Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

  


Російський народ. Повна ілюстрована енциклопедія

сказания

Олександр Миколайович Афанасьєв


 

ПРИМІТКИ: Христовий братик

 

 

Варіанти із зібрання Ст. И.Даля.

 

А. Був-жив якийсь цар, до всіх ласкавий, до жебраків милостивий. Раз на свято Світлого Воскресіння, він послав свого слугу на перехрестя: «Хто не пройде - всякого проси зі мною розговітися». Довго стояв слуга на перехресті, не проходило жодного мандрівника; почекав ще трохи, і бачить: тащиться жебрак - весь у гнійних ранах. Взяв його з собою і привів у палац. Жебрак привітав царя і царицю зі святом, похристосовался з ними і підійшов до царської матері, та вона не захотіла з ним христосуватися, відвернулася і давай гризти царя: «Що б тобі з ним вдавитися! Знайшов з ким разгавливаться... і їжа на розум не піде!» - «Їж одна матушка! Коли з нами не хочеш»,- сказав цар і посадив жебрака за стіл; сам сів з царицею, і всі слуги сіли, і разговелись разом. Після обіду поклав цар жебрака на своїй постелі відпочити трошки. А там прийшов час, став жебрак, прощатися і кличе царя до себе . в гості: де я за тобою коня пришлю. Цар дав йому своє царське слово.

На інший день, звідки ні візьмися славної кінь, прибіг до самого палацу, вдарив в браму копитами - ворота розчинилися, підійшов до ганку і став, як укопаний. Цар сів на нього і поїхав, куди кінь повіз. Ось їде він шляхом-дорогою незнаемою і бачить: людина бігає за пичужкою і ніяк не може зловити її. «Цар,- каже той чоловік,- ти їдеш до Господа Бога; запитай про мене грішного, довго ль мені страждати?» Їде цар далі й далі; ось стоїть у полі хата, а в хаті бігає чоловік з кутка в кут і кричить: «Ох, тісно! Ох, тісно!» - «Сядь на лаву,- каже йому цар,- і не буде тісно».- «Не можу; цілий вік так бігаю. Ти їдеш до Господа Бога; запитай про мене грішного, довго ль мені страждати?» Під'їжджає цар до синього моря; стоїть у воді людина по самі уста і кричить: «Ох, пити хочу! Ох, пити хочу!» - «Що кричиш? - питає цар.- Відкрий уста - вода сама побіжить в рот».- «Ні,- відповідає,- вода мені не дається, вона побіжить геть. Ти ось їдеш до Господа Бога; згадай йому про мене грішного»".

Переїхав цар море - і зустрічає його той самий жебрак, що з ним разгавливался; «Ласкаво просимо в батьківський дім!» - каже цареві, і повів його в золотий палац, з золотого палацу в райські сади. Привів в один сад. «Ось тут,- каже,- тобі уготовано місце - за те, що дивних приймаєш, спраглих живиш і спраглих напоешь». Привів в інший садок: «Ось тут твоєї цариці уготовано місце - за те, що тебе на істинний шлях наставляє і злиденну братію не покидає». Привів до третього місця, де смола кипить і черв'як сичить: «А тут,- каже, - уготовано місце твоєї матері немилостивой. Вклади туди свій палець». Цар всунув палець в киплячу смолу - і він теж мить відпав від руки. «Ось твій палець, візьми його з собою, і іди з миром додому». Туг цар згадав і розповів усе, що бачив по дорозі. Відказав йому Господь: «Бачив ти, як ганяє людина за пичужкою - то ганяє він за своїм гріхом; інший бігає з кутка в куток - за те, що не обігрівав і не покоил мандрівників, і через нього багато взимку перемерзали; третій стоїть у воді по самі уста, а напитися не може через те, що сам не поїв спраглих»".

Вернувся цар додому, і здалося йому, що був він у раю всього три години, а пробув там не три години, а три роки. Розповів він про все цариці і матері, вийняв свій відвалився палець, і тільки приставив до змін місцем - як він негайно приріс, ніби вік не відпадав. Тут мати покаялася: «Син мій коханий! Прости мене грішну: твоє пригоду дорожче мого народження». {Записана в Саратовській губернії?)

