Вся бібліотека >>>

Зміст розділу >>>

 


Антон Павлович Чехов

Російська класична література

Антон Павлович Чехов


 

Наречений

 

 

Людина з сизим носом підійшов до дзвону і знехотя подзвонив. Публіка,

доти покійна, неспокійно забігала, заметушилася По платформі...

затарахтели візки з багажем. Над вагонами почали з шумом протягувати

мотузку... Локомотив засвистів і підкотив до вагонів. Його причепили.

Хтось, десь, метушачись, розбив пляшку... Почулися прощання, голосні

схлипування, жіночі голоси...

Біля одного з вагонів другого класу стояли молодий чоловік і

молода дівчина. Обидва прощалися і плакали.

- Прощай, моя краса! - казав молодий людина, цілуючи дівчину

біляву голівку. - Прощай! Я такий нещасливий! Ти залишаєш мене на цілу

тиждень! Для люблячого серця адже це ціла вічність! Про... щай... Утри

свої сльози... Не плач...

З очей дівчини бризнули сльози; одна сльозинка впала на губу молодого

людини.

- Прощай, Варя! Кланяйся всім... Ах, так! До речі... Якщо побачиш там

Мракова, то віддай йому ось ці... ось ці... Не плач, серденько... Віддай йому

ось ці двадцять п'ять рублів...

Молодий чоловік вийняв з кишені і подав четвертну її Варі.

- Потрудися віддати... Я йому повинен... Ах, як важко!

- Не плач, Петя. В суботу я неодмінно... приїду... Ти ж не

забувай мене...

Білява голівка схилилася на груди Петі.

- Тебе? Тебе забути?! Хіба це можливо?

Ударив другий дзвінок. Петя стиснув у своїх обіймах Варю, заблимав

очима і заревів, як хлопчисько. Варя повисла на його шиї і застогнала.

Увійшли у вагон.

- Прощай! Мила! Принадність! Через тиждень!

Молодий чоловік в останній раз поцілував Варю і вийшов з вагона. Він

став біля вікна і вийняв з кишені хустку, щоб почати махати... Варя впилася

в його лице своїми мокрими очима...

- Айдите у вагон! - скомандував кондуктор. - Третій дзвінок! Праашу

вас!

Вдарив третій дзвінок. Петя замахав хусткою. Але раптом обличчя його

змінився... Він вдарив себе по лобі і як божевільний заскочив у вагон.

- Варя! - сказав він, задихаючись. - Я дав тобі для Мракова двадцять

п'ять рублів... Голубчику... Расписочку дай! Швидше! Расписочку, мила! І

як це я забув?

- Пізно, Петя! Ах! Поїзд рушив!

Поїзд рушив. Молодий чоловік вискочив з вагона, гірко заплакав і

замахав хусткою.

- Прийшли хоч поштою расписочку! - крикнув він кивавшей йому

білявій голівці.

«Адже такий я дурень! - подумав він, коли поїзд зник з виду. - Даю

гроші без розписки! А? Яка помилка, трохи непослуху! (Зітхання.) До

станції, повинно бути, під'їжджає тепер... Голубонько!»

  

<<< Зміст розділу. Всі розповіді Чехова