Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

 

Мистецтво. Живопис

Енциклопедія живопису


Дивіться також: Живопис. Музеї

 

Пов'язані посилання:

 

ПОРТРЕТИ. Автопортрет Рембрандта

Живопис. Голландські художники. Рембрандт ван Рейн. Назва картини. Автопортрет. Рік створення. 1668.

 

Російська музей. Картини Врубеля. Автопортрет

Золота галерея російської живопису. Автопортрет. 1882 р. Державний Російський музей.

 

Картини Леонардо да Вінчі. Автопортрет 1512

Леонардо да Вінчі. Автопортрет. 1512.

 

Автопортрет ван Гога

Вінсент ван Гог. Назва картини. Автопортрет. Рік створення. 1888.

 

АЛЬБРЕХТ ДЮРЕР. Автопортрет

Альбрехт Дюрер. Назва картини. Автопортрет. Рік створення.

 

ХУДОЖНИК СЕРЕБРЯКОВА. Біографія і картини художника Зінаїди...

Особливу роль у творчості Зінаїди Серебрякової посідають автопортрети.
Портрет Ернста. П'єро (Автопортрет.

 

Рембрандт ван Рейн - автопортрет

Рембрандт ван Рейн. Назва картини. Автопортрет в молодості. Рік створення. 1640?

 

Картина Серебрякової За туалетом Автопортрет 1909 р

Картина Серебрякової: За туалетом. Автопортрет 1909 р.

 

Автопортрет Віктора Васнецова 1873

Золота галерея російської живопису. Автопортрет. 1873. Наступна

 

Автопортрет з палітрою

Вінсент ван Гог. Назва картини. Автопортрет з палітрою. Рік створення. 1889.

 

ПОРТРЕТИ. Портрет Рембрандта

Рембрандт ван Рейн. Назва картини. Автопортрет. Рік створення.

 

РЕМБРАНДТ. Картини художника Рембрандта

Рембрандт ван Рейн. Назва картини. Автопортрет. Рік створення.

 

Лувр. Альбрехт Дюрер. Автопортрет

«Автопортрет з гостролиста». Альбрехт Дюрер висловив найкращі досягнення німецького Відродження з особливою глибиною.

bibliograph.com.ua/muzeumLuvr/19.htm

Ван Гог з відрізаним вухом

Вінсент ван Гог. Назва картини. Автопортрет з відрізаним вухом. Рік створення. 1889.

 

Кріпосної художник Григорій Васильович Сорока

Григорій Васильович Сорока 1823-1864 р. Автопортрет. 1840-ті - початок 1850-х. Г.В. Сорока - видатний художник, людина трагічної долі.

 

ЛЕВІТАН. Портрет художника Ісаака Левітана. Російські художники 19 століття

Картина: Автопортрет.

 

Автопортрет Зінаїди Серебрякової

Картина Серебрякової: Автопортрет (1922).

 

Автопортрет

Вінсент ван Гог. Назва картини. Автопортрет. Рік створення. 1887.

 

Автопортрет

Вінсент ван Гог. Назва картини. Автопортрет. Рік створення. 1888.

 

Автопортрет

Автопортрет. <<< Художники-передвижники: Григорій Мясоєдов Наступна картина Мясоєдова >>>.

 

РЕМБРАНДТ. Картини голландського художника Рембрандта

Рембрандт ван Рейн. Назва картини. Автопортрет. Рік створення.

 

Автопортрет

Картина Бродського: Автопортрет з дочкою.

 

РЕМБРАНДТ. Картини Рембрандта

Рембрандт ван Рейн. Назва картини. Автопортрет. Рік створення.

 

ВАН ДЕЙК. Біографія і картини художника Ван Дейка

Ван Дейк написав сотні портретів, кілька автопортретів, став одним з
Іконографія була видана у 1632 р. в Антверпені. На титульному листі містився автопортрет Ван Дейка.

 

Картина Борисова-Мусатова Автопортрет з сестрою

Картина Борисова-Мусатова: Автопортрет з сестрою.

 

Художник Зінаїда Серебрякова

Картина Серебрякової: Автопортрет (1956).

 

ВАН ГОГ. Біографія і картини художника Вінсента ван Гога - голландські...

Автопортрет. Біографія Вінсента ван Гога. ВАН ГОГ (van Gogh) Вінсент (Вінсент Біллем) (30.
Автопортрет з відрізаним вухом.

