На головну

Зміст

  

Російська Історія

 

русская история

Сказання і страждання і похвала мученикам Борису і Глібу

 

Давньоруський текст

 

СЪКАЗАНИЕ І СТРАСТЬ І ПОХВАЛА СВЯТЮЮ МУЧЕНИКУ БОРИСА І ГЛІБА

 

Господи, благослови, отьче.

«Родъ правыихъ благословиться, - сказав пророкъ, - і насіння ихъ въ благословення будеть».

Сице убт бысть малъмь преже сихъ. Сущю самодржьцю вьсеи Русьскеи землі синові Володимирові Святославлю, вънуку ж Ігоревім, іже і святыимь крьщениемь вьсю просвіти сю землю Русьску. Інша ж його чесноти інде съкажемъ, нині ж нема час. А про сихъ по ряду сице є: сь убт Володимиръ имеяше сыновъ 12 не отъ единоя дружини, нъ отъ раснъ матір ихъ. Въ нихъ же бяше старей Вышеславъ, а по немь Изяславъ, 3 - Святопълк, іже і вбивство се зълое изъобретъ. Цього мати преже бе чьрницею, гръкыни сущи, і поялъ ю бе Яропълкъ, братъ Володимирь, і ростригъ ю краси ділячи особи ея. І зача од нея цього Святопълка оканьнааго. Володимиръ ж, поганъи ще, убивъ Яропълка і поятъ дружину його не-праздьну сущю. Отъ иея ж народився ці оканьныи Святопълкъ, і бисть отъ дъвою отьцю і братові сущю. Темь ж і не любляаше його Володимиръ, акы не од себе йому сущю. А отъ Рогнеди 4 сини имеяше: Ізяслава, і Мьстислава, і Ярослава, Всеволода, а отъ иноя Святослава і Мьстислава, а отъ българыне Бориса і Гліба. І вся по посажа роснамъ землямъ въ князювання, іже инъде съкажемъ, сихъ же съповемы убт, про нихъ же і повість сі є.

Посади убт цього оканьнааго Святопълка въ князювання Пиньске, а Ярослава - Новегороде, а Бориса - в Ростові, а Гліба - в Муромі. Нъ се остаану багато глаголаті, та не многописании въ забути вълеземъ, нъ про немь ж начахъ, сі съкажемъ убт сице. Многомъ ж вже дьньмъ минувшемъ, і яко съконьчашася дьние Володимирові, вже минувъшемъ летомъ 28 по святемь крьщении, въпаде въ недугъ крепъкъ. Въ то же час бяше пришелъ Борись вид-Ростова, печенегомъ ж про онуду пакы идущемъ ратию на Русь, въ велице сумі бяаше Володимиръ, зане не можааше изити противу имъ, і багато печаляашеся. І призъвавъ Бориса, йому ж бе ім'я кличеться въ святемь крьщении Романъ, блаженааго і скоропослушьливааго, продавъ ше мъногы въ руки його, посъла і противу безбожьнымъ печенегомъ. Онъ же съ радістю іде въставъ рекъ: «Се готуй єсмь пред'явленні очима твоима сътворити, елико велить воля сьрдьца твого». Про таковыихъ бо рече Притъчьникъ: «Сынъ быхъ отьцю послушьливъ і любиимъ пред'явленні лицьмь матере своея».

