Головна сторінка сайту

Зміст книги

   

историк ключевскийкниги по русской историиусская історія

олный курс лекцій

 

Ключевський Василь Йосипович

 

 

Лекція п'ятдесят перша

 

Зв'язок явищ. - Військо і фінанси. - Окладну податки: непрямі; прямі - гроші дані і оборочные, ямський, полоняничные, стрілецькі. - Писцові книги. - Неокладные збори. - Досліди і реформи. - Соляна мито і тютюнова монополія. - Мідні кредитні знаки і московський бунт 1662 р. - Живе чверть. - Підводне тягло і переписні книги. - Станова розверстка прямих податків. - Фінанси і земство. - Поширення тягла на задворных людей. Розподіл народної праці між державними силами. - Надзвичайні податки. - Розпис доходів і видатків 1680 р.

 

 

ЗВ'ЯЗОК ЯВИЩ. Земське соборне представництво завмерло пізніше місцевого земського самоврядування. Зникнення одного і падіння іншого - паралельні, хоча і не збігаються за часом слідства двох основних змін у державному порядку, згаданих мною в кінці минулого читання. Посилення централізації придавило місцеві земські установи, а їх занепадом і роз'єднанням закріпачених станів був розбитий земський собор, який служив вищим органом участі місцевих станових світів в законодавстві. Обидві ці основні зміни випливали з одного джерела, з фінансових потреб держави; ці потреби були прихованою пружиною, направлявшей і адміністративні і соціальні заходи уряду, його возбуждавшей діяльність у розподілі управління, як і суспільства, і змусила принести стільки жертв щодо громадського благоустрою та народного добробуту.

 

ВІЙСЬКО І ФІНАНСИ. Фінанси були чи не найбільш хворим місцем московського державного порядку при новій династії. Потреби, викликані частими, дорогими і рідко вдалими війнами, рішуче переважували готівкові кошти уряду, і воно губилося в здогадах, як відновити рівновагу. Рать вкрай заїдала скарбницю. У 1634 р., просячи у собору вспоможение на продовження війни з Польщею, цар оголошував, що казна, накопичена ним у мирні роки "не з землі", не з прямих податків, вся пішла на приготування до війни і тепер для утримання допоміжної раті "без прибуткової скарбниці", без надзвичайних податків обійтися не зуміти. Військові невдачі при зустрічі з польськими та шведськими військами змусили тривожно зайнятися поліпшенням збройних сил з іноземним зразками. Два документи дають зрозуміти, як перетворювалася дворянська міліція і разом з тим дорожчало її утримання протягом 50 років. В кошторисному списку 1631 р: перераховані збройні сили, які утримувались безпосередньо на казенний рахунок, помісним, грошовим або хлібним платнею. По кошторисній списком їх налічується до 70 тис. Це столичні і городові дворяни, пушкарі, стрільці, козаки і служилі іноземці. В областях колишнього царства Казанського і Сибіру значилося ще близько 15 тис. різних східних інородців, служилих мурз і татар, ясачных чуваш, черемис, мордви і башкирів; але вони не мали служилих грошових окладів, посилалися на службу лише в надзвичайних випадках, коли, за висловом кошторисного списку, "буває всій землі повальна служба", загальна мобілізація. Ще в 1670 р. Рейтенфельс милувався парадним царським оглядом 60-тисячного дворянського ополчення. Це були, очевидно, не тільки столичні чини, але і верхні шари провінційного дворянства, придатні до далеких походів, зі своїми похідними дворовими людьми. Нарядні вершники осліпили, блиском зброї і костюма. Але під Москвою вони виробляли, особливо на естетично сприйнятливого царя, більш сильне враження, ніж на бойових полях Литви і Малоросії, хоча їм у жертву віддано було величезну кількість народної праці. Бойова придатність всієї цієї строкатої маси, обороняла держава, дворянській, козачій, татарської, чуваської, распускавшейся після походу, може бути визначена словами Котошихина, що "навчання у них до бою не буває і строю ніякого не знають". Тільки стрільці, сполучені в постійні полиці, накази, мали кілька влаштований вигляд. Реорганізація цього бойового матеріалу полягала в тому, що під командою іноземних, переважно німецьких полковників і капітанів, яких виписували сотнями, з городових дворян і дітей боярських, переважно малопоместных, пустопоместных і беспоместных, також з мисливців і рекрутів інших класів, навіть селян і холопів, складалися роти і кінні полки, рейтарские, піші, солдатські і змішані кінно-пішого ладу, драгунські. Цілі села на південній околиці перетворювалися на військові поселення. У 1647 р. монастирське село майже в 400 селянських дворів в повіті Лебедянском поверстано було в драгунскую службу. По інструкції 1678 р. всіх "мізерних" дворян, придатних до служби, велено писати в солдати на щомісячну платню, а указ 1680 р. всіх здатних до полкової службі дворян Сіверського, Бєлгородського і Тамбовського розрядів записав в солдатську службу. Це були надзвичайні заходи. Для нормального поповнення цих полків іноземного ладу приведено в дію новий і притому двоякий спосіб комплектування, збір даточных за переліком селянських дворів, наприклад, з 100 дворів по рейтару і солдату, або за сімейним складом дворів, з двох або трьох неотделенных синів у батька чи братів одного з чотирьох синів або братів двох брали в солдати. Це були вже справжні рекрутські набори, покликані на допомогу змін способу комплектування, приладу. Ці набори по обчисленню дослідників у 25 років (1654 - 1679) вирвали зі складу робочого населення щонайменше 70 тис. осіб. Полки нового ладу отримували вогнепальну озброєння і стройове навчання. Розпис ратним людям 1681 р. представляє результати цієї повільної перебудови збройних сил. Всі ратні люди тут розписані на 9 розрядів, окружних корпусів, про яких ми вже говорили (лекція XLVIII). Тільки московський столичний корпус, що складався з 2624 осіб столичних чинів з їх похідними холопами і даточными людьми в числі 21830 людина і 5 тис. стрільців, залишився при старому доморослому ладі. В інших 8 корпусах поруч з 16 стрелецкими наказами значилося полків іноземного ладу 25 рейтарских і 38 солдатських під начальством іноземних полковників; тільки трьома полками командували росіяни в званні генералів. З усієї дворянської міліції, якій за списком 1631 р. налічувалося близько 40 тис., тепер в старому строю залишилося лише 13 тис.; інші увійшли до складу 63 реформованих полків чисельністю до 90 тис. Це не була ще цілком регулярна армія, тому що не була постійною; по закінченні походу й нові полки розпускалися по домівках, залишаючи після себе тільки офіцерські кадри. Всього з козаками, не вважаючи 50 тис. малоросійських, по розпису 1681 р. числилось 164 тис. осіб. Зіставляючи по можливості однорідні частини військ за списком та розпису та опускаючи східних інородців, яких у розписі немає, знаходимо, що з 1631 р. збройні сили, що лежали на плечах скарбниці, зросли майже в 2 1/2 рази. Наймана плата, "місячний корм", численним іноземним полковникам і капітанам була дуже висока і, коли вони залишалися на московській службі, перетворювалася на довічне платню, половина якого ставала після них пенсією їх дружинам і дітям. Рейтары, солдати і драгуни, вербуемые більше з недостатніх класів, отримували високі грошові оклади, казенне озброєння і бойові припаси, а в поході казенне продовольство. Вартість армії на наші гроші з 3 мільйонів рублів у 1631 р. зросла до 1680 р. до 10 мільйонів. Отже, при чисельне збільшення армії майже в 2 1/2 рази вартість її зросла більше ніж утричі. Відповідно з цим подорожчали і війни: невдалий півторарічний похід під Смоленськ при царі Михайла обійшовся за найменшим розрахунком в 7 - 8 мільйонів, а дві перші кампанії проти Польщі за царя Олексія (1654 - 1655), що супроводжувалися завоюванням не тільки Смоленської землі, але і Білорусі з Литвою, коштували до 18 - 20 мільйонів, що майже дорівнювало річну суму доходів, яку отримували у 1680 р. центральні фінансові установи.

