Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>

  


Російський народ. Повна ілюстрована енциклопедія

Пиво и хлеб

Олександр Миколайович Афанасьєв


 

Пиво і хліб

 

 

У деякому царстві, у деякій державі жив-був багатою селянин; багато у нього було і грошей, і хліба. І він давав по всій селі бідним мужичкам борг: гроші давав з відсотків, а коли дасть хліба, то весь сповна поверни на літо, та, крім того, за кожен четверик два дні йому нанеси на полі.

От раз сталося: підходить храмове свято, і стали мужички варити до свята пиво; тільки в цій самій селі був один мужик, та такою бідною, що слабше його у всьому околотку не було. Сидить він увечері, напередодні свята, у своїй избенке з жінкою і думає: «Що робити? Люди добрі стануть гуляти, веселитися; а у нас в будинку немає ні шматка хліба! Пішов би до багатія попросити в борг, так не повірить; та й що з мене, бідолашного, взяти після?» Подумав-подумав, підвівся з лавки, став перед образом і зітхнув тяжелехонько. «Господи! - говорить,- прости мене грішного; і масла-то купити не на що, щоб лампадку перед іконою затеплить до свята!» Ось трохи згодом приходить до нього в хатинку старець: «Добридень, господарю!» - «Здорово, дідок!» - «Не можна ль у тебе переночувати?» - «Для чого не можна! Ночуй, коли завгодно; тільки у мене, рідної, нема ні шматка в будинку, і погодувати тебе нічим. «Нічого, господар! У мене є з собою три шматочка хліба, а ти дай кухлик водиці: ось я хлібцем-то закушу, а водицею прихлебну - тим ситий і буду». Сів старий на лавку та й каже: «Що, господар, так зажурився? Про що зажурився?» - «Ех, старина! - відповідає господар,- як мені не тужити? Ось дав Бог - дочекалися ми свята, люди добрі стануть радіти та веселитися, а у нас із жінкою, хоч шаром покоти, - навкруги порожньо! - «Ну, що ж! - говорить старий,- піди до багатого мужика, так попроси у нього в борг, що треба».- «Ні, не піду: все одно не дасть!» - «Іди,-- пристає старий,- йди сміливо і проси у нього четверик солодові; ми з тобою пива наваримо»,- «Е, дідок! Тетерича пізно; коли тут пиво варити? Віть свято-то завтра. Вже я тобі кажу: «Іди до багатого мужика і проси четверик солодові; він тобі відразу дасть! Мабуть, не відмовить! Л завтра до обіду таке пиво у нас буде, якого у всій селі ніколи не бувало!»

Нічого робити, зібрався бідняк, взяв мішок під пахву і пішов до багатого. Приходить до нього в хату, кланяється, величає по імені і вітчизні і просить позику четверик солоду: хочу де до свята пива зварити. «Що ж ти перш-та думав! - каже йому багатою. «Коли теперича варити? Віть до свята всього-на-всього одна ніч залишилася».- «Нічого, рідної!» - відповідає бідною, коли милість твоя буде, ми як-небудь зваримо собі з жінкою, будемо удвох пити так величати свято». Багатою набрав йому четверик солоду і насипав в мішок; бідній підняв мішок на плечі і поніс додому. Вернувся і розповів, як і що було. «Ну, господар! - мовив старий,- і в тебе свято. А що є на твоєму подвір'ї криниця?» - «Є,- каже мужик».- «Ну, ось ми в твоєму ями та наваримо пива; бери мішок так іди за мною». Вийшли вони на двір і прямо до колодезю. «Висип-но сюди!» - каже старий. «Як можна таке добро в криницю сипати! - відповідає господар,- тільки один четверик і є, та й той задарма повинен пропасти! Нічого хорошого ми не зробимо, тільки воду смутим». «Слухай мене, все добре буде!» Що робити, вивалив господар в колодязь весь свій солод. «Ну,- сказав старець,- була вода в ями, сделайся за ніч пивом!.. Тепер, господар, підемо в хату та ляжемо спати,- ранок мудріший вечора; а завтра до обіду поспіє таке пиво, що з однієї склянки п'яний будеш».

Ось дочекалися ранку; підходить час до обіду, старий і каже: «Ну, господар! Теперича діставай ти побільше цебрів, станови колом криниці і наливай пивом полнехоньки, так і клич усіх, кого ні завидишь, пити пиво похмільне». Кинувся мужик по сусідах. «На що тобі цебри знадобилися?» - запитують його. «Оченно, каже, треба; не що під пива зливати». Вздивовались сусіди: «Що таке значить! Не з розуму він здурів? Шматка хліба немає в будинку, а ще про пиво клопочеться!» От добре, набрав мужик цебрів двадцять, поставив кругом криниці і став наливати - і таке зробилося пиво, що ні вздумать, ні взгадать, тільки в казці сказати! Налив всі цебри повним-полнехоньки, а в ями немов нічого не зменшилось. І став він кричати, гостей на двір закликати: «Гей, православні! Завітайте до мене пити пиво похмільне; ось пиво - так пиво!»