Ошедъшю ж йому і не обретъшю супостатъ своихъ, възвративъшюся въспять йому. І се приде вестьникъ кь нього, поведая йому отьчю съмрьть, како з'явився отьць його Василі, въ се бо ім'я бяше въ нареченъ святемъ крьщении, і како Святопълкъ поту сьмьрть отьца свого, і ніч проимавъ помостъ на Берестовемь і въ ковър обьртевъше, съвесивъше вужі на землю, везъше на санехъ, поставиша і въ църкви святої Богородиця. І яко услыша святыи Борисъ, начатъ телъмь утьрпывати і особі його вьсе сльзъ испълнися, і сльзами разливаяся і не могыи глаголаті. Въ сьрдьци сі начатъ сицевая вещати: «горе мені, світе очию моєю, сяйво і зорі мого обличчя, бъздро уности моее, покарання непорозуміння мого! На жаль мені, отьче і пана мої! Кь кому вдамся, кь кому възьрю? Къде чи насыщюся таковааго благааго навчання і покарання розуму твого? Горе мені, горе мені! Како заиде світлі мої, не сущу мі ту! Так быхъ поне самъ чьстьное твоє тіло своима рукама съпряталъ та труні предалъ. Нъ то ні понесохъ краси мужьства тіла твого, ні съподобленъ быхъ целовати добролепьныхъ твоихъ сединъ. Нъ, про блажениче, помяни мя въ покої твої! Сьрдьце мі горитъ, душа мі съмыслъ съмущаеть і не вемь кь кому обратитися і кь кому оцю гірку печаль простерети? Кь братові, його ж быхъ имелъ въ отьца місце? Нъ тъ, мьню, про суетии мирьскыихъ поучаеться і про битті моемь помышляеть. Так аще кръвь мою пролиеть і на моє вбивство потъщиться, мученикъ буду господеві моєму. Азъ бо не противлюся, зане пишеться: «Господь гърдыимъ противитися, съмеренымъ ж даеть благодать». Апостолъ ж: «Іже рече - «Бога люблю, а брата свого ненавидить - лъжь є». І пакы: «Боязні въ любъви несть, съвьршеная люби вънъйзмещеть страхъ». Темь що річку або чьто сътворю? Се так йду кь братові моєму і річку: «Ти мі буди отьць - ти мі братъ і стареи. Чьто мі велиши, господи мої?»

І сі на розумі сі думаючи, идяаше кь братові своєму я глаголааше въ сьрдьци своемъ: «То поне узьрю чи сі особі братьца мого мьньшааго Гліба, яко же Иосифъ Вениямина?» І та вься вважаючи въ сьрдьци сі: «Воля твоя нехай буде, господи мої». Помышляше же въ розумі своемъ: «Аще піду въ домъ отьца свого, то языци мнозі превратять сьрдьце моє, яко прогнати брата мого, яко же і отьць мої преже святого хрещення, заради слави і князювання світу цього, і іже все мимоходить і гірше паучины. То камо имамъ прийти за ошьствии моемь отсюду? Какъ чи убт обряшюся тьгда? Кыи чи мі будеть ответъ? Къде чи съкрыю мъножьство гріха мого? Чьто бо приобретоша преже братія отьца мого або отъць мої? Къде бо ихъ житія і слава світу сього, і багряніца і брячины, сребро и золото, вина й медове, брашьна чьястьная і быстрии коні, і домове красьнии і велиціи, і маєтки многа, і данини, і чьсти бещисльны, і грърдения, яже про болярехъ своихъ? Вже все имъ, акы не було николи же: вся съ нимь ищезоша, і несть допомоги ні од кого ж сихъ - ні од маєтку, ні од множьства раб, ні од слави світу цього. Темь і Соломонъ, всі прошьдъ, вься видевъ, вся сътяжавъ і съвокупивъ, рече расмотривъ вьсе: «Суєта і суетие суетию буди», тъкмо допомогу від добръ делъ, і од правоверия, і од нелицемерьныя любъве».

Идыи ж путьмь, помышляаше про красу і про доброту телесе свого, і сльзами разливаашеся вьсь. І хоча удрьжатися і не можааше. І всі зьряще його, тако плакаашеся про доброродьнемь тілі і розумі та чьстьнем въздраста його. І къжьдо въ душі своїй стонаашо горестию сьрдьчьною, і вси съмущаахуся про печалі.

Къто бо не въсплачеться съмрьти те пагубьное, приводячи пред'явленні очі сьрдьца свого?

Образъ бо бяаше унылъи його, възоръ і скрушение сьрдьца його святого, такъ бо бе блаженыи ть правьдивъ і щедръ, тихъ, крътъкъ, съмеренъ, всехъ милуючи і вься набъдя.

Думати ж въ сьрдъци своемь богоблаженыи Борисъ і глаголааше: «Веда, - мого брата зълу заради чловеци понудяти і на вбивство моє, і погубити ма, та аще пролиеть кръвь мою, то мученикъ буду господа мою, а духъ мої прииметь владика». Таче, забывъ скърбъ съмьртьную, тешааше сьрдъце про своє словеси божі, «Іже погубити душю свою заради мене і моихъ словесъ, обрящети ю въ животі вечьнемь съхранить ю». І поиде радъстьнъмь сьрдьцьмь, «не презьри мене, - рекыи, - господи премилостиве, уповающааго на тя, нъ спаси душю мою».