 

ОКЛАДНУ ДОХОДИ. Бюджет доходів ріс разом зі вздорожанием армії. Щоб пояснити собі, як уряд намагався привести свої фінансові сили в рівень з усе більшими витратами держави, треба уявити собі, хоча в загальних рисах, раніше сформований фінансовий порядок. Звичайні засоби скарбниці складалися з доходів окладних і неокладных. Окладными доходами називалися податні збори, яким наперед призначався в кошторисі визначений обов'язковий для платників розмір, оклад. Окладну доходи складалися з прямих і непрямих податків. Податки прямі або податки в Московській державі падали або на цілі суспільства, або на окремі особи. Сукупність податків, платимых цілими товариствами, за загальною розкладці, становила тягло, і люди, які підлягають таким платежам, називалися тяглыми. Головними предметами тяглової оподаткування були землі і двори, які також називалися тяглыми. Підставою податного обкладання служило сошное лист, тобто розклад тяглих земель і дворів на сохи. Соха - податна одиниця, що містила в собі відоме число тяглих посадських дворів або відоме простір тяглой селянської ріллі, саме: доброї землі помістної і вотчинної вважалося в сохе 800 чвертей в одному полі, тобто 1200 десятин в трьох полях (чверть - половина десятини), монастирському - 600 чвертей, чорної казенної - 500. Кількість чвертей середньої і худий землі у кожній з цих сох пропорційно збільшувалася, причому якість землі визначалося її прибутковістю, а не властивість самого грунту. Склад посадской сохи надзвичайно разнообразился: в Зарайська, наприклад, в кінці XVI ст. в соху було покладено кращих, зажиточнейших людей по 80 дворів, середньозважених по 100 дворів, а молодчих і убогих по 120 дворів, у Вязьмі ж у першій половині XVII ст. вважалося в сохе 40 дворів кращих людей, 80 середньозважених і 100 менших. Перерахуємо головні окладну доходи і почнемо з непрямих податків, з яких головні були митні і шинкові збори: це був у XVII ст. найрясніший джерело, якими харчувалася московська скарбниця. Митні податки були дуже різноманітні і стягувалися як при провезенні, так і при продажу товарів; шинкові збори виходили від продажу напоїв, що становила казенну монополію. І для цих доходів уряд звичайно призначало відомі оклади і віддавало їх або на відкуп, або на віру, доручаючи митні збори і продаж вина вірним (присяжним) головам та целовальникам, яких зобов'язані були вибирати для того з свого середовища місцеві тяглів обивателі, а недобори стягувалися з виборних або з самих виборців, якщо останні не догледіли і вчасно не донесли про крадіжку або нерадении перше. Головам і целовальникам, викритим сторонніми в крадіжці і користі, закон 1637 р. погрожував "смертної стратою без усякої пощади", тобто карав виконавців за недбальство або нездатність уряду, яке покладало на обивателів не тільки обов'язок, але і нагляд за відбуванням, що становило його пряму обов'язок. У половині XVII ст. непрямі податки були об'єднані: 1653 р. замість численних митних зборів запроваджено так названа рублева мито (по 10 грошей з рубля, тобто 5% продажної ціни товарів з продавця, і 5 грошей з рубля суми, привезеної покупцем на купівлю товарів).

 

ГРОШІ ДАНІ І ОБРОЧНІ. Основні прямі податки були гроші дані і оброчні. Цими грошима або даниною називалися різні прямі податки, які падали на тягле населення, торгово-промислове посадское і землеробське сільське, та стягувалися за кількістю сох, значилися за писцовым книг за відомим міським або сільським суспільством. Чинш мав двояке значення. Іноді так називалася уряду плата за надання приватній особі права користуватися державною землею, угіддям, або займатися яким-небудь промислом. У цьому сенсі оброком називався казенний дохід з належали казні рибних ловель, косовиць, ловів тварин, а також з міських торгових лавок, харчевень, лазень та інших промислових закладів. В інших випадках оброк означав загальну подати, якою складалися всі жителі відомого округу замість різних інших податків і повинностей. Так, оброком називався податок, який замінив корми і мита намісників і волостелів при скасування цих посад у царювання Грозного. Тільки цього оброки останнього роду входили до складу тягла та стягувалися за сошним листа. Данину і мито у сенсі загальної податки сплачувалися завжди в постійному кількості незмінною ставкою, тоді як розміри інших державних податей були мінливі, визначалися особливими царськими розпорядженнями.