Ст. Був-жив купець з купчихою - обидва скупі і до убогих немилостиві. Був у них син, вирішили вони його оженити. Посватали наречену і зіграли весілля. «Послухай, друже! - говорила молода чоловікові.- Від нашої весілля залишилося багато напеченного і навареними; накажи все це скласть на віз і розвезти по бідних; нехай їдять за наше здоров'я». Купецький син зараз покликав осавулу, і все, що від бенкету залишилося, велів роздати убогим. Як дізналися про те батько і мати, боляче вони розсердилися на сина й невістку: «Так, мабуть,роздадуть увесь маєток!» - і прогнали їх з дому. Пішов син зі своєю дружиною, куди очі дивляться. Йшли, йшли, і приходять в густий темний ліс. Набрели на хатину - стоїть порожня - і залишилися в ній жити.

Минув час чимала, настав Великий піст; ось уже й пост підходить до кінця. «Дружина! - каже купецький син.- Я піду в ліс, не вдасться чи застрелити якогось птаха, щоб було чим на свято розговітися».- «Іди!» - каже дружина. Довго ходив він по лісі, не бачив жодної птиці; став крутитися додому і побачив - лежить людська голова, вся в хробаках. Взяв він цю голову, поклав у сумку і приніс до дружини. Вона негайно обмила її, очистила і поклала в кут під образу.

Вночі під самий свято засвітили вони перед іконами воскову свічку і почали Богу молитися, а як настав час бути заутрені, підійшов купецький син до дружини і говорить: «Христос Воскрес!» Дружина відповідає: «Воістину Воскрес!» І голова відповідає: «Воістину Воскрес!» Говорить він і в іншою, і втретє: «Христос Воскрес!» - та відповідає йому голова: «Воістину Воскрес!» Дивиться він зі страхом і трепетом: обернулась голова сивим старцем. І каже йому старець: «Будь ти моїм меншим братом. Приїжджай до мене завтра, я пришлю за тобою крилатого коня». Сказав і зник.

На інший день стоїть перед хатиною крилатий кінь. «Це брат прислав за мною»,- говорить купецький син, сів на коня й пустився в дорогу. Приїхав, і зустрічає його старець. «Гуляй у мене по всіх садах,- сказав він,- ходи по всіх світлицях; тільки не ходи в цю, що печаткою запечатана». Ось купецький син ходив-гуляв по всіх садах, по всіх світлицях; підійшов, нарешті, до тієї, що печаткою, і запечатаного, і не витерпів: «Дай подивлюся, що там таке?» Відчинив двері й зайшов; дивиться - стоять два котла кипучі; заглянув в один, а в котлі сидить батько його і б'ється звідти вистрибнути; схопив його син за бороду і став витягати; але, скільки не намагався, не міг витягнути; тільки борода в руках залишилася. Заглянув в інший котел, а там мати його мучить-ся. Шкода йому стало, схопив її за косу і давай тягнути; але знову, скільки ні силкувався, нічого не зробив; тільки коса в руках залишилася. І він дізнався тоді, що то не старець, а сам Господь назвав його меншим братом. Вернувся він до нього, упав до ніг і благав про прощення, що порушив заповідь і побував в забороненій кімнаті. Господь простив його і відпустив назад на крилатому коні. Вернувся додому купецький син, а дружина і каже йому: «Що так довго гостював у брата?»- «Як довго! Всього одну добу пробув».- «Не одну добу, а цілих три роки!» З тих пір вони ще милосерднішими стали до злиденній братії.

С. В одному селі жив чоловік; у нього був син - доброї так побожною. Раз він відпросився у батька і відправився на прощу. Йшов-йшов, і прийшов до хатинки, а в тій хатинці стоїть дідок на колінах і Богу молиться. Угледів його старець і питає: «Хто ти такий і куди шлях тримаєш?» - «Селянської син, йду на прощу».- «Іди сюди, давай разом молитися». Стали вони поруч перед святою іконою і довго-довго молилися Богу. Закінчили молитву; старець і каже: «Давай тепер побратаемся». Побраталися; попрощались і пішли всякої своєю дорогою. Тільки вернувся селянської син додому, батько надумав одружити його; посватав наречену і велить під вінець йти. «Батюшка,- каже селянської син,- дозволь мені весь свій вік служити Богові; я одружуватися не хочу». Батько і чути не хоче: «Іди, та й іди під вінець». От він подумав-подумав і пішов з батьківського дому. Йде шляхом-дорогою, а назустріч йому той самої старець, з яким він побратався. Взяв його за руку і привів до себе в садок. І здалося селянському синові, що він тут побув тільки три хвилиночки, а був він у саду не три хвилиночки, а триста років. Як вернувся в своє село, дивиться - і церква вже не та, і люди інші. Став запитувати у священика; де ж колишня церква і де такі люди? «Цього я не запам'ятаю»,- говорить священик «Де ж та наречена, від якої наречений з-під вінця пішов?» Впорався священик по книгах і розповідає. «Це вже давним-давно було, тому триста років». Потім розпитав він селянського сина, хто він такий і звідки з'явився, а як дізнався про все, велів причетникам обідню служити: «Це,- каже,- собі меньший брат Господній!» Стала обідня відходити, почав селянської син умаляться. Скінчилася обідня-і його не стало. {Записана в Зубцовском повіті Тверської губернії)