Святопълкъ ж, седя Кыеве за отьци, призвавъ кияни, многы дары имъ давъ, відпусти. Поїла ж кь Борису, теревенячи: «Брате, хочю съ тобою любъвь имети і кь отьню ти придамь». Льстьно, а не істину теревенячи. Пришедъ Вышегороду ніч отаи призъва Путьшю і вышегородьскые чоловіка і рече имъ: «Поведіть ми по істині, приязньство маєте кь мені?» Путьша рече: «Вьси ми можемъ глави свою положити за тебе».

Видевъ ж дияволъ і споконвіку ненавидяи добра людини, яко вьсю надежю свою на господа положилъ є святыи Борисъ, почати подвижьнеи бываати, і обретъ, яко же преже Каїна на братовбивство горяща, тако ж і Святопълкъ. По істині въторааго Каїна влови думка його, яко да избиеть вся наследьникы отьца свого, а самъ приимьть едін вьсю влада.

Тъгда призъва кь собі оканьныи трьклятыи Святопълкъ съветьникы всьому злу і началныкыи всій неправьде, і отъвьрзъ пресквьрньная уста рече, испусти зълыи гласъ, Путьшине чади: «Аще убо глави своя обещастеся положити за ма, шедъше убт, братія моя, отаи, къде знайдете мого брата Бориса, съмотрьше час убиите і». І обещашася йому тако створити.

Про таковыихъ бо рече пророкъ: «Скорі суть кръвь пролияти біс правьды. Сі бо обещаваються кръви і събирають собі зла. Сихъ путье суть събирающеи безаконие, нечистиемь свою душю обиемлють».

Блаженыи ж Борисъ, яко же ся бе воротилъ і сталъ бе на Льте шатьры. І реша кь нього дружина: «Поиди, сяди Кыеве на столі отьни, се бо сі воі въ руку своєю суть». Онъ же имъ отъвещааваше: «Не буди ми възяти рукы на брата свого і ще ж і на стареиша мене, його ж быхъ имелъ, акы отьца». Сі слышавъше воі разидошася від нього, а самъ осту тъкъмо съ отрокы своїми. І бяаше въ дьнь суботьныи. В тузі і печалі, удручьмъмь сьрдьцьмь, і вълезе въ шатьръ свої, плакашеся съкрушенъмь сьрдьщьмь, а душею радостьною, жалостьно гласъ испушааше: «Сльзъ моихъ не презьри, владико, та яко же уповаю на тя, тако та з твоїми раби прийму частина і жеребки съ вьсеми святыими твоїми, яко ти єси бог милостивий, і тобі славу въсылаемъ въ векы. Амінь».

Помышляшеть ж мука і пристрасть святого мученика Микити і святого В'ячеслава, подібно ж сему бывъшю убиению, і како святої Варвари отьць свої убоица бысть. І помышляаше слово премудрааго Соломона: «Правьдьници въ векы живуть і од господа мьзда имъ і будова имъ від вышьняаго». І про сім словеси тъчию утешаашеся і радоваашеся.

Таче бысть вечеръ і привід петі вечерънюю, а самъ вълезъ въ шатьръ свої начатъ молитву творити вечірню съ сльзами горькыми і частыимь въздыханиемь, і стонаниемь многымь. По сихъ леже съпати, і бяше сънъ його въ мънозе думки і въ сумі крепъце і тяжьце і страшьне: како предатися на пристрасть, како пострадати і протягом съконьчати і віру съблюсти, яко так і щадимыи веньць прииметь від рукы вьседьржителевы. І видевъ, възбьнувъ рано, яко годъ є утрьнии. Бе же въ святу тиждень. Рече кь прозвутеру своєму: «Въставъ, начьни заутрьнюю». Самъ ж, обувъ нозе свої і умывъ обличчя своє, почати молитися кь господу богу.

Посълании ж приидоша отъ Святопълка на Льто ніч подъступиша близъ, і слышаша гласъ блаженааго страстотьрпьца поюща Псалтир заутрьнюю. Бяше же йому і звістка про вбитий його. І почати петі: «Господи, чьто ся умножиша сътужающии, мънози въсташа на мя», і інша псалми, до коньца. І почати петі Псалтир: «Обі-доша ма псі мнозі і уньци тучьни одьржаша ма». І пакы: «Господи, боже мої! На тя уповахъ, спаси мя». Таже за сім канонъ. І коньчавъшю йому утрьнюю, почати молитися зьря кь іконі господьни і рече: «Господи, Иисусъ Христі! Іже симь образъмь явився на землі изволивы волею пригвоздитися на крьсте і приимъ пристрасть грехъ заради нашихъ, съподоби і мяприяти пристрасть!»