 

СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКИ. До окладними доходів зараховувалися ще спеціальні податки, назначавшиеся на особливі потреби держави: такими були гроші ямський, полоняничные і стрілецькі. Ямський гроші збиралися на утримання ямській гонитви для провезення послів і гінців, посадових і ратних людей, для чого по великих дорогах ставилися ями (ям - поштова станція). Ця подати збиралася з посадських людей і з селян також за сошним листа і надходила в особливу центральна установа, Ямській наказ, який завідував ямщиками, одержували платню і прогони за їзду, для чого вони зобов'язані були утримувати коней на ямах. Полоняничные гроші - подворная, а не посошная подати, призначена на викуп полонених у татар і турок. Ще в царювання Михайла вона збиралася тимчасово по особливому розпорядженням уряду. Потім вона стала постійною і по Уложення 1649 р. збиралася щорічно "зі всяких людей", як тяглих, так і нетяглых, але не в однаковому розмірі з людей різних станів: посадські обивателі і церковні селяни платили з двору по 8 грошей (на наші гроші близько 60 копійок), палацові селяни, чорні і поміщицькі вдвічі менше, а стрільці, козаки та інші служиві люди нижчих чинів тільки по 2 гроші. За словами Котошихина, полоняничных грошей в його час збиралося щорічно по 150 тисяч (близько 2 мільйонів рублів на наші гроші). Цю подати збирав завідував викупом полоняников Посольський наказ. Стрілецька подати призначена на утримання стрільців, постійної піхоти, заведеній у XVI ст. за великого князя Василя. Спочатку це був незначний податок хлібом; в XVII ст. стрілецька подати збиралася і хлібом і грошима і по мірі збільшення чисельності стрілецького війська сильно зростала, так що стала, нарешті, найважливішим прямим податком. За свідченням Котошихина, в царювання Олексія стрільців було в Москві навіть у мирний час більше 20 наказів (полків), по 800 - 1000 осіб в кожному (22452 в 1681 р.), та городових, тобто провінційних, приблизно стільки ж.

 

ПИСЦОВОЙКНИГИ. Всі перераховані податки, крім полоняничной, стягувалися за сошним листа: уряд клало на кожну відому соху суму податків, оклад, надаючи платникам, тяглым людям сохи, розкладати його між собою за платіжним засобам кожного, "верстатися поміж себе самим по пуза, промислів, по ріллі і по всяких угіддями". Підставою сошного оподаткування служили писцові книги. Від часу до часу уряд справляло опису тяглих нерухомого майна, розсилаючи для того по повітах писарів, які описували предмети оподаткування за показаннями і документів обивателів, перевіряючи ті й інші попередніми описами і особистим оглядом. Писцовая книга описує місто і його повіт, їх населення, землі, угіддя, торговельні та промислові заклади і лежать на них повинності. Описуючи міські та повітові поселення, посади, слободи, села, села, лагодження, писцовая книга докладно перераховує у кожному поселенні тяглів двори і "людей" у них, домохазяїнів з живуть за них і дітьми родичами, позначає простір належить селищу орної землі, пустопорожньої, сенокосной і лісовий, кладе тяглів посадські двори і сільські орні землі в сохи і за ним вираховує розмір тягла, падаючого на селище по землі і промислів його тяглих обивателів. В московському архіві міністерства юстиції зберігаються багато сотень писцовых книг XVI і XVII ст., службовців основним джерелом історії фінансового устрою та економічного побуту Московського держави. Такі описи складалися здавна, але лише деякі книги дійшли до нас від кінця XV ст. у Великому Новгороду. При своєму кадастровому і фінансовому значенні писцові книги допомагали здійсненню різних цивільних і інших актів: за ним дозволялися поземельні суперечки, зміцнювалися права на володіння недвижимостями, проводився збір даточных людей. Коли батько царя Михайла Філарет повернувся з Польщі, обидва государя в 1619 р. скликали собор і на ньому засудили послати писарів і дозорщиков, які б описали всі міста, розібрали обивателів і розмістили їх по місцях, де вони раніше жили і тягнули тягло. В силу цієї постанови в 1620-х роках була зроблена загальна перепис тяглого населення у державі з метою привести до відома і влаштувати його податні сили. Саме ці книги кінця 1620-х років Уложення кладе документальною основою кріпосної приналежності селянина власнику, основою, що покриває всякі інші фортеці; за ним вирішувалися позови про біглих селян; ця перепис, бачили ми, і втолкнула кріпосне умова в селянські позичкові запису.

 

НЕОКЛАДНЫЕ ЗБОРИ. Другий розряд державних доходів - неокладные збори складалися головним чином з платежів за задоволення різних потреб, з якими приватні особи зверталися до урядових установ: такі були мита з різних приватних угод, з прохань, які подавалися приватними особами в адміністративні та судові місця, з грамот, які звідти їм видавалися, судових рішень і т. п.

 

СІЛЬ І ТЮТЮН. На основі цього фінансового порядку в XVII ст. зводилися скарбницею підприємства двох родів: це були або досліди, затії, расстраивавшие усталений порядок, або нововведення, його перестраивавшие. Насамперед скарбниця почала збирати своїх розгублених платників. Смута вибила з тягла безліч тяглих людей. По відновленні порядку вони продовжували свої тяглів заняття, залишаючись поза тягла. Проти цих "избылых" і поведена була тривала законодавча і поліцейська боротьба. З земського собору 1619 р. уряд переслідував заставників і ледь сладило з ними за сприяння собору 1648 - 1649 рр. Тоді ж Укладенням було встановлено, що непосадские люди, що промишляють на посаді, зобов'язані або кинути свої промисли, або брати участь у посадському тягле. З метою забезпечити скарбниці постійний склад прямих або непрямих працівників законодавство, як ми бачили, збило суспільство в замкнуті стани, прикріпивши кожне до його повинностей, заборонило самовільний вихід з посадів і перетворила договірну довічну неволю власницьких селян в потомственную кріпосну залежність. Але як ні ретельно переписували і прикріплювали обивателів, здатних до тягла, залишалося багато избылых, ускользавших від казенних повинностей. Хотіли однією загальною мірою, як рибу великим неводом, захопити в роботу на казну все населення, рядове і привілейоване, доросле та малолітня обох статей. У той самий час, коли на Заході політико-економічна теорія меркантилістів наполягала на заміну прямих податків непрямими, на оподаткуванні споживання замість капіталу і праці, в Москві спробували вступити на той самий шлях цілком самобутньо, за вказівкою не який-небудь заносной теорії, а дурний доморослої практики. У московській фінансової політики непрямі податки взагалі переважали над прямими. У XVII ст. уряд особливо старанно виснажувало цей джерело в розрахунку, що платник охочіше заплатить зайве за товар, що внесе прямий податок: там він за переплату отримує хоч що-небудь придатне до вживання, а тут не отримує нічого, крім платіжної відписки, квитанції. Звідси, можна думати, і народилася думка, внушенная, як говорили, колишнім гостем, а тепер дяком Назарьем Чистого, замінити найважливіші прямі податки підвищеної митом на сіль: сіль потрібна усім, отже, все в міру її споживання будуть сплачувати казні, і избылых не буде. До 1646 р. скарбниця стягувала мита з пуда солі 5 копійок, приблизно 60 копійок на наші гроші. За законом цього року соляна мито була збільшена вчетверо, до 20 копійок з пуда, до полукопейки з фунта. Рівняючи по хлібним цінами тодішню полукопейку 6 копійок нинішнім, бачимо, що тільки казенна мито вшестеро перевищувала нинішню ринкову ціну фунта солі. Цілим поруч простодушно-грубих міркувань указ виправдовував цю міру: будуть скасовані стрілецькі і ямський гроші, найбільш важкі і нерівномірно розподіляються прямі податки; мито буде всім дорівнює; в избылых нікого не буде, і всі будуть платити самі собою, без правежа, без жорстоких стягнень; будуть платити і проживають в Московській державі іноземці, нічого в казну не платять. Але тонкі розрахунки не виправдалися: тисячі пудів дешевої риби, якої харчувалося у народі пісне час, згнили на берегах Волги, тому що рибопромисловці не були в змозі посолити її; дорогою солі було продано значно менше колишнього, і скарбниця понесла великі збитки. Тому на початку 1648 р. вирішено було скасувати нову мито. Вона багато посилила народне роздратування проти адміністрації, викликало річний заколот того року. Вбиваючи дяка Н. Чистого, повстанці, примовляючи: "Ось тобі, зрадник, за сіль". Та ж фінансова скрута змусила побожне уряд поступитися церковно-народний упередженням: була оголошена державною монополією продаж тютюну, "богоненавистного і богомерзкого зілля", за вживання і торгівлю яким указ 1634 р. погрожував смертною карою. Скарбниця продавала тютюн мало не на вагу золота, по 50 - 60 копійок золотник на наші гроші. Після повстання 1648 р. скасували і тютюнову монополію, відновивши закон 1634 р. Не знаючи, що робити, уряд прямо дурило у своїх розпорядженнях.

