каллела

Хаїм Сутін

Модільяні

Поль Сезанн

Анрі Руссо

Каналетто

Адольф Менцель

Сіслей

Давид Фрідріх

Альтдорфер

Коро

Антоніо Корреджо

Тернер

Джон Констэбл (Констебл)

Лукас Кранах

Китайська живопис: Чжао Цзі

Японська живопис. Хокусай

Хасегава Тохаку

Утагава Тоекуни

Утагава Кунієси (Куниеши)

Живопис укійо-е: Кітагава Утамаро

Судзукі Харунобу

Андо Утагава Хиросигэ

Утагава Кунисада

Кейсай Эйсен. Жанри окуби-е, бидзинга

Цукиока Еситоси (Ешитоши)

Охара Косонь. Жанр "кате-е"(кате-га) - квіти і птахи

 


 

Лувр. Велика галерея (650 картин)

Музей Зелені Склепіння

Дрезденська збройова палата

Лондонська Національна Галерея

Із зібрання Лувра

НАТЮРМОРТ: Електронна бібліотека ДиректМедиа

Мистецтво Стародавнього Китаю

Мистецтво Стародавнього Єгипту

Колекція російських ікон 15-20 століть

ФЛАНДРІЯ Flandres (Flandre)

 

До нас майже не дійшло фламандських

монументальних розписів і станкових

картин, що передують творчості

ван Ейка, а мініатюри, зберегли-

ся набагато краще, не виявляють істо-

ков мистецтва великого майстра.

Середньовічна живопис стінна

представлена кількома фрагмента-

ми XII-XIII ст. в соборі в Турне і

фрескою XIV ст., що зображає <Тай-

ву вечерю> рефекторії монастиря

Бейлоке в Генті. До відомим нам

раннім прикладів станкового живопису

відносяться картини <Полювання св. Оди-

ліі> (1292, ц. у Керниле), <Голго-

фа> (до 1400, Брюгге, музей собору

Сен-Совер) і <Сцени з життя Марії>

(Брюссель, Кор. музей витончених іс-

кусств). В кінці XIV ст. в живописі

Південних Нідерландів настає період

розквіту, як в області вівтарних

картин, так і в книжковій мініатюрі.

Проте з суто історичним причи-

нам, найвидатніші твори

були створені не в самій Фландрії, а

в Парижі, де працював Жан Бондоль

(Жан з Брюгге), і в герцогствах

Беррийском і Бургундському, де пра-

талі Жан де Бомез, Жан Малуэль,

Жакмар Эсденский, Андре Боневе,

брати Лимбурги і Мельхіор Брудер-

лам (див.: ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА ГОТИКА

і ФРАНЦІЯ).

XV ст. Вийшли з цієї культури і,

ймовірно, що сформувалися як мі-

ниатюристы, Губерт і Ян ван Ейк

стали родоначальниками нового иллю-

зионизма в живопису, вільного від

нематеріальності <інтернаціональної

готики> близько 1400. Ян ван Ейк ра-

ботал в Генті, Ліллі та, головним про-

разом, Брюгге, де в 1425 він посту-

пив на службу до Філіпа Доброго і

де помер у 1441. Він привніс в ні-

дерландскую живопис ряд радикаль-

вих нововведень: лінійну перспективу,

але не математичну, як у италь-

янцев, а інтуїтивну; пластичність

у зображенні людських тіл і

драпіровок, висхідну до скульптура-

рам Клауса Слютера; знання оптичес-

ких властивостей світла; скрупульозну, але

чуттєву трактування людської

міміки. В Турне в тому ж дусі робо-

тал старший сучасник ван Ейка,

Робер Кампен (Майстер з Флемаля),

але його різкий люминизм і більше-

нейная пластичність не дозволили

йому досягти тієї ж безпосередній

правдивості, яка була притаманна

мистецтву ван Ейка. Ці відмінності в

манері двох майстрів ще більше

проявляються у творчості учнів

Робера Кампена, Жана Дарэ і особ-

але Рогира ван дер Вейдена, работав-

ництва в Брюсселі. Ван дер Вейден в

своїх картинах не розгортав

простір вглиб, а будував його

за допомогою накладання планів; ста-

тіке ван Ейка він протиставив

динамізм ритмів і графизм. Стиліст-

політичні особливості манери ван Гей-

ка і ван дер Вейдена, розвинуті їх

послідовниками, поклали початок

розвитку двох досить відмінних нап-

равлений в нідерландської живопису.