І яко почувши шпътъ зълъ окрьстъ шатьра і трьпьтьнъ бывъ і начатъ сльзы испущати отъ очию своєю, і глаголааше: «Слава ті, господи, про вьсемь, яко съподобилъ мя єси заздрості заради прияти цю гірку съмьрть і все престрадати любъве заради словесе твого. Не въсхотехомъ възискати собі самъ; ніщо ж собі изволихъ по апостолу: «Люби вьсе тьрпить всьому віру і емлеть не ищьть своихъ сі». І пакы: «Боязнивъ въ любъви честь - съвьршеная бо люби вънь отъмещеть боязнь». Темь, владико, моя душа въ руку своєю въину, яко закону твого не забыхъ. Яко господеви рік - бысть». І узьреста попинъ його і отрокъ, іже служааше йому, і видевъша пана свого дряхла і печалию облияна суща зело, расплакастася зело і глаголаста: «Милыи пана знаю і драгыи! Що стосується коліко благості испълненъ бысть, яко не въсхоте противитися любъве заради Христові, а коликы ше дьржа въ руку своєю!» І сі рекша умилистася.

І абие узьре текущиихъ кь шатьру, блищання зброї і мечьное оцещение. І без милости прободено бысть чьстьное і многомилостивое тіло святого і блаженааго Христового страстотьрпьца Бориса. Насунуша копії оканьнии: Путьша, Тальць, Еловичь, Ляшько. Видевъ ж отрокъ його, вьржеся на тіло блаженааго, рекыи: «Так не остану тобі, пане мої драгыи, та ж іде краса твого тіла увядаеть, ту і азъ съподобленъ буду съконьчати животъ свої!»

Бяше же сь родъмь угринъ, имьньмь ж Георгія. І беаше възложилъ на нь гривьну злату, ибе любимъ Борисъть паче заходи. І тугіше і проньзоша, і яко бисть ураненъ і искочи і-шатьра въ оторопе. І нача глаголаті стояще округъ його: «Чьто стоїте зьряще! Приступивъше сконьчаимъ повеленое нам». Сі слышавъ блаженыи, начатъ молитися і милъ ся имъ десяти, теревенячи: «Братія моя мила і кохана! Мало мі час віддайте, так поне помолюся богу моєму». І възьревъ на небо съ сльзами і горе въздыхнувъ почати молитися сицими дієслова: «Господи боже мої многомилостивыи і милостивыи і премилостиве! Слава ти, яко съподобилъ мя єси убежати отъ прельсти житія цього льстьнааго! Слава ти прещедрыи живодавьче яко уподоб ма праці святыихъ мученикъ! Слава ти, владико человеколюбьче, сподобивыи ма съконьчати хотіння сьрдьца мого! Слава ти, Христе, мъногому ти милосьрдию, іже направи на правыи шлях мирьны ногы моя тещі кь тобі безъ съблазна! Призьри съ висоти святиня твоєї, вижь хвороба сьрдьца мого, юже прияхъ від съродника мого, яко тобі заради умьрщвяемъ єсмь вь сь дьнь. Въмениша ма, яко овьна на сънедь, весі бо, господи мої, яко не противлюся ні въпрекы істинно кажу, а имыи въ руку вься виття отьца мого і вься любимыя отьцемь моимь, і ничьто ж умыслихъ супроти брата мого. Онъ же елико въздвиже на ма възмогъ, та «аще б ми врагъ поносилъ, протьрпелъ убт быхъ, аще б ненавидячи мене вельречевалъ, укрылъ быхъ ся». Нъ ти, господи, вижь і суди межю мною і межю братъмь моимь і не постави имъ, господи, цього гріха, нъ прийми въ миръ душю мою. Амінь».

І възьревъ къ нимъ умиленама очима і спадъшемь лицьмь, і вьсь сльзами облиявъся рече: «Братіє, приступивъше, съконьчаите служьбу вашю. І буди миръ братові моєму і вамъ, братіє».

Так елико слышаху словеса його, од сльзъ не можааху ні словесе рещи, од страху ж і печалі горькы і мъногыхъ сльзъ. Нъ съ въздыханиемь горькымь жалостьно глаголааху і плакаахуся і къжьдо въ душі своєю стонааше: «на Жаль нам, къняже нашь милыи і драгыи і блаженыи, водієві слепыимъ, ковдрі нагымъ, старості жьзле, казателю ненаказанымъ! Хто вже сі вься виправити? Како не въсхоте слави світу цього, як не веселитися въехоте съ чьстьныими вельможами, како не въсхоте величі, еже въ житії сім. Къто не почюдиться великууму съмерению, къто не съмериться, оного съмерение бачачи й чуючи?»

