Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

  


Російський народ. Повна ілюстрована енциклопедія

Повесть

Олександр Миколайович Афанасьєв


 

ПРИМІТКИ: Повість про царя Аггее і како потерпілий гордостию

 

 

Повість про царя Аггее зустрічається в рукописних збірниках XVII і XVIII століть. Вона представляє вельми близький варіант «Приклада про гордій цесаре Евиняне» (у російському перекладі «Римських Діянь»)". У народі повість розповідається в такому вигляді.

Гордий багатій

Не відаю де, жив-був собі пан, такою багатою, що карбованці меріл коробами, золото четверика, а в мідних грошах і рахунку не знав. Скільки у нього було селян, землі, лісів, косовиць - годі й говорити! Все одно не перелічиш. Ох-ох! Та яка ж біда з ним трапилася! З багача зробився він бідніший за нас грішних; а за що? За те, що Бога забув і працював одній нечистій силі. Бувало, добрі люди заутреню слухають у церкві Божої, а у нього музика гуде, та в присядку отжаривают. У церкву він ніколи не ходив, і не бачив, навіщо туди люди ходять. Та раз якось йому заманулося подивитися, що там таке діється, і ось на свято Господнє пішов пан разом з панею до обідні. Всі православні Богу моляться, а вони стоять собі, поглядають по сторонах так регочуть. Став диякон читати: «Багаті і зубожіють взалкают...» - як біжить до нього пан, вирвав з рук книжку і хвать диякона по лисині: «Як смієш ти, дурень, такі слова при мені розповідати? Хіба я можу збідніти і взалкать? Ах ти, кутейник! Постривай ж, я тобі покажу, як треба мною сміятися! Якщо хоч раз ще наважишся вимовити такі речі, то я так попотчую тебе на стайні, що до нових віників не забудеш! Подай чорнильницю».

Диякон не живий, не мертвий з усіх ніг пустився діставати черні-особі і перо; а піп у вівтарі сховався і трясеться бедненькой, немов у лихоманці. Приніс диякон чорнильницю й перо. «Дивись, неук! - каже пан,- що замараю я, того ніколи не читати ні при житті, ні після!» Раптом піднялася буря, блискавка щохвилини виблискує, грім все сильніше і сильніше, а потім як ударить - Господи, твоя воля! - всі, хто тільки був у церкві, так і повалилися на підлогу. Тільки пан із панею стоять так регочуть. Прибіг староста: «Біда! - каже - Панська хата горить!» Заходилися гасити; та ні, з Богом не можна сперечатися. Все геть-чисто згоріло, ніби й не було панського двору. Ну, це багатієві як плюнути: з'явилися нові хороми ще краще колишніх. Тільки з того самого часу, як стане диякон читати в церкві і тільки дійде до того місця, де написано, що багаті зубожіють і взалкают,- всякої разів, звідки що візьметься, загримить так і загримить на небі.

Ось захотілося панові їхати на полювання. Зібрали народу - чоловік з двісті буде, та й собак стільки ж. Сіли на коней, засурмили в роги і поскакали в ліс; труїли там і зайців, лисиць, вовків, ведмедів, як раптом біжить олень та такою красивою, що не нагляделся б на нього! Пан вдарив вслід за оленем: птицею летить на коні, а звір ще швидше...

Ось близько, от нажене, не тут-то було! Вже й опівдні пройшов, вже й сонечко низько, ось і вечоріти стало, а він усе женеться за червоним звіром. Настала чорна ніч, у лісі хоч око виколи - нічого не видно! Тоді тільки зупинив пан свого коня. Що робити? Він засурмив у ріг, не откликнутсяль його мисливці? Прислухався - нічого не чути, тільки бор шумить. Затрубив у другий і в третій раз, ніхто не озивається; один далекій ліс повторює: «Тру-тру-тру!»