 

МІДНІ КРЕДИТНІ ГРОШІ. Ще гіршими скінчилося інше фінансове підприємство. Потреба в грошах зробила московських фінансистів XVII ст. надзвичайно винахідливими. Додумавшись до думки про заміну прямих податків непрямими, вони настільки самобутньо прийшли до ідеї державного кредиту. У 1656 р., коли закінчувалася перша переможна війна з Польщею та готувався розрив зі Швецією, в московській казні не вистачило срібною готівки на платню війську, і хто-то, казали, близький до царя Ф. М. Ртищев, подав думку випустити мідні гроші з примусовим курсом срібних. Московський ринок був уже привчений до грошових знаків з номінальною вартістю; псування монети була допоміжною дохідної статтею, якою користувалася скарбниця у разі потреби. У грошовому обороті не було ні тубільної золотий, ні великої срібної монети: рубль та копа були лічильні одиниці. Ходячою монетою служили маленькі копійки, гроші - полукопейки та полушки - полуденьги, вагою від 6 до 4 часткою і менше. На ринку покупці, остерігаючись кишенькових злодіїв, звичайно тримали ці дрібні незграбною карбування та овальної, втім неправильної форми монетки в роті за щоками. Не добуваючи свого срібла, московська скарбниця виробляла цю монету із привізних німецьких иохимсталеров, що отримали у нас назву ефимков. І при цій операції не забували казенного інтересу: єфімок на московському ринку ходив по 40 - 42 копійки, а переливався у 64 копійки, так що казна наживала від переливання 52 - 60%. Іноді переробка обмежувалася накладенням штемпеля, "царської печатки" на єфімок, і він з 40-копійочник ставав 64-копеечником. Тільки з початку першої польської війни стали карбувати срібні рублевики і четвертаки за розрахунком номінальної ціни штемпельного ефимка. Тепер і наробили дрібною мідною монети форми і ваги срібною. Спочатку ці металеві кредитки користувалися повною довірою, ходили al pari, "з срібними заровно". Але спокуслива операція потрапила в ласі на спокусу руки. Грошові майстри, люди небагаті, раптом розбагатіли й на очах у всіх почали смітити грошима, пишно обстроились, разодели дружин по-боярські, в рядах купували товари не торгуючись. Багаті купці, навіть московські гості, приставлені присяжними наглядачами мідного справи, купували самі мідь, привозили її разом з казенної на Грошовий двір, переробляли в кредитну монету і відвозили на свої двори. Ринок був затоплений "злодійськими", украденими у державного кредиту мідними грошима. В курсі мідної монети утворився лаж, швидко зростав: розпочавшись із 4 копійок, різниця між срібними і мідними грошима дійшла до того, що наприкінці 1660 р. за срібний рубль давали два мідних, в 1663 р. спершу 12, а потім навіть 15 рублів мідних. Відповідно до того дорожчали товари. Особливо скрутне становище створювалося для ратних людей, які отримували платню мідними грошима за повного курсу. Слідство розкрило, що плутни грошових майстрів та гостей за великі хабарі покривала московська приказна адміністрація, яка виявила тут всю свою звичайну наказову несумлінність, а на чолі її тесть коноводили царя боярин Ілля Милославський та чоловік тітки царевой по матері думний дворянин Матюшкін, яким доручено було мідне справу; Милославскому приписували і пряма участь в цьому злодійстві. Наказним, гостям і грошовим майстрам відсікали руки і ноги і засилали, на тестя цар посердился, а дядька відставив від посади. Співучасники крадіжки, бачачи таку безкарність знатних і користуючись загальним наріканням на дорожнечу, задумали справити смуту, труснути боярством, як було в 1648 р. Розклеєні в Москві відозви звинувачували в зраді Іллю Милославського та інших. У липні 1662 р., коли цар жив у підмосковному селі Коломенському, бунтівна натовп тисяч на п'ять підступила до зустріла її царя з вимогою поставити на суд зрадників. При цьому царя тримали за гудзики жупана і змусили поводитися богом і з одним з заколотників вдарити по руках на обіцянку, що він сам розслідує справу. Але коли інша натовп з Москви, соединившаяся з першою стала неввічливо вимагати у царя зрадників, погрожуючи, що, якщо він не видасть їх добром, їх візьмуть у нього силою, Олексій крикнув стрільцям і придворним, і почалося повальне побиття беззбройних, що супроводжувалися тортурами і стратами; масами топили в річці Москві або засилали сімействами в Сибір на вічне життя. Цариця з переляку липневого нездужала більше року. В підробці мідних грошей, як і у заколоті, брали участь люди різних станів - попи і причетники, ченці, гості, посадські, селяни, холопи; до бунту пристали навіть солдати і деякі офіцери. Сучасники нараховували більше 7 тисяч людей, страчених смертю за цим справі, і більше 15 тисяч покараних відсіканням рук і ніг, посиланням, конфіскацією майна. Але "прямих злодіїв", справжніх заколотників, вважали не більше 200 осіб; інша натовп, що ходила до царя, складалася з зівак. Операція з мідними грошима сильно засмутила торгово-промисловий оборот, і казна, выпутываясь із скрути, тільки сприяла цього розладу. Московські торгові люди на вже відомих нам нарадах 1662 р. зі Стрешневым і тим самим Іллею Милославським про причини дорожнечі досить виразно зображували своє становище. З метою заповнити виснажений запас привізного монетного срібла скарбниця примусово скуповувала у російських купців на мідні гроші вивізні російські товари: хутра, прядиво, поташ, яловиче сало і перепродувала їх іноземцям на їх ефимки. В той же час російські купці купували привізні товари у іноземцев на срібло, тому що ті мідних грошей не брали, а своїм покупцям продавали ці товари на мідь. Таким чином, пущений ними в обіг срібло до них не поверталося, подальші закупівлі іноземного товару ставали для них неможливі, і вони залишалися і без грошей, і без товару, виявлялися "беспромышленны". Повна невдача підприємства змусила ліквідувати його. Випуск мідних кредитних знаків, як безвідсотковий державний борг, припускав можливість обміну на справжні гроші. Указ 1663 р. восстановлял срібне звернення і забороняв тримати і пускати в обіг мідні гроші, які велено було чи переливати в речі, або приносити в казну, де за мідний рубель платили по 10 грошей сріблом, за словами Котошихина, а за указом від 26 червня 1663 р. навіть тільки по 2 гроші. Скарбниця надійшла як справжній банкрут, заплатила кредиторам по 5 копійок або навіть по 1 копійці за рубель. На тільки що згадану скупку скарбницею вивізних товарів у російських купців незадовго до липневого бунту і незабаром після по всім наказам зібрано було без малого півтора мільйона рублів мідних грошей (19 мільйонів на наші гроші) номінальному їх курсу. Це була, без сумніву, тільки частину мідної суми, випущеної з Грошового двору; чутка доводила суму випущених в 5 років мідних грошей до неймовірно великої цифри 20 мільйонів (близько 280 мільйонів на наші гроші).

