Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

 

Мистецтво. Живопис

Енциклопедія живопису


Дивіться також: Живопис. Музеї

 

Софт:

Електронні альбоми «Життя і творчість великих художників»

 


 

Галереї художників в нашій бібліотеці:

З історії реалізму в російській живопису 18-19 століть

Картини російських художників першої половини 19 століття

Картини російських художників середини 19 століття

Віктор Васнецов

Врубель

Ісаак Левітан

Айвазовський

Шишкін

Костянтин Васильєв

Кустодієв

Полєнов
Маковський
Сєров
Бенуа
Рєпін
Сомов
Петров-Водкін
Добужинський
Богаєвський
Філонов
Бакст

Коровін
Бурлюк
Аполінарій Васнецов
Нестеров
Верещагін
Крыжицкий
Куїнджі

Олексій Венеціанов
Федір Васильєв
Іван Крамскої
Богданов-Бєльський
Горюшкін-Сорокопудов
Іван Білібін
Микола Ге
Суріков
Лев Лагоріо
Ніко Піросмані
Абрам Архипов
Боровиковський

Федір Алексєєв
Аргунов І.П.

В.Э. Борисов-Мусатов
Зінаїда Серебрякова
Юхим Волков
І.Є. Грабарь

Жуковський
Григорій Мясоєдов
Володимир Стожаров
М. Чюрльоніс
Фірс Журавльов

Андрій Рубльов. Ікони

 


 

Рафаель Санті
Веласкес

Боттічеллі

Ренуар

Клод Моне

Ієронім Босх

Поль Гоген

Ван Гог

Сальвадор Далі

Густав Клімт

Рубенс

Дега

ван Дейк

Ежен Делакруа

Дюрер

Тулуз-Лотрек

Шарден

Рембрандт

Мане
Карл Шпіцвег
Енгр
Франц Марк
Ганс Гольбейн (Хольбейна) Молодший
Леонардо да Вінчі
Аксели Галлена-Каллела

Хаїм Сутін

Модільяні

Поль Сезанн

Анрі Руссо

Каналетто

Адольф Менцель

Сіслей

Давид Фрідріх

Альтдорфер

Коро

Антоніо Корреджо

Тернер

Джон Констэбл (Констебл)

Лукас Кранах

Китайська живопис: Чжао Цзі

Японська живопис. Хокусай

Хасегава Тохаку

Утагава Тоекуни

Утагава Кунієси (Куниеши)

Живопис укійо-е: Кітагава Утамаро

Судзукі Харунобу

Андо Утагава Хиросигэ

Утагава Кунисада

Кейсай Эйсен. Жанри окуби-е, бидзинга

Цукиока Еситоси (Ешитоши)

Охара Косонь. Жанр "кате-е"(кате-га) - квіти і птахи

 


 

Лувр. Велика галерея (650 картин)

Музей Зелені Склепіння

Дрезденська збройова палата

Лондонська Національна Галерея

Із зібрання Лувра

НАТЮРМОРТ: Електронна бібліотека ДиректМедиа

Мистецтво Стародавнього Китаю

Мистецтво Стародавнього Єгипту

Колекція російських ікон 15-20 століть

 

ВЕРОНЕЗЕ прізвисько Паоло Кальярі Veronese, Paolo Calian, dit

(1528, Верона - i588, Венеція)

 

Італійський художник Життя і рясне творчесті-

у Веронезе відомі нам по деяких зако-

рим документами і літературними іс-

точникам. Його мистецтво розвивалося

у Венеції в другій половині XVI ст.

і не поступайтеся мистецтву таких його

сучасників, як Тіціан і Tinto-

ретто. Веронський період. Син камен-

шику, який, можливо, вчив його

мистецтву ліплення з глини, Веронезе

був учнем живописця А.Бадиле і,

за свідченням Вазарі, Дж.Карото.

Провінційне мистецтво Верони,

поєднував у собі різні тра-

ції, але позбавлене власної оригі-

нальности, не могло утримати моло-

дого художника. Це місто, однак,

зіграв важливу роль в його освітно-

нді, оскільки саме тут він

зіткнувся з проблемою формальної

виразності. Маньеристическая

лінійність, введена в Північній

Італії Джуліо Романо, поєднувалася з

ритмічними якостями у Пармиджа-

ніно і конструктивним значенням

кольори у раннього Тициа-на, - все це

у різнорідному культурному кліматі

Верони надало Веронезе вооз-

можливість стилістичного вибору.