Між тим, у творчості більшості

художників другої половини XV ст.

вони тісно переплітаються. Так, якщо

працював у Брюгге в 1444-1474

Петрус Кристус, створив у своєму іс-

мистецтво дещо спрощений варі-

ант стилю ван Ейка, а Дірк Боутс з

Лувена, навпаки, більше тяжів до

манері ван дер Вейдена, то Мемлінг

з Брюгге досяг синтезу цих двох

напрямів, передавши їх художникам

наступного покоління. В Генті робо-

талі два відносно незалежних

майстри: Іос ван Гент (Йос ван Вас-

сенхове), який особливо відомий

своїми творами, виконаними

при дворі герцога Урбінського, і Гу-

го ван дер Гус, якого відрізняють

монументальність, тонкий і графизм

світлий колорит. Поряд з ван Ейком

і ван дер Вейденом, ван дер Гус за-

нимает особливе місце у фламандському

живопису XV ст., яка надала ре-

шающее вплив на все європейське

мистецтво того часу.

XVI ст. На рубежі століть Герард Так-

вид, який поєднав у своєму мистецтві

традицію Мемлінга і елементи своєї

рідний харлемской культури, намітив

основну тенденцію розвитку фла-

мандской живопису і зміцнив славу

Брюгге. Однак незабаром основними ху-

дожественными центрами, які залучили

найбільших художників тієї епохи,

стають Антверпен, Мехелен та

Брюссель, завдяки заступництву

Маргарити Австрійської та Марії Вен-

герской. У Брюгге вплив Давида

проявилося у творчості Яна Провос-

та, Амброзиуса Бенсона і Адріана

Изенбрандта. В Антверпені близько

1520 досягає свого розквіту го-

тичний маньєризм (див.: МАНЬЄРИСТИ

АНТВЕРПЕНСЬКІ), напружений стиль

якого контрастує з більш спо-

койным мистецтвом Квентіна Массейса

і Йоса ван Клеве. Ван Клеве був за-

мечательным портретистом; він робо-

тал при дворі Франциска 1 і надав

вплив на французьких художників.

Массейс прославився як жанровий

живописець; особливий інтерес він прояв-

лял до фізіогноміки, що зближує

його з Лукою Лейденским, Ян Госсарт

(прозваний Мабюзе) і Баренд ван

Орлей є представниками ро-

манизирующего і антикизирующего

фламандського итальянизма початку XVI

в. Перший подорожував по Італії та

після повернення працював у стилі, зі-

четавшем в собі багату разнообра-

зие декоративних елементів антвер-

пенского маньєризму з пластичністю

форм, властивої античної скуль-

птуре. Другий був, мабуть, знайомий

з Італією тільки завдяки своєму

перебування при дворі в Мехелене в

як наступника Якопо де Барба-

ри, а також завдяки Дюреру, з ко-

яким він познайомився ще в Антвер-

пені у 1520. Його итальянизм був ви-

ражен в ще більш яскравій формі, ніж

у Госсарта. У Брюсселі він керував

роботою по виробництву шпалер на

тему <Діянь апостолів> Рафаеля,

картони до яких створив він сам;

для них характерний більш размашис-

тий і уравновешанный стиль.