 

ЖИВЕ ЧВЕРТЬ. Набагато серйозніше були нововведення, які вдалося уряду провести пристрої фінансів. Їх було три: зміна окладний одиниці прямого оподаткування з новим типом земельної опису, станова розверстка прямих податків і залучення земських товариств до фінансового управління. У порядку прямого оподаткування перейшли від сошного листи до двірському числа, до подворному оподаткуванню. Але цей перехід відбувся не прямо від сохи до двору, як окладний одиниці, а через проміжну щабель, що живе чверть. Перший помітив і обстежив цю посредствующую щабель. р. Лаппо-Данилевський у своєму дослідженні про прямому оподаткування в Московській державі XVII ст. Писцові книги допомагають усвідомити походження цієї окладний одиниці. Сільська соха не була стійкою платіжної величиною. Переложное господарство постійно виводило з тягла втомлену ріллю і вводило отдохнувшую. У другій половині XVI ст. тяглова цілісність сохи руйнувалася в центральних областях переселенським рухом до околиць і скороченням селянської заорювання: кинуті надовго ділянки, "пометные жеребьи впусте", всі розширювалися на рахунок "що живе", т. е. платять, ріллі. Сошного листи, висловлюючись мовою писцовых книг, не прибувало "з порожня в живе", а навпаки. Смута майже зовсім перервала сільськогосподарську роботу в країні: за свідченням сучасника, ледь не усюди перестали орати, абияк пробавляючись старозапасным хлібом. Коли в країні стихло, селяни, вцілілі на місцях або воротившиеся з перегонів, побачили навколо себе безліч порожніх дворів і дворових місць з орними ділянками, які ще не встигли порости лісом. Обзаводившись після погрому, вони з своєю колишньою тяглой ріллі розорювали крихітні клини, а надлишок праці звертали на "наезжую ріллю", на кинуті і вибули з тягла поля своїх колишніх сусідів, перебиті, полоненных або безвісти зниклих. За писцовым книг бачимо, що десь у кінці XVI ст. селяни орали 4350 десятин, там у 1616 р. залишалося живе тяглой ріллі 130 десятин, тоді як наезжей нетяглой було 650 десятин. Зустрічаємо маєток в Рязанському повіті, де у 1595 р. значилося селянської ріллі 1275 десятин, а у 1616 р. 9 селянських дворів сиділи на 3 тяглих десятинах, припахивая наїздом 45 десятин у сусідніх "порожніх дворів". В інших місцях зустрічаємо такі ділянки, що доводилося по 6 - 7 селянських дворів на одну живе чверть, тобто на півтори десятини в 3 полях, при 40 - 60 десятинах наезжей ріллі. Таке господарство наїздом, сполучене по місцях з крайнім применшенням тяглой ріллі, було збитково скарбниці, і вона хотіла поставити цю справу відомі межі. Вживаючи в 1620-х роках загальну поземельної перепис, уряд рядом указів намагалося встановити по повітах найбільшу кількість дворів, зобов'язаних тягнути тягло з живе чверті. При цьому воно коливалося поправлялось, змінювало свої розпису: так, для столичних чинів спершу було покладено на живе чверть дуже пільгове число: 12 дворів селянських і 8 бобыльских або 16 селянських дворів, рівняючи повний селянський двір двом бобыльским; потім підвищили оклад з лишком уп'ятеро, призначивши за три селянських двору на чверть, а потім кілька польготили, визначивши 5 дворів на чверть. Подвірні частки тягла, падав на живе чверть, вираховувались за кількістю дворів, на неї покладених: якщо положено було 8 селянських дворів, а селянин орав восьму частку живе чверті, він платив з четверика ріллі. З розширенням тяглой ріллі живе чверть поступово втрачала значення дрібної частки сохи і ставала умовною розрахунковою одиницею обкладання. На двір, зарахований на 8-дворной живе чверті, налічувався платіж з четверика ріллі, хоча б він орав 4 - 5 тяглих чвертей. Зрозуміло, пропорційно з розширенням тяглой ріллі височів за сошной розверстці і оклад, падавший на живе чверть, тобто на групу дворів, з нею рахувалися; але цей оклад розподілявся по рахунковим часткам живе чверті. На двір, платив за книгами з четверика ріллі, при окладі в два рубля на чверть нараховувався платіж в 25 копійок, скільки б не орав він. Але це був тільки розрахунковий, а не дійсний платіж: при розверстці тягла двір, платив по книзі з четверика ріллі, тобто з 3/16 десятини в трьох полях, але пахавший 4 тяглих десятини, платив на ділі не нарівні з двором, який був теж на четверику, але пахавшим 8 десятин. Пропорційна ріллі розверстка платежу була вже справою самого селянського товариства або поміщика, а не писаря - розкладчика.