У наведених нами легендах особливо цікаві вказівки на ті муки, які чекають на грішників за труною. Ці народні повір'я відображені частково тим же речовим характером, який так яскраво відбився в лубочних картинах, що зображують Страшний суд і смерть грішника. Нерозвинений розум і огрубелое почуття простолюдина не в силах уявити собі, щоб муки душевні могли бути нестерпніше тілесних, і він переконаний, що за тяжкі гріхи посадять його в казан з кипящею смолою, повісять за мову, ребро або за ногу, замучать на вогняному ложі, бити розпеченими залізними прутами; вірить, що наклепник і брехун будуть по смерті лизати гарячу сковороду, що на опойцах чорти стануть возити дрова і воду, що любодейницу будуть смоктати люті змії.

Селяни розповідають, що під час обмирания (летаргічного сну душа людини, очолювана Миколою-угодником, мандрує на тому світі з пекла і раю, бачить там Своїх рідних і знайомих, приречених на муку і страждання або блаженствующих в райських садах. Обмиравшая душа може передавати повість свого мандри науки живуть; забороняється їй розповідати тільки три якісь таємничі слова. Р. Куліш зібрав в одне ціле кілька таких оповідань про перебування душі з того світу - оповідань, виконаних поетичних образів і деякими своїми подробицями наближаються до надрукованим нами легендами (Записки о южной Руси, т. I, с. 306-308).

Идемо, оповідає обмиравшая старенька, колі ж гризутця два собаки над шляхом, так гризутця, так гризутця! А дід і каже: се не собаки, се два брати, що погризлисьта й побилися, идучй степом; Бог і сказавши: коли вже ї ридни брати бъютця, ті де ж бо-де ті добро між людьми? Нехай же, каже, стануть смороду собаками і грызутця.

Идемо, аж ходять волі в такому спашу, що й клунь невидно з трави, а самі худі, худі, як дошка. А біля їх ходять волі за са-мий землі - ні травинки під ногами нема, та жир аж по землі тилипаетця. Від дід і каже: оце, що худіі волі, то багатьох людей, що жили в розкоші, а бидним не допомагали; а сітіі волі, то бидни люде, що од свого рота одиймали та старцям з останнього давали. Отже смороду тепер і сіті й напоени, а за тії роги в спашу, та худі, як дошка.

Идемо, аж між двома дубами горить у поломъи чоловик і кричить; ой, проби! «Укрийте мене, бо замерзну! Ой укрийте мене, бо замерзну!» Дід і каже: «Оді тієї чоловик, що просився до його зимою в хату подорожній, а на двори була метелиця та хуртовина, а він не пустивши, дак тій і змерз під тином. Оце ж тепер вин горить у поломи, а йому ще здаетця, що холодно, і тер-пити вин таку муку, як тій подорожній терпив од морозу».

Идемо далі, коли лежить чоловик коло криници; тече йому ривчак через рот, а він кричить: «Проби! Дайте напитьця! Проби! Дайте напитьця!» Дід і каже: «Цього не давши чоловикови в жнива води напитьця; нажавши вин на ниви, аж іде старчик дорогою, а спека велика, Спасивська. «Ой,- каже,- чоловиче добрий! Дай, заради Христа, води напитьця!» А він йому: «Оце ж тобі вивиз! Биллю на ниву, а не дам такого дармоиду, як ти!» Від, тепер йому ривчак через горло бижить, а він ще пити просити, і до віку вичного буде йому так жарко так тяжко, як тому старцеви, що йшов дорогою»'.

Идемо, аж кипить у смоли жінка, а перед нею цибулька лежить. Дід і каже: «Се мучитця так мати вашого старого титаря Онисима, що було все старциве годуе та бидним допомаг, а ні-коли жоднои душі не обидив і ні в одному слови не збрехав. Була вона багата, та скнара, що од неї ніхто й хлиба шматка не ба-чив. Ото раз вона полола цибулю, аж іде поузі дворье дід-старець. «Подаруй,- каже,- пані матко, заради Христа!» Вона вирвала стрилку: «Прийми,- каже,- старче Божий». Тилько ж од неї і бачили. Від, як померла... взяли іі небогу та й потягли в пекло.

 

 

 

Наступна сторінка >>>

 

 

 

 

Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>