У другій третині XVI століття фла-

мандский романизм від акуратних за-

имствований окремих елементів

італійського мистецтва переходить до

більш глибокому освоєнню класичні-

кої системи тосканоримского Ренес-

санса. В 1540-е два учня ван Ор-

лея, обидва побували в Італії, Пітер

Кука ван Алст, працював у Антвер-

пені та Брюсселі, і Міхель ван Кок-

сі, -починав, швидше за все, в

Мехелене, створюють більш умиротво-

ренный стиль, просочений духом Ра-

фаэля і його учнів, але чувстви-

а ще до скрупульозної манері і

гладкою фактурою їх вчителі. У Льєжі

Ламберт Ломбард працює в різкій і

холодної манері теоретичного

класицизму. Висхідний до Массейсу

итальянизм досягає свого найви-

вищого розквіту в середині століття. Так,

релігійним композиціям Яна ван Хе-

мессена властивий якийсь экспрессио-

нізм, а його жанрові, доведені до

карикатурності сцени близькі искусс-

тву Марінуса ван Реймерсвале. Його

міць і дивовижна пластичність

стали одним із джерел манери П.

Артсена. Вплив Массейса прослежи-

ється і в творчості його сина, Яна

Массейса, своєрідний стиль кото-

рого пов'язаний з інтернаціональним

маньеризмом; відзвуки цього искусс-

тва відчуваються і в творах

Ст. Селлара, який працював у Мехелене.

Пейзаж, родоначальником якого

був В. Патинир, розвивається потім в

творчість Херрі мет де Блеса, М.

Кока, Корнеліса Массейса і Лукаса

Гассела. На кордоні пейзажу і жанру

працюють Ян ван Амстел (Монограм-

міст з Брауншвейга) і ранній Хе-

мессен. Родоначальник еклектичного

итальянизма в Антверпені, Франс

Флоріс, після повернення з Риму в

1541, виробляє маньеристический

стиль, звертаючись до різнома-

різним моделям. Крім Пітера Поур-

буса, художника більш суворого і

сюжетного, і його співвітчизника

Клайссенса, отражавшего смаки бур-

жуазной середовища, Флоріс надав біль-

шоє вплив на художників,

1550-1570 відвідували його мастерс-

кую. Серед них слід назвати

Франса Поурбуса старшого, Кріспіна

ван де Брука, Ст. Селлара, Мартена

де Воса (1572 заснував <братс-

тво романістів>), Лукаса де Хере,

Франса Франкена старшого 'і Амбруа-

за Франкена. Виник в цьому колі

стиль, в свою чергу, підготував

грунт для розквіту антверпенської

барокового живопису після 1600,

представленої у творчості Я. де

Бакере та двох вчителів Рубенса, А.

ван Норта і О. ван Відень.

Незважаючи на всю свою майстерність,

цей маньєризм не перевершив своїх

італійських зразків - творів

веницианских майстрів і Цуккаро.

Багато художники, відправившись в

Італію, часом залишалися там нав-

завжди. Так, в останній третині сто-

річчя, основні досягнення фламандії-

ської живопису пов'язані з Італією. Я.

ван Винге повернувся до Брюсселя

1568; Я. ван дер Страт (прозваний

Страданус) влаштувався у Флорен-

ції, де жив у 1550-1606, Спекарт

їде з Брюсселя в Рим, а Каль-

варт - з Антверпена в Болонью

(1562); в 1566 Спрангер їде в

Рим і Парму. В Італії народжується але-

вий стиль, який поклав початок інтер-

національному маньєризму близько

1590. Цей стиль, розквітлий у Відні

і Празі, в свою чергу, надав

вплив на фламандських майстрів,

замінивши собою итальянизм Флориса. В

1575 в Пармі поселяється Я. Сунс, а

у Венеції в колі Тінторетто робо-

тануть два учня Мартена де Воса,

Л. Тупут (прозваний Поццосеррато)

і П. Франк (прозваний Паоло Фьям-

мінго); в кінці століття в Римі М. і П.

Бриль розробляють основні прин-

ципи докласичного пейзажу.

З релігійних причин фламандці

змушені покинути Італію; новим

центром фламандського мистецтва ста-

стає Німеччина, де близько 1585 Р.

