Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

  


Російський народ. Повна ілюстрована енциклопедія

О Ное Праведном

Олександр Миколайович Афанасьєв


 

Про Ве Праведному

 

 

Змусив Господь слипова ди бизрукыва чатувати сад. Бизрукый яблыка ні дастанить, сліпий ні найдить. Паспели яблыки, пашлі парфуми солодкий. «Малий, як жа нам яблыка пакушить?» - «Сідай вирхом на міне, а я пыдвизу до яблынки». Сліпий нарвав пазуху яблык. Бизрукый узрил Бога, драгнул ат яблынки бігти. Сліпий та плечей (він за пличи диржалси - вирхом на бизрукым атарвалси, ударилси аб земь, ди-й абмер. Господь приходити: «Бизрукый, іде сліпий?» - «Омырыкяво ашиб». Господь приходити до сліпому: «Сліпий з защо ж ти абмер? Абманываишь ти мині, сліпий! Ні омырык тибе забій, ти з пличей убилси з бизрукыва!» - «Абманул я тибе, Госпыди! Прасти міні». Прастил слипова, ди-й пашол.

Сыбрались караульщики, на варатах стаять. Йде дьявыл: «Здрастуйти, рибята! Шо ж ви яблык ні йдитя?» - «Як жа нам їх є? У міні рук немає, ниво очей. Я ні дастану!» - «А я не знайду!» - «Погані ж ви, рибята, кади в саду яблык ні йидитя».

«Ми ні ухитримся, як їх їсти!» - «Ека, як? Бизрукый паді ударьси аб яблыню, а сліпий падбери!» Яблынки були насажи-ни один одного на ат сажню. Бизрукый як ударилси аб яблыню - увесь той сад абтрес. Сліпий ліг на пуза, прикатал усю траву - все яблыки шукав. Ну, Гасподь приходити: «Караульщики, хто ж у вас сад абтрес?» - *Ветир поднялси, увесь сад абтрес!» - «Ат чаво жа яблыни пазавяли?» - «Ат яснава зі(л)нца!» - «Ат чаво жа нижній бака папрели?» - «Ат сильныва дожжа!» - «А хто жа у вас в саду траву примял?» Сліпий гаварить: «У міні живіт ба-лел, всі каталою!» - «Брешеш ти, сліпий! Всі абманываишь міні!» Сабрал Господь караулыцикав, узял огнинныи прутьи, вибив їх огнинными прутьими: «Выдитя, праклятыи каліки, геть з маиво саду, пабирайтиси по світу атныни давеку!»

Господь сказав: «Дай жа я зроблю Ноя Правидныва, шоб у травнем у светі була правда». Приставив сабаку голу чатувати Ноя Правидныва: «Сматри ж ти, собака, никаво ні нехай сматреть маиво Ноя Правидныва!» Приходити дьявыл до сабакі: «Пусти міні, собака, Лис Правидныва пыематреть!» - «Мені Господь ні вилел никаво пущать».- «Хатя ти ні пущаищь міні Ноя Правидныва пыематреть, а я тибе дам шубу і на руки і на ныги: прийде зима, придуть марозы - ні надыть тибе хати». Дав дьявыл сабакі шубу; собака пустила дьявыла пыематреть Ноя Правидныва. Дьявыл ахаркыл, апливал Ноя Правидныва; став Ної синій, зиленый, дурний... дивно на Ноя глидеть стало! «Шо ж ти, собака, так Ноя дьявыла дапустила? Шо ж я тибе гаварил!» - «А шо ж ти міні без шуби приставив?» - «Шоб ти цирковны-ва дзеленчання не чула, у Божий храм ні хадила!» Взяв Господь, апасли тієї сабакі, Лис вывырызал: аплевыныя, ахоркыныя в сиредку... З Ноевыва рибра зробив Господь жіну Квгу. «Ну, Ной з Евгаю Правидный! Усе плады ештя; аднаво плада ні трогайтя, ось з тієї-та яблынки». Евга гаварить: «Ной Правидный! Ат защо ж ця так Бог гаварить: усе плады ештя, а з аднаво ні трогайтя? Давай пакушаим!» Сіли па яблычку, па разу вкусили... один одного зи-соромилися: Евга пыд лапух, а Ной пыд інший друг ат одного схара-нилиси. Приходити Господь: «Ной Правидный! Ігдє ти?» - «Я ось ин!» - «Іди но мені!» - «Я нагий!» Ной гаварить: «Госпыди! Сатвари нам адежу». Вийшли ані до ниму; вибив їх Господь ог-нинными прутьими, вигнав з саду геть!