І абие усъпе, предавъ душю свою въ руки бога живого, місяці июлия въ 24 дьнь, преже 9 каландъ серпня.

Избиша ж і отрокы многы. Съ Георгія ж не могутньо съняти гривьны і отсекъше голову, отъвьргоша і крім. Так темь і последь не могоша познати тіла його.

Блаженааго ж Бориса обьртевъше въ шатьръ възложивъше на кола, повезоша. І яко биша на бору, почати въскланяти святу голову свою. І се уведевъ Святопълкъ, пославъ два варяга і прободоста і мечьмь въ сьрдьце. І тако съконьчася і въсприятъ неувядаемыи веньць. І положиша його тіло принесъше Вышегороду у цьркве святааго Василя въ землі погребоша.

І не до цього прости вбивства оканьныи Святопълкъ, нъ і на велика неистовяся, почати простиратися. І яко видеся бажання сьрдьце свого вже улучивъ, абие не въспомяну зълааго свого вбивства і многааго убт съблажнения, і не малі, поне на покаяння преклонися. Нъ ту абие въниде въ сьрдьце його сотона і розпочаті і пострекати вящьша і горыпа съдеяти і множаиша вбивства. Глаголааше бо въ душі своєї оканьнеи: «Що сътворю? Аще бо до сьде залишу справу вбивства мого, то дъвоего имамъ чаяти: яко аще почути ма братія моя, що сі ж варивъше въздадять ми і горьша сихъ. Аще лі і не сице, то так ижденуть ма і буду чюжь престолу отьца мого, і жалість землі моєї сънесть ма, і паплюження поносящиихъ нападуть на мене, і къняжение моє прииметь та ін въ дворехъ моихъ не будеть живущааго. Зане його ж господь възлюби, а азъ погнахъ і кь хвороби виразку приложихъ, приложю кь безаконию убт безаконие. Обаче і матері моєї грехъ так не оцеститься і сь правьдьныими не напишюся, нъ та потреблюся отъ книгъ живущиихъ». Яко ж ибысть, еже постеж съкажемъ. Нині не несть час, нъ на предълежащее възвратимъся.

І сі на розумі сі положивъ, зълыи съветьникъ дияволь, посла за блаженааго Гліба рекъ: «Прийди въбързе. Отьць зоветь тя і несъдравить ти вельми».

Онъ же въбързе, въ мале дружині, въседъ іа кінь поеха. І пришедъ на Вългу, на полі потъчеся под нимь кінь въ рове, і наломи ногу малі. І яко приде Смолиньску і поиде отъ Смолиньска, яко зъреимъ єдине, ста на Смядине въ кораблици. І въ се час пришьла бяаше звістку од Передъславы кь Ярославу про отьни съмьрти. І присла Ярославъ кь Глібу річка: «Не ходи, брате! Отьцъ ти умьрлъ, а брати ти убиенъ отъ Святопълка».

І сі услышавъ блаженыи възъпи плачьмь горькыимь і печалию сьрдьчьною і сице глаголааше: «О горе мені, пане мої, од двою плачю плачюся і стеню, дъвою сетованию нарікаю і тужю. Горе мені, горе мені! Плачю зело за отьци, паче ж плачюся і отъчаяхъся по тобі, брате і пана Бориса. Како прободенъ єси, како без милості інше съмрьти предася, како не од ворога, нъ од свого брата погубу въспррияль єси? Жаль мені! Уне б съ тобою умрети мі, ніж уединену і усирену отъ тобі въ сім житії пожити. Азъ мнехъ въбързе узьрети ангельське обличчя твоє, ти се селика жура състиже ма і унылъ быхъ съ тобою умрети, пана мої! Нині ж що сътворю азъ, умиленыи, очюженыи од твоєї доброти і од мого батька мъногааго розуму? Про милыи мої брата і пана! Аще еси уполучилъ дрьзновение у панове, молі про моемь зневірі, так быхъ азъ съподобленъ ту ж пристрасть въсприяти і съ тобою жкити, ніж въ світі сім прельстьнемь».

І сице йому стенющю і плачющюся і сльзами землю омачающю съ въздыхании частыими бога призывающю, приспеша вънезапу посълании отъ Святопълка зълыя його слугы, немилостивии кръвопиице, братоненавидьници люті зело, сверепа звірі, душю изимающе.