Дивиться народ, що за диво таке? Бач налив з криниці води, а кличе на пиво; дай-ка зайдемо подивимося, на каку це хитрість він піднявся? Ось повалили мужики до ушатам, стали черпати ковшиком, пробувати пиво, оченно здалося їм це пиво: «де Зроду такого не пивали!»

І знайшло народу повен двір. А господар не шкодує, знай собі черпає з криниці та всіх суцільно і пригощає. Почув про те багатою мужик, прийшла до бідного на двір, спробував пива, і зачав просити бідного: «Навчи де мене, який хитрістю створив ти таке пиво?» - «Тут немає ніякої хитрощі,- відповідав бідною,- справа проста, як приніс я від тебе четверик солодові, так прямо і висипав його в колодязь: де була вода, сделайся за ніч пивом!» - «Ну, добре ж! - думає багатою,- тільки ворочусь додому, так і зроблю». От приходить він додому і наказує своїм працівникам тягати з комори самої що ні є кращий солод і сипати в колодязь. Як взялися працівники тягати з комори, і вперли в колодязь десять лантухів солоду. «Ну,- думає багатою,- пиво-то у мене буде краще, ніж у бідного!»

На інший ранок вийшов багатим на двір і мерщій до колодезю, почерпнув і дивиться; як була вода - так і є вода! Тільки мутніша стала. «Що таке! Мабуть, мало сододу поклали; треба додати»,- думає багатою і звелів своїм працівникам ще п'ять лантухів звалювати в колодязь. Висипали вони і в інший раз; не тут-то було, нічого не допомагає! Весь солод задарма пропав. Так як пройшло свято, і у бідного залишилася в ями тільки суща вода; пива все одно як не бувало.

Знову приходить старець до бідного мужика і питає: «Послухай, господар! Сіяв ти хліб-ат нинішнім роком?» - «Ні, дідусю, ні зерна не сіяв!» - Ну йди ж теперича знову до багатого мужика і проси у нього по четверику усякого хліба; ми з тобою поїдемо на полі та й посіємо».- «Як теперича сіяти? - відповідає бідною,- адже на дворі зима тріскуча!» - «Не твоя турбота! Роби, що наказую. Наварив тобі пива, насею і хліба!»

Зібрався бідною, знову пішов до багатого і випросив у нього в борг по четверику всякого зерна. Вернувся і каже старому: «Все готово, дідусь!» Ось вони вийшли на поле, розшукали за прикметами мужикову смугу - і давай розкидати зерно по білому снігу. Все розкидали. «Теперича,- сказав старий бідному,- іди додому й дожидай літа: будеш і ти з хлібом!» Тільки прийшов бідної мужик в своє село, як дізналися про нього всі селяни, що він середь зими хліб сіяв; сміються на нього - так і тільки так: «Ека він, серцевої, спохопився, коли сіяти! Восени, мабуть, не здогадався!» Ну, добре; дождалися весни, зробилася теплінь, сніги розтанули, і пішли зелені сходи. «Дай-но,- надумав бідною,- піду, подивлюся, що на моїй землі робиться». Приходить на свою смугу, дивиться, а там такі сходи, що душа не натішиться! На чужих десятинах і наполовину не так гарні. «Слава Тобі, Господи! - каже мужик,- теперича і я одужаю».

Ось прийшов час жнив; добрі люди почали прибирати з поля хліб. Зібрався і бідною, порається зі своєю жінкою і ніяк не зможе впоратися; примушений скликати до себе на жнитво робочий народ і віддавати свій хліб з половини. Дивуются всі мужики бідному: землі він не орав, сіяв середь зими, а хліб у нього виріс такої славної. Впорався бідної мужик і зажив собі без потреби; коли що треба по господарству - він поїде в місто, продасть хліба чверть, іншу, і купить, що знає; а борг свій багатому дядькові сповна заплатив. Ось багатою і думає: «Дай-но і я взимку посію; авось і на моїй смузі вродиться такий же славної хліб». Дочекався того самого дня, у який сіяв бідної мужик минулим роком, навалив у сани кілька чвертей різного хліба, виїхав у поле і давай сіяти по снігу. Засіяв поле; тільки піднялася до ночі погода, подули сильні вітри і свеяли з його землі все зерно на чужі смуги. Ось і весна красна; пішов багатою на поле і бачить: порожньо і голо на його землі, жодного виходу не видно, а біля, на чужих смугах, де ні оране, ні сеяно, піднялися такі зеленя, що любо-дорого! І раздумался багатою: «Господи! Багато издержал я на насіння - все нема користі; а ось у моїх боржників не оране, ні сеяно - а хліб сам собою зростає! Повинно бути, я - великої грішник!» (Із зібрання Ст. И.Даля.)

 

 

 

Наступна сторінка >>>

 

 

 

 

Вся бібліотека >>>

Зміст книги >>>