Їде пан далі; вже здається йому, що село близько, що коні іржуть і собаки гавкають, а не бачити житла, що тільки небо та земля, та сосни кучеряве шумлять верхівками. Уже й кінь пристав, ледь-ледь ноги переставляє, а сам він ледве на коні сидить. Раптом блиснув вогник. Пан знову заграв в трубу, щоб вийшли до нього назустріч, коли є тут люди. Чого хотів, те й сталося. Вискочили з-за дерев чоловік дванадцять і зустріли його, тільки не по-панськи: один так вхопив його по потилиці, що пан як сніп повалився на землю. Отямився - зовсім голою, як мати породила! Хотів було повернутися - куди! Руки веревкою скручені. Озирнувся: навколо вогню сидять розбійники і з ними отаман у червоному жупані. «Що ж ви, сволота, барина не прикриє!» - закричав він на своїх молодців. Одразу з десяток хлопців кинулося до пана і давай подчивать його кийками. «Повно! - знову заревів отаман,- тведите його у Вовчу долину і прив'яжіть там до дерева; він нам більше не потрібен, а вовкам нагоді: ласий буде шматок на сніданок!» Підхопили пана за ноги, затягли в Вовчу долину і щільно прикрутили мотузкою до сосни. Стоїть пан добу, стоїть і інші - немає сечі терпіти: всередині вогнем палить, у роті пересохло, ось-ось душа з тілом розлучиться. А він і не думає покаятися; на думці одне тримає: як ворочусь додому, зараз же зберу селян і піду душити цих проклятих лісовиків!

Недалеко від Вовчої долини на галявині паслося стадо. Жарко стало опівдні; ось пастухи і погнали сюди своїх овець і корів, щоб сісти самим під сосною і плесть в холодку постоли. Як же вони здивувалися! Стоїть біля сосни голою людина, по руках і по ногах зв'язаний. «Ах, Грицько! - говорить один пастух.- Подивися-ка: людина прив'язаний у чому мати породила, і весь-то побитою, весь у крові! Підемо, отвяжем його; може ще живий!» - «Що ж? Отвяжем»,- говорить інший. Із цим словом вони підійшли до сосни і розплутали мотузки. Пан-то мовчав, а як зняли з нього мотузки, зараз закричав: «Гей, ти, молодець! Зніми-но свою сермягу та подай сюди. Хоч твій наряд і поганий, а всі краще, ніж бути голим. Так проведи мене до панської хати. Знайте? Негідники, з ким ви маєте справу: я ваш пан!» - «Ого! Бачиш, Грицько, що це за птиця! Наш пан! Ха-ха-ха! Схожий, нічого сказати, схожий на пана: кунтуш на тобі такої славної, весь розписаної! Ні, чоловіче, Бог тебе знає, хто ти такий; я тобі скажу, що пан наш у високих хоромах, в золотій одежі».- «Ах ти, хамське кодло! Смієш ти грубити своєму панові? Ось я вас! Дайте до вдома дістатися». Розходився пан і ну тягнути з пастуха свитка (верхня довгопола одяг). «Так ось воно що! - сказав пастух.- Тебе з прив'язі спустили, а ти й кусатися лізеш! Ось же тобі, бродяга! Ось тобі, розбійник!» І почали отжаривать пана пугою (батогом). Пан від нього, а пастух за ним: шльоп так шльоп, шльоп та штанці. Як припустит пан у бік, звідки ноги взялися. Довго біг він, поки не вибився з сил; вибився з сил і розтягнувся на дорозі. На його щастя йдуть старці (жебраки, мандрівники). Зглянувся один старець, дав свою свитку; пан одягнувся і пішов разом з ними, харчуючись милостиной. Дорогою він розповів про все, що йому трапилось; говорив, як відплатить своїм кривдникам і як нагородить старших - за те, що його прикрили і з собою взяли. Старці вже нові торби (мішки) стали готувати, щоб було куди покласти панські гроші. Ось прийшли в село, та прямо у панські хороми лізуть. «Куди ви!» - закричали на них слуги. «Геть! - сказав пан.- Хіба не бачите, хами! Що ваш пан йде?» - «Який пан? Був у нас пан, та пропав!» - «Брешете, падлюки! Я ваш пан!» - «Ну, брат, постривай маленько!» Пан поліз було битися, так куди! Схопили його за руки і повели до пані. Як почула вона, що такий сороміцької, обдерганной волоцюга називається її чоловіком, розгнівалась і наказала відшмагати його батогами і живого зарити в землю. Що робив пан, як ні відбивався, а поховали його живцем. У церкви знову стали читати вымаранные слова: «Багаті зубожіють і взалкают», і при читанні диякона вже не було чути громових ударів.

 

 

 

Наступна сторінка >>>

 

 

 

 

Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>