ван Конинкслоо і Л. ван Валькенборх

створюють свої пишні краєвиди. В сто-

роні від цих тенденцій і абсолютно

незалежно Пітер Брейгель звертає-

ся до традиції Босха і Патініра і

доводить її до монументальності,

розробляючи панорамні краєвиди,

героїчні і повні народного реа-

лізму. Свої пейзажі він трактує як

мікрокосм, природно і, в той же

час, символічно включаючи в них

біблійні та міфологічні сюжети

і сцени повсякденного життя. Прості

селянські звичаї він зображує з

добродушністю і жвавістю. У цьому

зрівнятися з ними можуть лише Артсен

і Бейкелар, хоча їх мистецтво більше

експресивно і ілюзорно. Пейзажі

Брейгеля вплинули на твор-

кість Ф. Р. і Мостарта, А. і м.

Гриммера і К. ван Далем. Портрет-

ний жанр отримує свій розвиток в

Антверпені, де працюють А. Моро,

Ф. Флоріс, В. і А. Т. Кей; у своїх

яскравих і багатих за колоритом портре-

тах вони дають гостру характеристику

моделі. Портрети П. Поурбуса з

Брюгге, навпаки, більш суворі і

суворі за стилем.

XVII ст. У фламандського живопису

XVII ст. чільне положення

займає Рубена, який повер-

щенні з Італії в 1608, створює

глибоко індивідуальний стиль, кото-

який поєднує в собі дві протипожеж-

помилкові тенденції, сучасний

итальянизм і традицію власне

фламандського мистецтва. Він надав

величезний вплив на своїх помічникам судді-

ків, у творах яких здій-

нюється італо-фламандський сін-

тез, потужний, ліричний і по-барочно-

го урочистий і пишний. Найбільш

яскравими рубенсистами були К. Схют,

П. ван Мовляв, Е. Квеллин, К. де Вос,

Я. Букхорст, а також Т. ван Тюльден

і Г. де Крайер. Але особливе місце

серед них займає Антоніс Ван

Дейк, який у своїй творчості

поєднував рубенсизм і свій влас-

ний італійський досвід, що тяжів до

венеціанської живопису XVI ст. Його

елегантний стиль знайшов своє найви-

шиї вираз у портретному жанрі;

запрошений до двору англійської

короля Карла 1 в 1632, він став

портретистом аристократичного про-

суспільства. Відгомін його історичної

живопису проникли і в саму Фландрію

і проявилися у творчості Т. Бос-

харта, П. Тейса, А. ван Дипенбека,

Р. Сегерса. Після смерті Рубенса і

аж до 1655, провідну роль почи-

нает грати інший учень великого

майстри, Якоб Йордані; він отримує

все більше важливих замовлень. Разом з

тим, історична живопис не попа-

ла в сферу впливу рубенсизма. Середови-

ді итальянизмов, які пронизыва-

всю фламандський живопис, в

1610-е особливим впливом користувався

мистецтво Караваджо, наклала

свій відбиток на багатьох фламандії-

ців, починаючи з самого Рубенса і

Йорданса і кінчаючи А. та Я. Янсенсом,

Финсоном, Мейтенсом, Ромбутсом, Р.

Сегерсом і А. де Костером. В той же

час ван Лон в Мехелене і Брюсселі

і ван Ост в Брюгге випробували вооз-

дія болонської школи, а в Льєжі

римсько-болонський академізм визна-

лив розвиток творчості Дуффе і,

пізніше, таких итальянизирующих і

классицизирующих художників, як

пуссенист Б. Флемаль, Карлье і в

наприкінці століття Р. де Лересс, работав-

ший, головним чином, у Голландії.

Жанрова живопис. Ще у фламандії-

ської живопису XVI ст. з'явилися пер-

перші симптоми спеціалізації живопи-

сі, зокрема, в області жанру;

Браувер і Тенірс створили деревенс-

кий жанр. На початку XVII в. на сцену

виходять антверпенські майстра (осо-

бенно, Франс Франкен молодший), ко-

які працювали в яскравій манері,

трактуючи самі різні сюжети - релі-

гиозные і міфологічні сцени,

сцени моралі - в дусі жанрів. Іс-

кусство Роттенхаммера і Эльсхеймера

відбилося в творах ван Ба-

лена. У цих картинах художників

квіти, тварини і пейзаж часто на-

писані іншими майстрами, спеціалі-

зировавшимися в цих жанрах (Я.

