Вся бібліотека >>>

Зміст розділу >>>

 


портрет Чехова

Російська класична література

Антон Павлович Чехов


 

Кіт

 

 

Варвара Петрівна прокинулася і стала прислухатися. Обличчя її

зблідло, великі чорні очі стали ще більше і загорілися страхом,

коли виявилося, що це не сон... жахом закрила вона руками обличчя,

підвелася на лікті і стала будити свого чоловіка. Чоловік, згорнувшись

калачиком, тихо похрапывал і дихав на її плече.

- Альошо, голубе... Прокинься! Милий!.. Ах... це жахливо!

Альоша перестав хропіти й витягнув ноги. Варвара Петрівна смикнула його

за щоку. Він потягнувся, глибоко зітхнув і прокинувся.

- Альошо, голубе... Прокинься. Хтось плаче...

- Хто плаче? Що ти вигадуєш?

- Прислухайся-ка. Чуєш? Стогне хтось... Це, повинно бути, дитя

нам підкинули... Ах, не можу чути!

Альоша підвівся і став слухати. В навстіж відкрите вікно дивилася

сіра ніч. Разом з запахом бузку і тихим шепотом липи слабкий вітерець

доносив до ліжка дивні звуки... Не відразу розбереш, що це за звуки:

плач чи то дитячий, спів чи Лазаря, виття... не розбереш! Одне тільки

було ясно: звуки видавалися під вікном, і не одним горлом, а кількома...

Були тут дисканти, альти, тенори...

- Та це, Варя, коти! - сказав Альоша. - Дурненька!

- Коти? Не може бути! А баси ж хто?

- Це свиня рохкає. Адже ми, не забувай, дачі... Чуєш? Так і

є, коти... Ну, заспокойся; спи собі з богом.

Варя і Альоша лягли і потягнули до себе ковдру. У вікно потягнуло ранковій

свіжістю і стало злегка морозити. Подружжя згорнулися калачиками і закрили

очі.

Через п'ять хвилин Альоша заворочался і повернувся на інший бік.

- Спати не дають, дідько б узяв!.. Кричать...

Котячий спів, між тим, йшло crescendo. До співакам приєднувалися,

мабуть, нові співаки, нові сили, і легкий шерех внизу під вікном

поступово звертався в шум, гамір, метушню... Ніжне, як холодець, piano

досягало ступеня fortissimo, і скоро повітря наповнилося обурливими

звуками. Одні коти видавали уривчасті звуки, інші виводили хвацькі

трелі, точно по нотах, з восьмими і шістнадцятими, треті тягнули довгу,

одноманітну ноту... А один кіт, мабуть, самий старий і палкий, співав

якимось неприродним голосом, не котячим, то басом, то тенором.

- Малий мала... Ту... ту... ту... каррряу...

Якщо б не пшиканье, то і подумати не можна було б, що це коти

співають... Варя повернулася на інший бік і пробурчала ... Альоша

схопився, послав у повітря прокляття і зачинив вікно. Але вікно не товста річ:

пропускає і звук, і світло, і електрика.

- Мені вісім годин вставати треба, на службу їхати, - вилаявся

Альоша, - а вони ревуть, спати не дають, дияволи... Та замовкни хоч ти,

будь ласка. Баба! Нюнит над самим вухом! Пхикає тут! Ніж ж я винен?

Адже вони не мої!

- Прожени їх! Голубчику!

Чоловік вилаявся, схопився з ліжка і пішов до вікна... Ніч хилилася до

ранку.

Подивившись на небо, Альоша побачив тільки одну зірочку, та й мерехтіла

точно в тумані, ледве-ледве... В липі заворчали горобці, налякані шумом

відкривається вікна. Альоша подивився вниз на землю і побачив десять штук

котів. Витягнувши хвости, сичачи і ніжно ступаючи по травичці, вони дромадерами

ходили навколо гарненькою кішечки, що сиділа на перекинутої догори дном

балії, і співали. Важко було вирішити, чого у них було більше: любові чи до

кішечці, або власної гідності? За любов'ю чи вони прийшли, або

тільки за тим, щоб гідність своє показати? В відносинах один до одного

відчувалася сама витончена ненависть... По той бік палісадника терлась про

грати свиня з поросятами і просилася в садок.

- Пшли! - пшикнул Альоша. - Кшш! Ви, чорти! Пш!.. Фюйть!

Але коти не звернули на нього уваги. Одна тільки кішечка глянула в

його бік, та й то мимохідь, знехотя. Вона була щаслива і не до Альоші їй

було...

- Пш... пш... анафеми! Тьху, чорт би вас узяв зовсім! Варя, дай-ка

сюди карафу! Ми їх окатим! От чорти!

Варя стрибнула з ліжка і не подала глечик, а глечик з рукомийника.

Альоша ліг грудьми на підвіконня і нагнув глечик...

- Ах, панове, панове! - почув він над своєю головою чийсь

голос. - Ах, молодь, молодь! Ну можна так робити, а? Ах-ах-ahhh...

Молодь!!

І за сим пішов зітхання. Альоша підняв угору обличчя і побачив плечі

ситцевому халаті з великими квітами і сухі, жилаві пальці. На плечах

стирчала маленька сивоволоса головка в нічному ковпаку, а пальці погрожували...

Старець сидів біля вікна і не відривав очей від котів. Його оченята світилися

пожадливістю і були повні масла, точно дивилися балет.

Альоша роззявив рот, зблід і посміхнувся...

- Спочивати бажаєте, ваше-ство? - запитав він ні до села ні до міста.

- Недобре, милостисдарь! Ви йдете проти природи, молодий чоловік!

Ви підриваєте... еее... так сказати, закони природи! Недобре-с! Яке вам

справу? Адже це... еее... організм? Як по-вашому? Організм? Треба розуміти!

Не хвалю, милостисдарь!

Альоша злякався, пішов навшпиньках до ліжка і смиренно ліг. Варя

задрімала біля нього і притаила дихання.

- Це наш... - прошепотів Альоша... - Сам... І не спить. На котів

милується. Ось диявол! Неприємно жити разом з начальником.

- Ммолодой людина! - почув через хвилину Альоша старечий голос. -

Де ви? Завітайте сюди!

Альоша підійшов до вікна і повернув своє обличчя до старця.

- Чи бачите ви цього білого кота? Як ви вважаєте? Це мій! Манера,

манера! Поступ!.. Подивіться-но! Мяу, мяу... Васька! Васюшка, шельма!

Усищи-то які у паршака! Сибірський, шельмо! З місць віддалених...

хе-хе-хе... А кішечці бути... бути в біді! Хе-хе. Завжди мій кіт верх

брав. Ви зараз переконаєтесь! Манера, манера!

Альоша сказав, що йому дуже подобається шерсть. Дідок почав описувати

спосіб життя цього кота, його звички, захопився і розповідав аж до

сонячного сходу. Розповідав з усіма подробицями, прицмокуючи і

облизуючи свої жилаві пальці... Так і не вдалося соснуть!

У першому годині наступної ночі коти знову затягнули свою пісню і знову

розбудили Варю. Гнати котів проти Альоша не смів. Серед них був кіт його

превосходительства, його начальника. Альоша і Варя до ранку прослухали

котячий концерт.

  

<<< Зміст розділу. Всі розповіді Чехова