 

Картина художника Дієго Веласкеса Меніни автопортрет з членами...

Картина Меніни (автопортрет з членами королівської сім'ї). 1656.

 

АЛЬБРЕХТ ДЮРЕР. Автопортрет з будяками

Альбрехт Дюрер. Назва картини. Автопортрет з будяками. Рік створення. 1493.

 

АВТОПОРТРЕТ Autoportrait

 

Зображення ремісників, живописців і

скульпторів під час роботи багато-

численны у всі епохи і у всіх

країнах, але про власне автопорт-

рете можна говорити тільки тоді,

коли перед нами належить чітко

індивідуалізований характер,

позначений написом, свого роду

портрет автора, тобто рефлектор-

ний образ. Цей тип автопортрета,

який можна назвати <професійних

професійними>, не слід плутати з типом

більш особистісним, <фізіо-гномич-

вим>, коли художник представлений не

стільки в процесі творчості,

скільки як людина, який сам

себе роздивляється немов у дзеркалі.

У першому випадку образ має мабуть-

ву соціальну коннота-цію, бо

що є самопредстанлением ху-

дожника, що нагадує чи превозно-

сящим його діяльність; в іншому

випадку образ прагне до більшої

психологизму і нерідко має симво-

лические і моральні конотації.

Ці два типи автопортрета можна

простежити в їх історичному розвитку

тії. Автопортретами в широкому смислу становило заразом-

ле слова можна вважати зображення,

досить нечисленні, худож-

ніка за роботою в деяких кгі-

петских живописних творах

або на грецьких вазах; це образи

збірні, подібно до того, як і

підписи гончаров є фабричны-

ми знаками. Зате Плу-тарх повідомляє

нам про зухвалості Фідія, який изоб-

разив самого себе серед учасників

<Битви амазонок> на рельєфному щиті

Афіни Промахос в Парфеноні (438 до

н.е.). Статус художника змінюється

залежно від того, чи ставив він

себе на службу богам чи ні. Текс-

ти говорять і про роботи Паррасия,

які швидше демонстрували тих-

ническую обдарованість майстра. При-

заходи автопортретів також рідкісні і

середні століття: зображення ювеліра

Вольвиниуса на золотому вівтарі ц.

Сент - Амброджо в Мілані, черниці

Гуди (XIII ст.) і Маттыо Паріса (XI-

II ст.) в мініатюрах, скульптора

Майстер Матьє на порталі (кінець XII

ст.). Всі вони представлені в молить-

ських позах. В кінці середніх століть

з'являються вже безперечні автопорт-

реты, тобто індивідуалізовані

особи, все більш численні і

представлені найбільш різноманітні-

ми способами. Цьому супроводжують два

паралельні явища: нові живо-

комісію розглянути підписні кошти, що дозволили италь-

янським і нідерландським художникам

чітко зображати риси обличчя, і під-

пісь, яка привертає увагу

глядача до автора творах Але

поширення автопортретів перед-

вважає, що з технічної точки зору-

ня, удосконалення та широке

використання дзеркал, особливо ве-

нецианских, які з кінця XIV ст.

цінувалися дуже високо. На будь-якому ав-

топортрете, який можна назвати

<a specchio> (<при допомоги зерка-

ла>), зображений представлений в

три чверті і спрямовує свій

погляд назовні, композиція ж носить

асиметричний характер. Пізніше з'яви-

ся кілька типів автопортре-

та: 1) <вставний автопортрет> - ху-

дожник введений в групову компози-

цію, з відмітним знаком або без

нього, іноді він розчинений в ситу-

ції (<прихований автопортрет>) або,

навпаки, виділений з неї; 2)

<представницький, або символічний-

кий, автопортрет> - художник прида-

ет власні риси історичного

чи казковому персонажу, іноді

це призводить до попередньої формули

або ж до специфічної композиції

(<Св. Лука, який малює Мадонну>), а

іноді закінчується простим перео-

деванием; 3) <груповий портрет> -

професійний, сімейний, пам'я-

ний; 4) <або окремий природний

автопортрет> - художник представлений

за роботою або без професійних

приладдя, фон може варьиро-

тися від нейтрального або інтер'є-

ера майстерні до більш розроблений

ного, іноді навіть фантастичного.