Кессель, Я. Брейгель Оксамитовий, Го-

вартс). Франкену близько мистецтво

Ханса III Йорданса, Симона де Воса,

Крістоф ван дер Ламена і Ієроніму-

са Янсенса, спеціалізувався в

зображенні балів. Себастьян

Вранкс, послідовник Гиллиса Мос-

тарта і <фігуриста> Момпера, був

майстром батальних сцен. У цьому

жанрі працювали також Петер Снейрес

(вчитель ван дер Мейлена), Корнеліс

де Валь і Петер Мейленер.

Поряд зі світською живописом розви-

ється сільський і народний жан-

ри, висхідні до брейгелевских тра-

традиції. Одним з перших майстрів,

працювали в цих жанрах, є

Д. Винкбонс. Існувала і хрон-

лель з голландської жанрової живо-

писью того часу: Браувер працював

як у Південних, так і в Північних Ні-

дерланди, надавши живопису хвилюю-

най і загострене звучання, яке

визначило всю еволюцію деревенско-

го жанру, починаючи з голландця ван

Остаде і кінчаючи фламандцем Давидом

Тенирсом молодшим і його по-

лями Йосом ван Красбеком, Давидом

III Рейкартом, Гиллисом ван Тилбор-

хом і Віллемом ван Херпом.

Натюрморт. Фламандські живописці

створили безліч квіткових натюр-

мортов, анімалістичних композицій

і кабінетів любителів мистецтва.

Спочатку натюрморт мав форму

архаїчну і описову; Якоб ван

Хульсдонк, Якоб ван Ес, О. Берт, К.

Втрати, Олександр Адриансен обраща-

ються до моделей фламандських эмигран-

тов в Німеччині (Соро, Бинуа) і са-

мих німецьких художників (Флегель і

фон Ведиг). Ян Брейгель Оксамитовий

починав у традиції блискучого

реалізму, але незабаром в його творчесті-

ве з'являється тенденція до компози-

ційної достатку та декоративності

і схильність до динамізму: але цей-

вий стиль майже з рубенсовским раз-

махом розвиває Ф. Снейдерс, а за-

тим Д. ван Утрехт, П. ван Букле і

П. Будь (двоє останніх вплинуть на

паризьку живопис) і особливо Я.

Фейт, який працював у більш пас-

тозной манері. У квіткових натюр-

мортах ця тенденція декоративна

призвела до дуже химерною манері:

<обманки> на чорному тлі. До цього

напрямом тяжіли Брейгель Бар-

хатный, ван Кессел і Д. Сегерс, а

воно знайшло своє завершення в квітковими

вих гірляндах, що обрамляють какойли-

бо мотив (наприклад, портрет), часто

написаний іншим художником. Сот-

рудничество двох майстрів становит-

ся звичним: Брейгель працював з

ван Баленом або Рубенсом, Сегерс з

Квеллином або Виллебойртсом, ван

дер Гекко з Ливенсом. Давид де Хем

створив композитний і пишний стиль,

поруч з ним розвивалася творчість

ван Сона, Косеманса і Гиллеманса.

Між натюрмортом, жанром і корпо-

оперативним портретом розташовується

кабінетна живопис - специфічний

фламандський жанр. В цьому жанрі ра-

розробили Брейгель Оксамитовий, В. ван

Хахт, Ф. II Франкен, В. II Франкен,

ван Кессел і Д. Тенірс молодший,

умовною і прикрашеної манері

відтворюючи колекції антверпенських

любителів мистецтва. Фламандські

живописці, зокрема, X. ван

Стенвейк та П. Неффс, виконали так-

ж чудові картини з видами

інтер'єрів церков. Пізніше, з'явл-

ється аристократичне мистецтво,

висхідний до творчості Ганса Тимча-

демана де Вріса і зображує ін-

тер'єри палаців.