Святий же поиде въ кораблици і съретоша і устие Смядины. І яко узьре я святыи, взъздрадовася душею, а вони узьревъше і омрачаахуся і гребяахуся кь нього, а сь цілування чаяяше отъ нихъ прияти. І яко биша равьно пловуще, начаша скакати зълии вони въ лодію його, оголені мечі майно въ руках своихъ, бльщащася, акы вода. І абие вьсемъ весла отъ руку испадоша, і вьси од страху омьртвеша. Сі видевъ блаженыи, разумевъ яко хотять його убити, възьревъ къ нимъ умиленама очима і сльзами особі сі умиваючи, съкрушенъмь срьдьцьмь, съмеренъмь разумъмь і частыимь въздыханиемь, вьсь сльзами разливаяся, а телъмъ утьрпая, жалостьно гласъ испущааше: «Не дейте мене, братія моя мила і драгая! Не дейте мене, ні ніщо ж ви зъла сътворивъша! Не брезете, братіє і господье, не брезете! Кую образу сътворихъ братові моєму і вамъ, братіє і господье мої? Аще чи кая образа ведете ма кь князеві вашому, а кь братові моєму і пану. Помилуйте уности моее, помилуйте, господье мої! Ви мі будете господие мои, азъ вамъ раб. Не пожьнете мене од житія не съзьрела, не пожьнете класу, не вже съзьревъша, нъ млеко безълобия носяща! Не поріжете лози не до коньца въздрастъша, а плодъ имуща! Молю ви ся і милъ ви ся дею. Убоитеся рекъшааго усти апостольскы: «Не діти бываите уми, зълобиемь ж младеньствуите, а уми съвьршени бываите». Я, братіє, і зълобиемь і ще въздрастъмь младеньствую. Се нема вбивство, нъ сырорезание! Чьто зъло сътворихъ съведетельствуите ми, і не жалю сі. Аще чи кръви моее насытитися хочете, вже въ руку ви є, братіє, і братові моєму, а вашому князеві». І не поне єдиного словесъ пости-дешася, нъ яко же убт сверепии зверие, тако въсхытиша його. Онъ же видевъ, яко не вънемлють словесь його, начатъ глаголаті сице: «Спасися, милі мої отьче і пана Василя, спасися, мати і пані моя, спасися ти, брата Бориса, старійшині уности мого, спасися ти, брате і поспешителю Ярославі, спасися ти, брате і враже Святопълче, і спасетеся ви, братіє і дружино, вьси спасетеся! Вже не имамъ васъ видети въ житії сім, зане разлучаемъ єсмь од васъ съ нужею)». І глаголааше плачася: «Василію, Василя, отьче мої і пана! Нахили своє вухо твоє і почуй гласъ мої, і призьри і вижь приключьшаяся чаду твоєму, како без вини закалаемъ єсмь. На жаль мені, горе мені! Слыши небо і вънуши землі. І ти, Бориса брата, вислухай голосу мого. Отьца мого Василя призъвахъ і не послуша мене, то ні ти не хочеши мене послушати? Вижь скьрбь сьрдьца мого і виразку душа мого, вижь протягом сльзъ моихъ яко річку! І ніхто ж не вънемлеть мі, нъ ти убт помяни мя про мене кь обьщему владыце, яко маючи дьрзновение і престоя біля престолу його».

І начатъ преклонь коліні молитися сице: «Прещедрыи і премилостиве господи! Сльзъ моихъ не премълчи, нъ умилися на мій смуток. Вижь съкрушение сьрдьца мого: се бо закалаемъ сім, не вемь, чьто заради, або за яку образу не съведе. Ти весі, господи, господи мої! Вемь тя рекъша къ своимъ апостоломъ, яко: «за ім'я моє, мене заради възложать на ви рукы, і предани будете родъмь і другы, і брати брата предасть на съмьрть і умьртвять ви імен мого заради». І пакы: «Въ тьрпении вашемь сътяжите душа ваша». Вижь, господи, і суди: се бо є готова душа моя пред'явленні тобою, господи! І тобі славу въсылаемь, отьцю і сину і святууму духові, нині і повсякчас і въ векы векомъ. Амінь».

Таче възьревъ къ нимъ умиленъмь гласъмь і измъклъшьмь грьтаньмь рече: «То вже сътворивъше приступльше сътворите, не на ж посълани єсте!»

Тъгда оканьныи Горясеръ признач зарезати і въбързе. Поваръ ж Глебовъ, именемь Търчинъ, изьмъ ножь і имъ блаженааго і закла і яко агня непорочьно і безлобиво, місяця вересня въ 5 дьнь, въ понеделникъ.

