Вся бібліотека >>>

Зміст розділу >>>

 


портрет Чехова

Російська класична література

Антон Павлович Чехов


 

Начальник станції

 

 

Начальника станції «Клаптики» кличуть Степаном Степанычем, а прізвище

його Шептунів. З ним у минуле літо стався маленький скандал. Цей

скандал, незважаючи на свою видиму нікчемність, обійшовся йому дуже дорого.

Завдяки йому він втратив свою нову формений кашкет і віру в

людство.

Влітку поїзд 8 проходив через станцію в 2 години 40 хвилин ночі.

Час найнезручніший. Замість того, щоб спати, Степан Степанович повинен

був гуляти по платформі і стирчати біля телеграфистки майже до ранку.

Його помічник, Алеутів, щоліта їздив кудись одружитися, і бідному

Шептунову одному доводилося чергувати. Велике свинство з сторони долі!

Втім, він нудьгував не щоночі. Іноді вночі приходила до нього на

станцію з сусіднього княжого маєтку дружина керуючого Назара Кузьмича

Куцапетова, Марія Іллівна. Дама ця була не особливо молода, не особливо

красива, але, панове, в темряві і стовп за городового приймеш, так, до речі

сказати, нудьга така ж не тітка, як і голод: все зійде! Коли

Куцапетова приходила на станцію, Шептунів брав її звичайно під руку,

спускався з нею вниз з платформи і йшов до товарних вагонах. Там, у вагонів,

в очікуванні поїзда 8, він починав свої клятви і продовжував їх аж до

свистка.

Так в одну прекрасну ніч стояв він з Марією Іллівною у вагонів і

чекав поїзд. По безхмарному небу тихо, ледь помітно плила луна. Вона

заливала своїм світлом станцію, поле, неозору далечінь... Кругом було тихо,

спокійно... Шептунів тримав Марію Іллівну за талію і мовчав. Вона теж

мовчала. Обидва були в якомусь солодкому, тихому, як місячне світло,

забутті...

- Яка чудова погода! - зрідка зітхав Шептунів. - Ти не озябла?

Замість відповіді вона тісніше притискалася до його форменному

сюртуку.

В 2 години 20 хвилин начальник станції глянув на годинник і сказав:

- Скоро поїзд прийде... Давай, Маша, дивитися на шлях... Хто з нас

перший побачить вогні поїзда, той, значить, довше любити буде Давай...

дивитися...

Вони вперили свій погляд в глибоку далечінь. Подекуди на нескінченному шляху

ласкаво блимали вогники. Поїзди не було ще видно... Вдивляючись у далечінь,

Шептунів побачив щось інше... Він побачив дві довгі тіні, крокували через

шпали... Тіні рухалися прямо до нього і робилися все більше і ширше Одна...

тінь, мабуть, виходила від людської фігури, інша - від довгої

палиці, яку тримала фігура...

Тінь наближалася. Скоро почулося, що насвистывали з «Мадам

Анго».

- Не ходити по рейках! Заборонено... - крикнув Шептунів. - Геть з

рейок!

- Не розпоряджайся, сволота! - почувся відповідь. Облаяний Шептунів

рвонувся вперед, але в цей час Марія Іллівна вхопилася за його фалди.

- Заради бога, Стьопа! - зашепотіла вона. - Це мій чоловік! Назарка!

Не встигла вона це сказати, як Куцапетов стояв вже перед ображеним

начальником станції. Ображений Шептунів скрикнув, вдарився головою об

щось залізне і пірнув під вагон. Выползши на животі з-під вагона, він

побіг по полотну. Стрибаючи через шпали, спотикаючись об рейки, він, як

божевільний, як собака, якої прив'язали до хвоста колючий палицю, полетів

до водокачалке...

«Яка у нього, однак... палиця!» - думав він, тікаючи.

Добігши до водокачалки, він зупинився, щоб перевести дух, але це

час почулися кроки. Озирнувся він і побачив ззаду себе швидко

які рухалися тінь людини з тінню палиці. Обійнятий панічним страхом, він

побіг далі.

- Стривайте! Постійте! - почув він за собою голос Куцапетова. -

Стійте! Бережіться! Поїзд!

Шептунів зиркнув уперед і побачив перед собою поїзд з парою страшних,

вогняних очей... Волосся його стали дибки Серце... і раптом застукало

завмерло... Він зібрав всі свої сили і стрибнув, куди очі дивляться Секунди...

чотири він летів у повітрі, потім упав на щось тверде та похиле і

покотився вниз, чіпляючись за реп'ях.

«Насип, - подумав він. - Ну, це нічого. Краще з насипу скотитися,

чим дворянину прийняти побої від хама».

Через хвилину біля його правого вуха ступив у калюжу великий,

важкий чобіт. Але спині у нього заходили обмацують руки...

- Це ви? - почув він голос Куцапетова. - Ви, Степан Степанович?

- Помилуйте! - простогнав Шептунів.

- Що з вами, ангеле мій? Чого ви испужались? Це я, Куцапетов!

Невже не впізнали? Я біг, біг... Кричав, кричав... Мало

під поїзд не потрапили, ангел мій... Маша, як побачила, що ви побегли, теж

испужалась і на платформі тепер без почуттів лежить... Ви, може бути,

испужались, що я вас сволотою назвав? Ви не ображайтеся... Я за вас

стрілочника прийняв...

- Ах, не знущайтеся... Якщо мститися, то мстіть мерщій... Я в ваших

руках... - простогнав Шептунів. - Бийте... увечьте...

- Гм... Що з вами, батюшка? Адже я до вас по справі йшов, благодійник! Я

і втік за вами, щоб поговорити про справу...

Куцапетов помовчав і продовжив:

- Справа важлива-з... Маша моя казала мені, що ви із-за задоволення

бажаєте з нею плутатися. Я щодо цього нічого-з, тому що мені від

Марії Ильинишны доводиться в загальному сюжеті дулю з маслом, але якщо

міркувати по справедливості, то будьте ласкаві зі мною договір зробити,

тому що я чоловік, глава все-таки... по писанню. Князь Михайла Дмитрич,

коли з нею плуталися, мені в місяць дві четвертні видавали. А ви скільки

завітаєте? Домовленість краще грошей. Так ви встаньте...

Шептунів піднявся. Відчуваючи себе зламаним, ушкодженим, він

поплентався до насипу...

- Скільки ви завітаєте? - продовжував Куцапетов. - З вас я четвертну

візьму... І потім-з, хотів попросити у вас, чи немає у вас містечка мою

племіннику...

Шептунів, нічого не чуючи і не бачачи, абияк доплівся до станції і

повалився на ліжко. Прокинувшись на другий день, він не знайшов своєї

форменого кашкета і одного погона.

Йому й досі соромно.

  

<<< Зміст розділу. Всі розповіді Чехова