Пейзаж. Фламандський пейзаж розви-

вався в XVII ст. в рамках общеевро-

пейской еволюції цього жанру. Ключ гай-

чевую роль у розвитку пейзажу гра-

чи Гілліс ван Конинкслоо, эмигриро-

вавший в Амстердам, і Пауль Бриль,

переїхав в Італію. Важливе місце

займали також художні вея-

ня, виходять з Праги і Франкен-

тальской школи. На перетині цих

впливів складається мистецтво П.

Стевенса молодшого і К. де Кейнінка.

Цей смак до незвичайним, детально

наявного та ліричним пейза-

жу, трансформований під впливом

барочного динамізму, проявляється в

творах Рубенса, Кейринкса,

Вільденса і Браувера; ці ж риси

притаманні і витонченим маринам, нап-

ример, Б. Петерса. У той же час,

витончений, тонкий стиль характерний

для творів Стальбемта, Вер-

хахта, Момпера, ван Алслота, Го-

вартса і, особливо, Брейгеля Бар-

хатного. Синтетичное мистецтво Брі-

ля і Момпера надовго визначить раз-

розвиток Брюссельської школи і зробить

вплив на творчість Л. де Вадде-

ра, Фукьера, Ж. д'артуа і Хейсман-

са, в творах якого рубен-

совский ліризм поєднується з италь-

янизированным класицизмом.

Портрет. У цьому жанрі працювали

найбільші фламандські майстри -

Рубена, Ван Дейк, Йордані. Важливо

відзначити, що фламандські портре-

тісти мали великий успіх за гранич-

ламі самої Фландрії: Ван Дейк та П.

Лелі - в Англії, той же Ван Дейк,

Сюстерманс і Вут - в Італії, Франс

Поурбус молодший і Шампень - під

Франції. Чудові портрети

створили також Корнеліс де Вос, Ст.

Буке, Я. де Рейн, ван Ост молодший і

Р. Кокс.

XVIII ст. У Фладрии це була епоха

<малих майстрів> par excellence.

Посилюється політичний розрив

між Південними і Північними Нідерландів

міти, а у Фландрії переважає

французький вплив. Пейзажисти Мі-

шо, Схувардтс, Баур і Баудевейнс

продовжують традиції Брейгеля Бар-

хатного, а баталісти Брейдел, Кас-

телс, Тиллеманс, ван Фаленс - Вау-

вермана. У жанрі итальянизированной

<пасторалі> працюють і Антониссен

Оммеганк, а ван Блумен і ван Лінт

створюють благородні пейзажі в дусі

Дюге. Босхарт і Вербрюгген пишуть

квіткові натюрморти з жіночими фі-

гурамі, повними французького ізя-

суспільства. Саме в цей час з'явл-

ються і перші натюрморти (роботи

ван Даля і Редуті), які підкорять

наполеонівську Францію. Слідом за

голландцями до гризайлевой техніці

звертаються де Віт і Соваж. Але вони-

рующее положення у фламандському жи-

вопись того часу займають жанро-

перші художники, продовжувачі традицій-

ций Тенірса і Стіна, в яку вони

внесли велику світськість (Томас,

ван ден Босхе, Говартс, Ноллекенс,

Ламбрехтс і Хореманс старший). Осо-

бо слід зазначити художників,

які зображують повсякденне життя і

міські сцени, що поклали початок

індустріальному жанру (Сенав, робо-

тавший, втім, в Парижі, і Деф-

ранс з Льєжа). Історична живо-

пісь розвивається в творчості Хер-

рейнса в Антверпені, Смейерса в Ме-

хелені, ван Хельмонта, Керрикса і

Гаремейна в Брюгге. Антверпенський

художник Бесхей продовжує традиції

ван Балена, а Верхаген звертається до

рубенсовских манері. XIX і XX ст.-

див.: БЕЛЬГІЯ.

 

ЗМІСТ КНИГИ: «Енциклопедія живопису»