І принесеся жьртва чиста господеви і благовоньна, і възиде въ небесні обителі кь господа, і узьре желаемааго сі брата і въсприяста веньца небесні його ж і въжелеста, і въздрадовастася радістю великою неиздреченьною, юже і улучиста.

Оканьнии ж вони убоице възвративъшеся кь посълавъшюуму я, яко же рече Давыдъ: «Възвратяться грешьници въ ад ' і вьси забывающии бога». І пакы: «Зброя извлекоша грешьници, напрягоша лукъ свої заклати правыя сьрдьцьмь і зброю ихъ вънидеть въ сьрдьца, і луці ихъ съкрушаться, яко грешьници погыбънуть». І яко съказаша Святопълку, яко «сътворихомъ повеленое тобою», і сі слышавъ, взънесеся срьдьцьмь, і събысться реченое псалмопевьцемь Давыдъмь: «Чьто ся хвалиши сильныи про зълобе? Безаконие вь сь дьнь неправьду умысли языкъ твої. Възлюбилъ єси зълобу паче благостыне, неправьду ніж глаголаати правьду. Възлюбилъ єси вься дієслова потопьныя і языкъ льстьвъ. Цього заради раздрушить тя богъ до коньца, въстьрнеть тя і преселить тя од села твого, і корінь твої отъ земля живущихъ».

Убиену ж Глебове і повьрженуна пусте місці можю дъвема колодама. І господь не оставляяи своихъ раб, яко же рече Давыдъ: «Зберігати господь вься кістки ихъ, і ні єдина отъ нихъ съкрушиться».

І тому убт святууму лежащю дълго час, не прости въ невіданні і занедбанні отинудь пребыти неврежену, нъ показу: овогда бо видеша стълпъ огньнь, овогда свеще горуще і пакы співу ангельська слышааху мимоходящии ж путьмь гостие, іні ж, лови деюще і пасуще. Сі ж видяще і слышаще, не бысть пам'яті ні єдиного ж про възискании телесе святааго, дондеже Ярославъ, не тьрпя цього зълааго убииства, движеся на братовбивця оного, оканьнааго Святополъка і лайки мъногы съ нимь съставивъ. І вьсегда пособиемь божиемь і носпешениемь святою, победивъ елико лайки състави, оканьныи посрамленъ і побеженъ възвращаашеся.

Інше ж сь трьклятыи прииде съ множьствъмь печенегъ, і Ярославъ, съвъкупивъ виття, ізиді иротиву йому на Льто і ста на місці, іду ж бе убиенъ святыи Борисъ. І въздевъ руки на небо і сказав: «Се кръвь брата мого въпиеть кь тобі, владико, яко же і Авелева преже. І ти мьети його, яко і на ономь поклади стонание і трясіння на братоубиици Каїна. Їй молю тя, господи, та въсприимуть супроти того. Аще і телъмь ошьла еста, нъ благодаттю жива еста і господеви предъстоита і молитвою помозета мі!»

І сі рекъ, і поидоша противу собі і покрыша полі Льтьское множьствъмь воі. І съступишаея, въсходящю сълнцю, і бисть січа зла отинудь і съступашася тришьды, і бишася чересъ дьнь вьсь, і вже кь вечора одоле Ярославъ, а сь оканьныии Святопълкъ переможу. І нападе на нь бесъ, і раслабеша кістки його, яко не мощі ні на коні седети, і несяхуть його на носилехъ. І пребегоша Берестию съ нимь. Онъ же рече: «Побегнете, осе женуть за насъ!» І посылахуть противу, і не бе ні гонящааго, ні женущааго въ следъ його. І, лежачи въ немочі, въехопивъся глаголааше: «Побегнемы ще, женуть! Охъ мені!» І не можааше тьрпети на единомь місці, і пробеже Лядьску землю гонимъ гневъмь божиемь. І прибеже въ пустелю межю Чехы і Ляхы, і ту испроврьже животъ свої зъле. І приятъ възмьздие од господа, яко же показася посъланая на нь пагубьная рана і за съмьрти борошно вечьную. І тако відгону живота лихованъ бысть: і сьде не тъкъмо князювання, нъ і живота гонезе, і тамо ие тъкъмо царства небеснааго і іже съ ангели житія погреши, нъ і муце і вогню предасться. І є могила його й до сьогодні дьне, і виходити од неї смрадъ зълыи на показання человекомъ. Так аще хто сі сътворитъ чуючи така, сі ж прииметь і вящьша сихъ. Яко ж Каинъ, не ведыи мьсти прияти і єдину прія, а Ламехъ, зане ведевъ на Каїна, темь ж седмьдесятицею мьстися йому. Така ти суть отъмьстия зълыимъ делателемъ, яко жебо Иулиянъ цісар, іже мъногы кръви святыихъ мученикъ пролиявъ, гірку і нечеловечьную съмьртъ прія: не відомо отъ кого прободенъ бысть кониемь въ сьрдьце въдруженъ. Тако і сь бігаючи не ведыися отъ кого зълострастьну съмьрть прія.