 

ТЯГЛИЙ ДВІР І ПЕРЕПИСНІ КНИГИ. Фінансова скрута привела до думки брати в розрахунок при визначенні поземельного тягла не просто готівкову тяглую ріллю, а й наявні робочі сили та місцеві сільськогосподарські умови: хотіли обкласти не тільки пашню, але і самого орача з метою змусити його орати більше. Це міркування і керувало установкою різноманітного і мінливого дворового складу, який покладався на живе чверть у різних повітах. Неважко, однак, припустити, що оподаткування, побудоване на двох різних основах, поземельної і подворной, плутало і платника, і розкладчика. Ця подвійність збільшувала технічні незручності сошного письма: складність вимірювання орних площ і складання їх у сохи з виключенням перелогів, наезжей і поросла лісом ріллі, заплутані обчислення часток сохи за своєрідною давньоруської арифметиці дробів, визнавала чисельником тільки одиницю, а знаменниками тільки числа, подільні на 2 та на 3, расчисление землі добрій, середньозваженою і худий, труднощі перевірки обивательських показань і помилок самого писаря, не кажучи вже про хитрощі з метою ухилитися від тягла або зменшити його, - все це відкривало широкий простір сваволі, яких підступів і непорозумінь. Подвірне оподаткування було простіше і могло бути рівномірніше. На соборі 1642 р. городові дворяни заявили уряду наполегливе прохання збирати гроші і всякі запаси ратним людям за переліком селянських дворів, а не за писцовым книг. Дрібним поміщикам було видніше, ніж кому-небудь, що з закріпаченням селян сільськогосподарської силою, що підлягає експлуатації, замість землі робочі руки з їх інвентарем. В 1646 р. і була зроблена загальна подворная перепис, яка, поголовно зміцнюючи селян за власниками без урочних років, разом з тим перекладала пряме оподаткування з сошного листа на дворове число. Подворная перепис була повторена у 1678 - 1679 рр. склалися Так окладну опису особливого типу, переписні книги, які тим відрізнялися від колишніх писцовых, що в останніх описувалися переважно землі, угіддя, промисли - господарські засоби, за яким населення обкладалося податком, а у переписних - робочі сили, які платили подати, тяглів двори та їх обивателі. Ці переписні книги і служили підставою подвірного податного оподаткування. Але і при новій окладний одиниці порядок розрахунку і розкладки прямих податків залишився колишнім: уряд призначав для кожного податного округу середній подвірний оклад податі і за кількістю тяглих дворів высчитывало загальну суму податних платежів для кожного округу, а цю суму платники самі розподіляли між окремими дворами тяглого суспільства так само, як колись між дворами сохи, за платіжними коштами, за "тягла і промислів" кожного двору.

 

СТАНОВА РОЗВЕРСТКА. Перехід до подворному обкладенню викликав потребу в об'єднанні накопичених із часом Прямих податків: важко було разверстывать їх по настільки дрібної окладний одиниці, як двір. Притому об'єднанням непрямих податків у 1653 р. був дан зразок і для прямих. Але була суттєва різниця: непрямий податок знає споживача, ігноруючи його економічне становище, з яким необхідно вважатися податку прямим. Кріпосне право розбило всі тягле населення на два розряду: вільні міські і сільські обивателі платили зі свого капіталу і праці цілком державі, а кріпаки ділили свою працю між державною скарбницею і землевладельческой конторою. Об'єднану пряму подати доводилося розподіляти між обома розрядами платників пропорційно їх неоднаковою казенної податкоспроможності. Зволіли інший результат, зазначений потребами самої скарбниці. З прямих податків, які стали постійними в XVII ст., особливо швидко зростала подати на утримання все возраставшего стрілецького корпусу, стрілецькі гроші: з 1630 по 1663 р. вона збільшилася майже в 9 разів. Наслідком непосильної для платників взгона податі з'явилися недоїмки. Після подворной переписи 1678 р., приєднавши до стрілецької податі деякі інші прямі податки, указом 5 вересня 1679 р. її перевели на дворове число з неоднаковим окладів, "розными статтями". Недоїмки збільшувалися. Склавши їх, уряд у 1681 р. викликало виборних людей дві людини з міста і запросив їх: нинішній оклад стрілецьких грошей платити їм в змозі чи не в могти і для чого не в могти? На цей простодушно-неосвічений запит виборні відповідали, що платити їм не в могти від руйнування різними поборами й повинностями. Після того комісії московських гостей було доручено встановити більш легкий оклад податі, і гості знизили її на 31%. Московський уряд не совестилось своєї нездатності, незнання положення справ і навіть охоче виставляло ці якості як свої природні законні недоліки, виправляти які зобов'язані керовані, як вони зобов'язані заповнювати його фінансові недоліки: те й інше було їх земської повинністю. За тим же указом 1679 р. полоняничные і ямський гроші також злиті були в одну подати. Ці два об'єднаних податку та були розподілені між двома розрядами тяглих людей: на тягле посадское населення всіх міст і на чорних селян північних і північно-східних повітів замість всіх колишніх прямих податків покладена була одна стрілецька подати, розбита на 10 подвірних окладів від 2 рублів до 80 копійок за платіжної спроможності податних округів або розрядів, а владельческие селяни інших повітів, де вони були, зважаючи обтяження їх господскими повинностями були обкладені ямскими і полоняничными грошима, сполученими в одну подати, по 10 копійок з двору церковних селян, а з селян палацових і світських землевласників по 5 копійок, 8 або 16 разів менше найменшого окладу стрілецькій податі. З цього видно, який величезний джерело доходу поступилася скарбниця в мимовільну користування власників кріпосних селян. Так і фінансова політика слідувала загальним планом станової ворожнечі, за яким складався весь соціальний московський лад в XVII ст.