Выслымши з саду Ноя Правидныва, умилилси Господь. «Ной Правидный,- гаварить,- у нас будити чириз три роки патопа; щоб ти три роки кавшег і выстраил. Ной Правидный! Кав-шег лад, так жине ні сказывай, шо будуєш!» Пашол Ної Правидный у гай будувати кавшег; будувати рік, будувати два. Дьявыл приходити: «Ной Правидный, шо делаишь?» - «Хіба ти слі-співай? Ти бачиш, шо я роблю!» - «Я бачу, шо ти будуєш, ди не знаю!» - «Та ні веляна тибе знати!» Дьявыл ударилси з гаю до Ноивый жине, до Евги: «Евга, успраси ти у чоловіка, шо він справи-ить?» А Ной Правидный жине атказываить: «Я так па гаї хажу, на дерева сматрю, сам сибе забавляю!» - «Ен ні па гаї гуля-ить, єп штой-та рубати!» - «Я не знаю».- «Зроби жа ти квасу, наклади хмелю!» Усхвалил сам сибе Ной: «Слава тибе, Госпыди! Састроил сибе судно за палгода патопы». Приходити, став їсти: «Евга, немає защо, пакушамши,Ж напитца?» Напилси квасу, ліг атдыхать. «Ной Правидный! Два роки ходиш, та мені правди ні скажишь, штой-та такоя ти рабатаишь?» - «Оце ти! Ось аста-лась палгода та первыва травня; у травень месицы, першим числі, будити патопа!» Атдахнумши, приходити Ної до кавшегу: увесь кавшег дьявыл розметав. «Оце!., пригряшил я для(я) тибе!» Шість месицыв єп йиво сыбирал, ні пимши, ні їла, і дамою ні ха-діл. Приходити жа Господь: «Ной Правидный, сабирай жа всяких звирьев у кавшег па парі, і дичини, пладов всяких». Зібрав пані ен звєрєв всяких, і ужов, і пладов всяких. «Будити,- гаварить Господь,- патопа: затопити і ліси, і луки, і балота, і дама! Будити патопа на двинадцать сутык». Ной забрав все.

Дьявыл гаварить: «Евга, як жа мені з табою у кавшег за-лестощі?» - «Я не знаю!» - «Роззуй леваю ногу так глянь крізь ноги на міні; а патыль (до тих пор) ти не лізь у кавшег, пакыль страшна патопа ні настанить, пакыль вада ні разальетси увиз-де; ен на тобі закричить: лізь но мені, акаянная, а то утопнишь! Як єп тибе акаяннай назавет - і я з табой улезу. А датыль ла-зий». Евга глянула крізь ноги, Ной-закричав: «Лізь жа ти но мені! Лізь жа скарея, акаянная!» Як сказав Ной, дьявыл як сигнеть (стрибне) у кавшег і паплыл; скинувся (звернулася) мишею - кавшег пратачил. Вже узял цю дірку галавой і заткнув, ігдє миша пратачила. Плавыли ані адинатцать сутык па вазморью, па этай пи патопи. Паслал Ной Правидный ворана: «Палити жа ти, чор-най воран, дізнайся є ваде панижения, алі немає?» Воран литал, литал, нашол падла і став кливать на острави. «Ідеї ж ти був, воран?» - «Я,- говарить,- аташол та падла кливал!» - «Як жа ти ні паслушил? Ми тибе пасылали пысматреть вади; адже всяка душа хай хвалити Господа! Будь жа ти, воран, як пень гаре-лый; будь жа у тибе діти гадавыи: як дітей даждешьси - сам акалей!» Адже як воран даждетца дітей, виходити, вигодувати - сам акалеить; адже ані всі калеють! «Літії ж ти, голубе; пысма-три ж ти патопы: спадаить чи, додавати?» Литал, литал голуб; патопа зменшила на три аршини; і нашол єп такоя місця су-хоя, ігдє можна кавшегу вылести на край. Припливли х(к) пристыни.

