Вся бібліотека >>>

Зміст розділу >>>

 


портрет Чехова

Російська класична література

Антон Павлович Чехов


 

Бенефіс солов'я

 

 

(РЕЦЕНЗІЯ)

 

Ми зайняли місця біля берега річки. Попереду нас круто спускався

коричневий глинистий берег, а за нашими спинами темніла широка гай.

Розташувалися ми животами на молодий, м'якій травичці, голови підперли

кулаками, а ногам дали повну волю: лізь куди знаєш. Весняні пальто ми

зняли, але двогривених за зберігання їх не платили, бо близько нас, слава

богу, капельдинеров не було. Гай, небо і поле аж до найглибшою

дали були залиті місячним світлом, а вдалині тихо мерехтів червоний вогник. Повітря

був тихий, прозорий, запашний... сприяло бенефицианту.

Залишалося йому тільки не зловживати нашим терпінням і мерщій

починати. Але він довго не починав... В очікуванні його ми, згідно з програмою,

слухали інших виконавців.

Вечір розпочався співом зозулі. Вона ліниво закукукала десь далеко в

гаю і, прокукукав разів десять, замовкла. Негайно ж над нашими головами з

різким писком пронеслися два кобчика. Потім заспівала контральто іволга,

співачка відома, серйозно займається. Ми прослухали її з задоволенням

і слухали б довго, якщо б не граки, які летіли на ночівлю Далеко...

з'явилася чорна хмара, рушила до нас і з карканням опустилася на гай.

Довго не вмовкала ця хмара.

Коли кричали граки, загаласували і жаби, живуть в очереті на

казенних квартирах, і цілі півгодини концертне простір було повно

різноманітних звуків, що злилися в один звук. Десь закричав

засинаючий дрозд. Йому акомпанували річкова курочка і очеретянка. За сим

пішов антракт, настала тиша, зрідка порушувана співом цвіркуна,

сиділа в траві біля публіки. В антракті наше терпіння досяг свого

апогею: ми вже починали нарікати на бенефіціанта. Коли на землю спустилася

ніч і місяць зупинилася серед неба над самою гаєм, настала і його

чергу. Він здався в молодому кленовнике, пурхнув в тернина, покрутив

хвостом і став як стій. На ньому сірий піджак... взагалі він ігнорує

публіку і є перед нею в костюмі мужика-горобця. (Соромно, молодий

чоловік! Не публіка для вас, а ви для публіки!) Три хвилини сидів він мовчки,

не рухаючись... Але ось зашуміли верхівки дерев, задув вітерець, затріщав

голосніше цвіркун і під акомпанемент цього оркестру бенефициант виконав

свою першу трель. Він заспівав. Не беруся описувати це спів, скажу лише,

що сам оркестр замовк від хвилювання і завмер, коли артист, злегка піднявши

свій дзьоб, засвистал і обсипав гай клацанням і дробом І... сила і млість у

його голосі... Втім, не буду відбивати хліб у поетів, нехай вони пишуть.

Він співав, а кругом панувала внимающая тиша. Раз тільки сердито заворчали

дерева і зашкалює вітер, коли хотіла заспівати сова, бажаючи заглушити

артиста...

Коли засерело небо, погасли зірки і голос співака став слабшим і

ніжніше, на узліссі гаю здався кухар поміщика-графа. Зігнувшись і

притримуючи лівою рукою шапку, він тихо крався. У правій його руці було

козуб. Він замелькал між деревами і скоро зник у частіше. Співак попел

ще трохи і раптом замовк. Ми зібралися йти.

- Ось він, шельма! - почули ми чийсь голос і скоро побачили кухаря.

Графський кухар йшов до нас і, весело сміючись, показував нам свій кулак. З

його кулака стирчали голівка та хвіст тільки що пійманого їм бенефіціанта.

Бідний артист! Ізбави бог потіхи від подібного збору!

- Навіщо ви його спіймали? - запитали ми кухаря.

- А в клітку!

Назустріч ранку закричав жалібно деркач та зашуміла гай, що втратила

співака. Кухар вкинув коханця троянди в кошик і весело побіг до села. Ми

теж розійшлися.

  

<<< Зміст розділу. Всі розповіді Чехова