Таким чином, вже в перших своїх

творах, в яких художник

систематично досліджує різні

аспекти маньєризму, Веронезе відмовитися

зался від зайвого інтелектуалізму

заради колористичного багатства

(<Мадонна з .младенцем, святими і

донаторами> для сім'ї Бевилаква,

1548, Верона, музей Кастельвеккіо,

алегоричні фрески, 1551, в со-

авторстві з Дж.-Б. Дзелотти на вил-

ле Со-ранцо. біля Кастельфранко;

фрагменти - <Час і Істина>, <Пра-

восудие> - Кастельфранко, собор;

<Спокуса св. Антонія>, 1552-1553,

Кан, Музей образотворчих мистецтв). Пер-

виє венеціанські роботи. У Венеції,

куди він був запрошений у 1553 для

розпису плафона в залі Ради Деся-

ти в Палаці дожів (разом з Дж.-Б.

Понкино і Дж.-Б. Дзелотти), колір

став його головним виразним

засобом. У 1555 році він відкрив у Відні-

ції свою майстерню. В безпосередньо-

державне контакті з великими венеціанські-

анскими майстрами, художник виробленню механі-

тал те, що з повною підставою

можна вважати його <відповіддю> на ве-

нецианскую тональну живопис, від-

ветом, новаторська сила якого

була зрозуміла і викликала захоплення

самого Тиціана. У картинах для

Палацу дожів, які підтверджують

його талант декоратора, вже виявляли у своєму житті таку

монстрированный на віллі З-ранцо,

маньеристические формули підпорядковують

собі простір за допомогою мистецтва

вих перспектив і різких ракурсів,

але використання світлих і світло-

носних фарб підкреслює пластич-

ність форм (<Юнона обдаровує Відні-

цію>, <Молодість>, <Старість>, <На-

казание фальшивомонетника>, <Пере-

так, повергающая гріх>, <Юпітер,

гоняющий Вади> і <Св. Марк, коро-

нующий Чесноти>, Париж, Лувр).

Великі декоративні цикли. Сбли-

зившись з Тициа-ном (<Св. Сімейство

зі св. Катериною і св. Антонієм>,

Венеція, ц. Сан-Франческо делла

Віна). Веронезе поглиблює свій

досвід, набутий в Палаці до-

лень: 1555 він виконує розпис

плафона у сакристії ц. Сан-Себасть-

яно (<Коронування Марії>, <Еванге-

листи>). У той же час, натхненний-

ний контактами з Сансовіно, Санми-

келі і Палла-діо, художник обраща-

ється до архітектури, прагнучи сінто-

зировать монументальні пластичес-

кі форми і колористичні валее-

ри. Колір часом перетворюється в

світло, а чисті контрастні тони

підкреслюють велич і міць архі-

архітектури і персонажів (<Преображе-

ня>, для собору в Монтаньяна,

1555-1556, <Сцени з життя Есфірі>,

для плафона в ц. Сан-Себастьяно).

Фрески <Сцени з життя св. Себасть-

яна> для центрального нефа ц.

Сан-Себастьяно (1558) і картини

<Христос в Еммаусі> (Париж, Лувр) і

<Принесення у храм> (Дрезден, Кар-

тинная гал.), а також картини для

органу і головного вівтаря ц. Сан-Се-

бастьяно (<Мадонна зі св. Себасть-

яном і святими>) - ці твори

є етапами логічного розви-

ства, яке завершується композиції-

їй <Бенкет в домі Симона Фарисея> (Ту-

рін, гал. Сабауда). Вільний поєднанні

вання мас у просторі (що, по

думку деяких дослідників,

підтверджує подорож Веронезе в

Рим і уважне вивчення <Страш-

ного суду> Мікеланджело) доповнено

тут свіжим і могутнім уявою,

невимушеністю і світлоносної по-

эзией фантастичного світу фарб.

Одним з головних творів в іс-

торії монументального живопису Відні-

ції стали розписи Веронезе на віллі

Барбаро-Вольпі в Мазере, поблизу Ві-

чен-ци (1562). У цьому циклі худож-

нік підсумовує всі попередні

пошуки і в той же час перевершує

їх. Це був найщасливіший період

у творчості Веронезе, який ніс-

мотря на велику кількість творів, ще

не втратив своєї творчої мо-

щі. Такі картини, як <Проповідь

Івана Хрестителя> (Рим, гал. Бога-

зе) і <Відпочинок на шляху до Єгипту> (Від-

тава, Нац. гал.), створені у ті ж

роки, що і розпису на віллі Барба-

рв, є найяскравішими і поеми-

тичными творами художника.