Два перших типи більш давні і

часто зустрічаються в XV і XVI ст.,

однак з'являються і пізніше. Два дру-

гих виникли в XVI ст. і були роз-

ти в XVIII і XIX ст. Вазарі спільно-

ет, що в Кастельнуово в Неаполі

Джотто створив цикл <uomini famosi>,

<знаменитих людей>, <і серед них

самого Джотто>, а в сценах з Ново-

го Завіту в Гаэте можна бачити

<портрет самого Джотто біля біль-

шого дуже красивого Розп'яття>.

Так, великий новатор подав приклад.

Вазарі, який ретельно збирав

всі ці зображення і використав

їх для ілюстрування своїх <Жиз-

неописаний> (видання 1568), упоми-

нает безліч <вставних автопорт-

ретов>. Так, у сцені з історії

апостола Петра, написаної Мазаччо

у капелі Бранкаччи, <в одному з

апостолів, що стоїть в задньому ряду,

ми

бачимо зображення самого Мазаччо,

виконане ним самим за допомогою

дзеркала так добре, що він здається

зовсім живим>. У рельєфі скинії

з ц. Орсанмикеле (1359) роботи

Андреа Орканья серед апостолів

зображений чоловік у капюшоні, опозицією-

нанный як сам художник. У другій

половині XV і в XVI ст. цих <вставши-

вих автопортретів> стає ще

більше. Наприклад, в <Коронуванні

Марії> Філіппо Ліппі (Флоренція,

Уффіці) художник представлений в тол-

пе глядачів у вигляді ченця, якого

часто невірно вважають донатором. В

<Поклонінні волхвів> Боттічеллі

(ок. 1475, там же) три волхва, іме-

мітингувальники портретну схожість з предста-

вителями сім'ї Медічі, оточені

юрбою, в якій показаний праворуч

сам художник, у три чверті (це

розташування в кутку сцени було до-

вільно частим). Але самий котра вінчає-

а приклад - це карикатурний

автопортрет Мікеланджело <Страш-

ному суді>. У мистецтві північного

Відродження на фронтисписах мануск-

риптов мініатюристи нерідко робили

посвята замовнику. Розвиток це-

го жанру в живопису настільки ж значи-

мо. Ян ван Ейк вдавався до <прихованому

автопортрету>, принаймні,

двічі (<Портрет подружжя Арнольфіні>

<Мадонна каноніка ван дер Пале>);

Рогир ван дер Вейден зобразив себ

в образі св. Луки (з цього шляху

підуть Дірк Боутс, Госсарт та ін);

Мемлінг фігурує в груповий ком-

позиції (<Вівтар Донна>, Лондон,

Нац. гал.). Цікавий медальйон

(Париж, Лувр) Жана Фуке відноситься до

типу <окремого> автопортрета. Але

художник, особливо уважний до

своїм рисам і зображає себе то

дворянином, то в образі <Ессе Ho-

mo>, не кажучи вже про присутність в

всіх великих композиціях (<Мадонна

з чотками>)

звичайно, Дюрер. В цьому пориві саме-

твердження, побожного отождествле-

ня себе з Христом, Дюрер створив

понад 50 автопортретів. У Грюне-

вальда і Гольбейна їх було тільки

один або два. Близько 1500 в живопису

Центральній Італії рясніють авто-

портрети, включені в монумен-

експериментальні цикли (Перуджіно в Камбіо,

Синьорелли в Орвьето, Пінтуріккіо в

Спелло). Але вже з'являються і від-

слушні изображени художників. В

епоху маньєризму виник <аристокра-

тичний> (Антоніо Моро, Сальвіаті,

Тіціан) і <учений> портрет (Хем-

скерк), які будуть продовжені у

наступному столітті у творчості Рубенса

і Ван Дейка, з одного боку, і

Пуссена - з іншого. Сімейна група

поширена на півночі (Ханс

Бургкмайр, Корнеліс де Вос, потім

Рубена, Рембрандт, Ларжильер і ще

пізніше Ханс фон Маре, Ф. фон Льон-

бах). Зі зрозумілих причин авто-

портрет був особливо популярний середови-

ді жінок-художниць (Софонисба Ангі-

шола, Артемі - зіа Джентилески, Ро-

зальба Каррьера, А. Кауфман, Е. Ві-

ж-Лебрен і пізніше С. Валадон, К.

Кольвіц, Марі Лорансен). У XVII ст.

зображення художника за роботою

майже завжди супроводжувалося <благо-

рідна> мізансценою (Лебрен, Ріго).

