На головну сторінку бібліотеки

Зміст книги

 

 


притчиказания російського народу

зібрані Іваном Петровичем Сахаровим

 

 

Місяць січень

 

3. Святочні ворожіння.- Обережності.- Відчитування (отчитывания.

 

Між селянами Калузької і Тульської губерній є повір'я, що в цей день голодні відьми, повертаючись з гуляння, задаивают корів. Поселяни, для уникнення від такої біди, прив'язують над воротами сальну свічку. Кажуть, що ніби в старовину ті тільки й були щасливі, які брали такі заходи. Це повір'я існує і в Білорусії.

 

У народних повір'ях є переказ, що тільки в цей день можна напоумити каженника. Мої добрі земляки знають і часто зустрічають каженников з жалем і острахом. Вони не те, щоб їх боялися, а так, просто, ніяковіють тільки, бачиш, їм страшно дивитися на них. Адже всі люди.

 

Раздумается, і страшно стане дивитися на людину. Кажись б, і біда не велика: всього-то навсього, влітку, в лісі обійшли лісовики. І той же чоловік, та не той; а подивишся ближче, так він і вийшов каженник. Всякий знає, що каженник така ж людина, як і всі ми грішні; він бачить і чує, як і всі добрі люди. Все це тільки здалеку. Підійдіть ближче, і відразу буде видно всякому, що каженник не те робить, що бачить, і не те каже, що чує. Задумає він що робити, все виходить навпаки. Дивишся: починає робити по-розумному, а до кінця вже вірно зведе дельцо, хоч кинь. Спробуйте заговорити з каженником, то що твій грамотний: так слова рікою і ллються. Зате вже й не гнівайтеся після, що в його мові немає ні сенсу, ні толку. Адже за те-то і звуть його каженником. Одного тільки не знають: чому каженнику не милий білий світ? чому він не дорожить своїм життям? Жити чи не жити - йому все одно. Немає ні туги, ні кручины, а горює про все.

 

Живе між рідними; є, як і у добрих людей, дружина і діти; водиться всяке добро більше іншого,- а для каженника хоч нічого не будь. Тужить про все бідолашної сиротою. Знахарі відкрили таємницю, як навести каженника на добрий шлях, як навчити його розуму. Покликані зцілювати каженника, вони одягають білу сорочку навиворіт, садять його сім зір біля одвірок, під вітер, поять трав'яний росою, окачивают водою з нагірного студен-ца. Знахар, як знахар, і шпетить каженника від відважності і болести, і відшукує винуватого за прикметами між рідними і чужими, і обіцяє здоров'я і довголіття, і оббирає подарунки. Спробуйте прислухатися до змов знахаря: говорить він, як і всі ми росіяни говоримо; а що він каже, ніхто з селян не встиг зрозуміти. В селах правду кажуть, на те він і знахар, щоб його ніхто не зрозумів. Мені траплялося бачити каженников: це були люди, одержимі меланхолисю.

 

 

Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

 


При перепублікуванні посилання на Бібліограф.com.ua обов'язкове