 

ФІНАНСИ І ЗЕМСТВО. Невдала винахідливість у вишукуванні нових фінансових засобів вселила ощадливість у розпорядженні готівкою. Прагнення стягнути всі доходи в центральну казну виражалося в скорочення місцевих видатків, скасування місцевих посад, які вимагали собі корму і тепер визнаних зайвими, різних горододельцев, детективів, ямских прикажчиків, житничных голів, навіть губних старост. Всі справи за цим посадами покладені були на воєвод, щоб тяглым людям в кормах зайвої тягар не було і легше було їм платити казенні податки. Але були скасовані і побори на самих воєвод з їх дяками і подьячими. З тією ж метою здешевити справляння податків на місцях воєводи були усунені і від збору нової стрілецької податі і від втручання в митні і шинкові збори: ведення цих справ покладене на самих платників, посадських і повітових людей, через їх виборних старост і вірних голів з целовальниками під відповідальністю виборців. Так поверталися до земським установам XVI ст. Це було не відновлення земського самоврядування, а тільки перекладення казенних справ з корисливих коронних чиновників на місцевих дармових і відповідальних виконавців.

 

ТЯГЛО ЗАДВОРНЫХ. Перехід до подворному обкладенню ще у двох відносинах важливий для вивчення соціального складу Московської держави у XVII ст.: він розширив межі податного обкладання, або, точніше, ускладнив склад тяглого населення і притому залишив дані для судження про розподіл народних робочих рук між правлячими силами держави. Подвірне оподаткування допомогло скарбниці знайти значний розряд нових платників. Ми вже бачили (лекція XLIX), як задворные люди, холопи за юридичною своїм значенням, були схожі на селян по господарському положенню і навіть за своїм договірних відносин до панів, живучи особливими дворами, користуючись земельними наділами і відбуваючи селянські повинності на користь власників. При перекладі тягла з ріллі на двори задворных людей по їх дворах стали зараховувати в тягло нарівні з селянами і бобылями: за вказівкою, встреченному р. в Милюковым платіжних відписках, таке зарахування почалося з подворной переписи 1678 р. Це один з перших моментів юридичного злиття холопів і власницьких селян в один клас кріпаків людей, що завершився при Петре Великом першою ревізією.

 

РОЗПОДІЛ НАРОДНОЇ ПРАЦІ. Переписні книги 1678 р. залишили після себе загальний по державі підсумок тяглих дворів, яким потім, навіть при Петрові Великому, уряд користувалося при розрахунках податного обкладання. Цей результат дає можливість уявити з деякою ясністю соціальний устрій Московської держави, як він склався до останній чверті XVII ст., до передодня реформи Петра. Документи зберегли цей підсумок у різних цифрах; найбільш надійний з них - найбільша: інші могли скластися за неповними даними; були спонукання зменшувати кількість тяглих дворів, але не для чого було його перебільшувати. З цього підсумком перепис 1678 р. нараховувала 888 тисяч тяглих дворів, міських і сільських. Котошихин і укази 1686 1687 і рр. наводять цифри посадських дворів і чорних, тобто вільних селянських, церковних, палацових і боярських, що належали боярам, думним і ближнім людям, вищому урядовому класу. Виключивши суму дворів всіх цих розрядів з загального підсумку по перепису 1678 р., отримаємо число селянських дворів, що належали служилим людям столичним і городовим, дворянству в власному розумінні слова. Розподіл всієї тяглой маси за розрядами власників представляється в такому вигляді (у круглих цифрах):

 

Посадських і чорних селянських дворів - 92 тис. (10,4%)

 

Церковних, архієрейських і монастирських - 18 >> (13,3%)

 

Палацових - 83 >> (9,3%)

 

Боярських - 88 >> (10%)

 

Дворянських - 507 >> (57%)

 

888 тис. - 100%

 

Цей розділ народного праці дає кілька цікавих вказівок. По-перше, тільки десята частина з невеликим всій тяглой маси, міської та сільської, утримала за собою тодішню свободу, особисту ставлення до держави. Значно більше половини всього тяглого населення віддано було служилим людям за їх обов'язок обороняти країну від зовнішніх ворогів, десята частина - правлячому класу за працю управління країною, менш однією десятою належало государеву палацу і значно більше однієї десятою - церкви, саме одна шоста всього церковного селянства, майже 20 тис., обов'язково працювала на вищу ієрархію, тобто на чернецтво, отрекшееся від світу, щоб духовно правити ним, і майже п'ять шостих (крім селян соборних і парафіяльних церков) - на монастирі, тобто на чернецтво, отрекшееся від світу, щоб на його рахунок молитися про його гріхи. Нарешті, майже дев'ять десятих усього тяглого люду перебували в кріпосній залежності від церкви, палацу і военнослужилых людей. Від державного організму, так сформованого, несправедливо було б чекати бажаного зростання політичного, економічного, громадянського і морального.

 