Автопортрет Веласкеса (<Меніни>,

Мадрид, Прадо) включений в своеобраз-

ну і чудово розроблену

композицію, яка являє

собою приховане вихваляння мистецтва

живопису і самого живописця. Гойя

використовує цей прийом у своєму порт-

рете сім'ї короля Карла IV (там

ж). Портрет в майстерні живописця

часто зустрічається в голландській жи-

вописи (Я. Стін, ван Мирис). У не-

яких творах (наприклад,

<Майстерня живописця> Вермера -

Відень, Музей історії мистецтв) ху-

дожник повернена до глядача спиною.

Осібно стоїть творчість Ремб-

ранд-та, виконав понад 50 ав-

топортретов, які, як у Дюрера,

є своєрідним щоденником ху-

дожника і супроводжують всю його

творче життя. Спокійний спосіб

художника перед мольбертом найбільш

повно і в той же час просто вос-

створений Шар-деном (Париж, Лувр). Ця

тема буде багаторазово повторена з

різними відтінками в XIX ст. і

аж до Сезанна і Матісса. Але вже

з XVI ст. автопортрет відкривав перед

художником можливість висловити

свій сарказм і омани: подружжя

Бургмайр розглядає у дзеркалі

череп (Відень, Музей історії іс-

кусств); відрубані голови Олофер-

на (К. Аллори) і Голіафа (Кара-

вад-жо) стануть темою похмурих фанта-

зий Жеріко, Энсо-ра, Клеї та Кокош-

ки. Цікавий і хвилюючий медальйон

Пармиджанино (Відень, Музей історії

мистецтв) передбачає меланхоли-

історичні автопортрети, характерні

для епохи романтизму (Фрідріх, -

ріко). Все частіше з'являються і авто-

портрети граверів. У естампи завжди-

так присутня або алегоричний

зміст (Сальватор Роза), або сатири-

психологічний (Хогарт), символічний (Го-

ген), патетичний (Мунк, Ван Гог,

експресіоністи). З XVIII ст. майже

всі живописці мислили свої авто-

портрети як свого роду маніфести

їх стилю і темпераменту (Менгс, Та-

вид, Енгр, Коро). Пізніше автопортрет

став висловлювати образ художника

(Уіс-тлер, Беклин, Мейссонье, Піс-

сарро, Моне). В автопортретах Курбе

панує соціальний пафос, а в

зображеннях Ван Гога і аж до

Коринта і Бек-мана - психологічної-

кий. Так принципова полярність

тлумачення теми стає оче-

видною.

Останні значні епізоди в

історії пов'язані автопортрета з

творчість Сезанна, в якому від-

вражені завоювання попередніх

епох, і Анрі Руссо, чиї автопортре-

ти носять народний казковий

характер. Останній знаменитий

груповий портрет - <На честь Сезан-

на> Моріса Дені (Париж, музей Ор-

се). Культ мистецтва поступається тут

місце благоговінню перед великими

справами і авторитетом. <Смерть> ав-

топортрета мала настільки ж вагомі

причини, що і його народження та раз-

розвиток протягом XV-XIX ст. На-

напередодні першої світової війни худож-

никисюрреалисты і представники

<нової речовинності> знову звер-

тились до автопортрету, але трактова-

його в більш критичному дусі

(груповий портрет Макса Ернста

<Зустріч друзів>, 1922, Кельн, му-

зей Вальраф-Рихарц; автопортрети

Бельмера і Дікса). Потім після дол-

гого забуття, пов'язаного з віком-

тане впливом абстрактної эстети-

ки і прагненням зображати у живо-

писи конструктивні елементи, авто-

портрет з'являється знову в 1960-е

живописців Нової фігурації, поп-ар-

та й різних реализмов. Вплив

фотографії помітно у творах

Е. Уорхола і Фроманже, однак суб'єктів-

ективный експресіонізм зберігає

свою силу у викривленому баченні Ф.

Бекона і в саркастичних ситуаціях

Дадо. З кінця 1960-х багато худож-

ніки присвятили свою творчість ісс-

ледованию власної індивідуальн-

ності (боді-арт і <індивідуальна

міфологія>). Замислюючись про свою

ідентичності, своєму тілі, своєму

минуле і майбутнє, вони створювали

власні образи, нерідко викорис-

зуя фотографію.

 

 

ЗМІСТ КНИГИ: «Енциклопедія живопису»