Потім Веронезе сприйняв <сумереч-

ний> стиль, похмурий і холодний за

колориту, який розвинув у Венеції

Якопо Бассано. У величезних картинах

<Бенкет в Кані> (Париж, Лувр), <Мук-

ництво св. Георгія> (Верона, ц.

Сан-Джорджо ін Браида), <Сімейство

Дарія перед Олександром Македонс-

кім> (Лондон, Нац. гал.) і <Христос

і сотник> (Мадрид, Прадо), помітно

оновлення художньої мови

Веронезе, повністю реализовавшееся

у чотирьох композиціях, виконаних

близько 1571 для сімейства Куччина

(<Мадонна з сімейством Куччина>,

<Несення хреста>, <Поклоніння волх-

ввв>, <Бенкет в Кані>. Дрезден, кар-

тинная гал.), а також в <Таємницею ве-

чере> (1573, Венеція, гал. Акаде-

мії, інквізиція, не оцінила іко-

нографическую свободу, з якою

художник інтерпретував священний

сюжет, змусила Веро-

 

незе змінити назву - <Бенкет в до-

мо Левія<). Ці картини, як і ряд

інших (<Бенкет у домі Симона Фарі-

сіючи>, Версаль, музей палацу), стали

для художника якимсь приводом для

відтворення міського життя Венеції

у великій сценічної композиції,

населену персонажами в живописних

позах. <Бенкет в домі Левія> фан-

тастические ефекти посилені конт-

растами яскравих фарб на першому пла-

не та холодних фарб, якими на-

писана архітектура дальнього плану.

Пізніше творчість. В плафоні у

Палаці дожів (алегорії Венеції і

Чеснот, 1575-1577) Веро-незе

прагне до спрощення виразних

коштів, які набувають тепер

більш ліричний характер. Великі

складні композиції (один з остан-

них прикладів - <Тріумф Венеції>,

1583, плафон залу Великої Ради

у Палаці дожів) поступово уступу-

ють місце менш грандіозним карти-

нам, що свідчить про нове від-

носінні художника до пейзажу, кото-

рий, як своєрідний коментар до

почуттів персонажів, потрактований в

ніжною або патетичною інтонації

(<Викрадення Європи>, Венеція, Дво-

рец дожів). Такі твори, як

<Алегоричні сцени для императо-

ра Рудольфа II> (Нью-Йорк, збори

Фрік), <Марс і Венера> (Нью-Йорк,

музей Метрополітен). <Розп'яття>

(Венеція, ц. Сан-.Тадзаро деї Мен-

диканти), вдих-новленное Тіцианом,

<Знаходження Мойсея> (Мадрид, Прадо)

і <Венера і Адоніс> (там же), відзначали

чають цей останній етап творчої м-

кою еволюції Вероні-зе. Нарешті, в

останніх роботах художника держ-

подствующее положення займає ін-

теллектуализм (<Лукреція>, Відень,

Музей історії мистецтв: <Оплакива-

ня Христа>, Санкт-Петербург, Держ.

Ермітаж). Особливо слід згадати

портрети роботи Веро-незе (не кажучи-

ря вже про портретних образах на його

релігійних картинах), в яких

психологізм пом'якшений теплотою і сер-

дечностью: <Чоловічі портрети> (Бу-

дапешт, Музей образотворчих іс-

кусств, Флоренція, Палаццо Пітті):

<Портрет молодого чоловіка з соба-

кою> і <Портрет скульптора>

(Нью-Йорк, музей Метрополітен),

<Нані> (Париж. Лувр), <Жіночий

портрет> (Дуе, музей), <Портрет

графа Джузеппе да Порто з сином Ад-

риано> (Флоренція, Палаццо Пітті,

дар Контіні-Бонакосси). Веронезе не

створив школи, здатної зібрати і

розвинути його спадщину, його мастерс-

кая, справжнє сімейне підприємство

нення, складалася з гідних викона-

вачів, цілком залежних від його ге-

ня. Але значення його мистецтва, до

яким сходить венеціанське ба-

рокко, простягається за межі од-

ного покоління і одного міста. На

протягом двох століть багато худож-

ніки - від Рубенса і Веласкеса до

Тьєполо - надихалися невичерпним

багатством і різноманітністю Вероні-

зе.

 

 

ЗМІСТ КНИГИ: «Енциклопедія живопису»