НАДЗВИЧАЙНІ ПОДАТКИ. Як не напружувало уряд податна оподаткування, воно звичайно не було в змозі точно кошторису майбутні йому витрати, щоб врівноважити їх з поточними доходами, і вже серед самої справи, на ходу помічало помилковість своїх попередніх розрахунків. Тоді воно вдавався до надзвичайних засобів. У найважчий час, в перші роки царювання Михайла, воно разом з земським собором робило примусові позики у великих капіталістів начебто Строганових або Троїцького Сергієва монастиря. Це були, втім, поодинокі випадки. Звичайними, так би мовити, джерелами надзвичайних доходів були "запити волею" і процентні податки. З першого джерела почерпались "запросные гроші", з другого гроші п'ята, десята, п'ятнадцята і двадцята. Той і інший джерело мав станове значення. Запит волею - це добровільна підписка, до якої уряд соборного вироком закликало привілейовані класи землевласників, духовних і служивих, для покриття надзвичайних витрат. Ми вже бачили, як в 1632 р., на початку війни з Польщею, за вироком обох государів з собором духовні і служиві чини собору одні тут же на засіданні заявили, що вони готові дати, а інші обіцяли принести розпису того, що хтось дасть. Подібним порядком испрошено було добровільне вспоможение і біля собору 1634 р. Запросные гроші стягувалися і з некрепостных селян, але не у вигляді добровільної підписки, а як певний окладний податок у розмірі від 1 рубля до 25 копійок з двору (14 - 3 рубля на наші гроші). Відсотковий податок - фінансове винахід собору, котрий обрав нову династію, - падав на торгових людей у розмірі п'ятої гроші. У 1614 р., на інший рік за обрання Михайла, цей собор засудив зібрати на ратних людей "від надлишків по окладу, хто може від живота свого і промислу на 100 рубльов, з того взяти п'яту частку - двадцять рубльов, а хто може більше або менше, і з того взяти з того ж розрахунком". Таким чином, у вироку дано зараз, принаймні, три несумісні основи оподаткування: животи - майно, промисли - оборотний капітал у поєднанні з працею, надлишок по окладу - чистий дохід за оцінкою окладний комісії і, нарешті, можливість дати більше чи менше - заява по совісті про свій статок. Соборний вирок у розісланому циркулярі викладено був московськими дяками за одноманітною дьячей методі всіх століть - так, щоб його можна було зрозуміти не менш, як у трьох значеннях. Думка собору 1614 р. була досить проста. Чому він призначив п'яту грошенят, а не четверту або шосту? Тоді в торговому дисконт при розміщенні грошей у ріст звичайний і вищий законний відсоток був "на п'ять шостий", тобто 20%. Позичальник міг брати гроші під такий відсоток тільки при можливості виручити зайнятим капіталом набагато більше 20%. Значить, цей відсоток становив тоді найменший чистий дохід з капіталу і при нормальному обігу удвоял його у п'ять років. Соборний вирок про п'ятою грошу з торгових людей вимагав, щоб оборотний капітал поступився потребувала скарбниці один рік свого приросту, відклавши своє п'ятирічне подвоєння на шостий рік. Така схема податку: він не вимагав п'ятої частки ні всякого майна, ні всього доходу з нього, а брав найменший чистий річний дохід тільки з торгового оборотного капіталу або дохідної нерухомості лавки, заводу і т. п. Але з вини поганого наказного викладу соборний вирок викликав багато непорозумінь і навіть заворушення. В одних місцях п'яту грошенят зрозуміли як майновий податок, і почали окладчики описувати будь-яке майно, чим викликали опір платників; в інших його стягували по окладу якогось звичайного податку, наприклад, стрілецькій податі. Ближче підійшли до змісту податку там, де його зрозуміли як податок на торговий оборот і, вирахувавши за митним книг, "на скільки рубльов чиїх товарів в привозі і у відпустці з'явилося", стягували п'яту частину їх ціни. Непорозуміння і зіткнення повторювалися і при наступних процентних збори, неясності стереотипного виразу "з животів і промислів". На ділі, однак, це були податки на дохід, що прямо зазначає іноземець Рейтенфельс, був у Москві в 1670 р. ці Збори падали на торгово-промислових людей всякого звання, тяглих і нетяглых, крім духовенства і "білих" служилих чинів, на стрільців, гармашів, всяких селян і бобылей, навіть на торгових холопів, "чий хто не будь торгує". Пятинный збір 1614 р. повторився і в 1615 р. Два рази збирали п'яту грошенят у другу польську війну царя Михайла, в 1633 і 1634 рр. У 1637 - 1638 рр. для оборони від кримців, подвоївши стрілецьку подати, уряд випросило в земського собору набір даточных з палацових і власницьких селян і посилений грошовий збір з торгових людей - з двору близько 20 рублів на наші гроші, а з чорних селян в половину; в 1639 р. надзвичайний грошовими збір повторився. Збори надходили з величезною недоїмкою - знак, що платники знемагали. Вони скаржилися, що їм "важко вельми". Якщо додати до цього примусову скупку скарбницею найбільш прибуткових товарів, наприклад, льону в Пскові з зазначеної ціною, ми зрозуміємо гіркоту скарги місцевого літописця: "і ціна мимовільна, і купівля нелюбовная, і в усьому скорбота велика, і ворожнеча невимовна, і всієї землі ні купити, ні продати не сміти нікому крім". Особливо часті та тяжкі були надзвичайні побори за царів Олексія і Федора, коли тривалі і руйнівні війни з Польщею, Швецією, Кримом та Туреччиною вимагали важких жертв людьми і грошима. У 27 років (1654 - 1680) збирали по разу 20-ю і 15-ю грошенят (5% і 6,66%), п'ять разів 10-ю і двічі 5-ю гріш (10% і 20%), не рахуючи повторювалися з року в рік зборів визначеному одноманітному окладі з двору. Так всі ці сверхштатные податки отримували характер тимчасово-постійних. Надзвичайні податки входили особливої неокладной статтею до складу звичайних доходів.

 

РОЗПИС 1680 р. Яких фінансових успіхів досяг уряд в Xviiст. своїм важким, мінливим і безладним податним оподаткуванням? Котошихин, маючи на увазі 1660-ті роки, пише, що щороку в царську скарбницю у всі московські накази приходить зі всієї держави 1311 тисяч рублів, крім сибірської хутровий скарбниці, якої точно оцінити він не вміє, а лише чаятельно призначає на неї більше 600 тисяч. Через 20 з лишком років французький агент Невілль, який приїхав до Москви в 1689 р., чув тут, що щорічний дохід московської скарбниці не перевищує 7 - 8 мільйонів французьких ліврів. Так як лівр в XVII ст. цінувався у нас в 1/6 рубля, то Невілль повідомляє суму, дуже близьку до цифри грошового доходу у Котошихина (1333 тисячі рублів), причому також може визначити виручку від продажу казенних товарів. Збереглася розпис доходів і видатків 1680 р.; її знайшов і розробив р. Мілюков у своєму дослідженні про державний господарстві Росії у зв'язку з реформою Петра Великого. Сума доходів тут вирахувана майже в 1 1/2 мільйона рублів (близько 20 мільйонів на наші гроші). Найбільшу статтю грошового доходу, саме 49% становили непрямі податки, головним чином, митні і шинкові збори. Прямі податки давали 44%; найбільшою статтею їх є надзвичайні податки (16%). Майже половина грошового доходу йшла на військові потреби (близько 700 тис. рублів). Государевий палац поглинав 15% бюджету доходів. На справи, що відносяться до благоустрою, на громадські споруди, на ямское справу, тобто на засоби сполучення, відпускалося менше 5%. Втім, розпис дає лише приблизне поняття про державний господарстві того часу. Не всі надходження доходили до центральних наказів: багато грошей виходило і витрачалося на місцях. Хоча розпис 1680 р. зведена з значним залишком, але дійсне значення цього бюджету виражалося в те, що щорічні кошторисні оклади надходили далеко не сповна: недоїмка, накопичена по 1676 р., перевищувала 1 мільйон, і в 1681 р. її змушені були скласти. Платіжні сили народу, очевидно, були напружені до перевиснаження.

 

  

Головна сторінка сайту

Зміст книги