Приходити Господь: «Што ви живі усе?» - «Слава ти, Госпыди! Усі живі!» - «Выходитя ж геть!» Усе вийшли; напаследак дьявыл сиг! «Ось, Госпыди, хотів міні утапить; веть я от ан! Я тибе балыной ворог!» - «Калі ж ти мені бальшой ворог, вазьми ж ти мині за руку». Вазьметь дьявыл Госпыда папирех руки, та ні поймаить - руку апустить. «Дай жа я тибе вазьму за руку!» Як вазьметь Гасподь дьявыла за руку: «Ой, ой, ой! Я буду тибе хоч меншою брат!» - все, бач, брати лезить. «Лізь жа ти, меншою брат, біля моря, дастань зимли жменя: даваий зимлю засивать». Ані прибилися х(к) кургану, а кругом всі моря стояла. Поліз дьявыл в моря, схопив зимли жменю, та ні витягнув - всие розмила! Раз сліз, другий, третій сліз... у читвертай поліз. «Брате,- гаварить Господь,- скажи: "Ісус Госпыди Христос!"» Сказав дьявыл: «Шспыди Ісус Христос!» Пірнув у моря і витяг зимли у жмені з макавых два зирна. «Лізь жа ше, этай зимли мала!» - «Пастою жа,- гаварить сам сибе дьявыл,- я запхаю сі-бе за щику зимли: шо Господь будити робити, я сибе тожа зроблю». Взяв Господь перехрястилси, кинув зимлю на три стораны: зробилися па узмор'я луки, ліси, гаї... рівна! «Госпыди, а шо ж за травень праці, какоя будити угожение?» - «Пасажали ми білий світ; може, тибе будуть хвалити, міні поминати; я і буду тим даволин».

«Ну, Ной, живи на зимли, радися, пладися!» - «Госпыди, скоро ж ат міні ат аднаво білий світ нарадитца?» Господь гаварить: «Ти мужика сваляй з глини, а панів з пшенишныва з тіста». Барзой кабель танув ззаду, схопив пшенишный ком та бижать: ат Варонижа та нашива сила все аднадворцев і...

«Госпыди, я насильства народу ат Варонижа ди Куракіна на двісті на вісімдесят верст. Госпыди, у чом жа нам жити будити? Народу я распладил многа!» Господь дав їм тапоры, зрубав їм хати: «Живитя, ось вам хати!» - «Госпыди, на чом жа нам працювати?» Господь дав коня. «Так чим жа йие абратать?» Господь свизал обрыть*, свизал хамут. Ось спирва сыбралось чила-вік сорык народу абгарнуть (оточити - див. Досвід обл. словника, с. 131) кінь ди загнати у хамут, а там обрыть підійняти; стали впириди, растапырили хамут та обрыть! Господь паймал кінь, запрег: «Ось вам, гаварить, хата, кінь, упряж; живитя так міні хвалитя!» Ось ми таперича живемо так і хвалимо йиво: «Слава тибе, Госпыди! Шо усьо паказал».

(Доставлена П. В. Киреєвським.)

 

' Мочальная або мотузкові узда. (Досвід обл. великор. словника, с. 135.)

 

 

 

Наступна сторінка >>>

 

 

 

 

Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>