І ізвідти крамола преста въ Русьске землі, а Ярославъ прея вьсю волость Русьскую. І почати въпрашати про тьльсьхъ святою - како або кде покладена еста. І про святемь Бориса поведаша йому, яко Вышегороде положенъ є. А про святемь Гліба не вьси съведяаху, яко Смолиньске убиенъ є. І тъгда съказаша йому, яже сльшаша від приходящиихъ отътуду, како видеша свет' і свеще въ пусте місце. І то слышавъ, посъла Смолиньску на възискание презвутеры, рекыи, яко: «тобто братъ мої», в. обретоша і іде ж беша бачили, і шьдъше съ крьсты і съ свещами мъноземи і съ кандилы, і съ чьстию потугою, і въложьше въ корабель, і пришедъше положиша і Вышегороде, іду ж лежить і тіло преблаженааго Бориса і раскопавъше землю, і тако ж положиша і недоумеюще, яко же бе гарно пречьстьне.

Се ж пречюдьно бисть і дивьно і пам'яті гідно; како і що стосується коліко летъ лежавъ тіло святого, то ж не врежено пребысть ні од якого ж плътоядьца, ні беаше почьрнело, яко же звичаї имуть тілеса мьртвыхъ, нъ светьло і красьно і зберігся і блага воню имущю. Тако бога свого съхранивъшю страстотьрпьца тіло, і не ведяху мнозі ту лежащю святою страстотърпьцю телесу. Нъ яко же рече господь: «Не можеть градъ укрытися врьху гори стоячи, ні свеще въжьгъше спудъмъ покрывають, нъ на світилі поставлятоть, та світити тьмьныя». Тако і сі свята постави светити въ світі, премногыими чюдесы сияти въ Русьскеи стороні велицеи, іду ж множьство стражющиихъ съпасени бувають: слепии прозирають, хромии швидше сьрны рищуть, сълуции простьрение приемлютъ.

Нъ чи можу вься съповедати або съказаати твориться чюдесы, по істині ні вьсь мирь може понести, яжо деються предивьная чюдеса і яаче песъка морьскааго. І не ту единде, нъ і за вьсемъ сторонамъ і за вьсемъ землямъ минуща, хвороби вься і недугы отъгонита, сущиихъ въ тьмьницахъ і въ узахъ посещающа. І на местехъ іде ж мученьчьскыимь веньцьмь увязостася, създьдане быста цьркви въ ім'я нею. Та й ту тако ж многа чюдеса посещающа съдеваета.

Темь ж ваю како похвалити не съвемъ або чьто рещи недоумею і не възмогу. Ангела чи ва нареку, имь ж въскоре обретаетася близъ скърбящиихъ, нъ плътьскы на землі пожила еста :въ чловечьстве. Чловека чи ва іменую, то паче всього чловечьска розуму преходита множьствъмь чюдесъ і посещениемь немощьныихъ. Цісаря чи князя чи ва проглаголю, нъ більше чловека убт проста і съмерена съмерение бо сътяжала еста, имь ж і висока місця і житла въселистася.

По істині ви цісаря цесаремъ і князя къняземъ, бо ваю пособиемь і защищениемь князі наші противу въстающая дьржавьно побежають, і ваю помощию хваляться. Ви бо темъ і нам зброю, земля Русьскыя забрала і утвьржение і меча обоюду остра, іма ж дьрзость поганьскую низълагаемъ і дияволя хитання въ землі попираемъ. По істині несумьньне рещи възмогу: ви убт небесьная чловека еста, земльная ангела, стълпа і утвьржение землі нашея. Темь ж і борета за своемь отьчьстве і пособита, яко ж і великий Димитрія за своемь отьчьстве. Рекъ: «Аще убо і веселящемъся имъ съ ними бехъ, тако ж і погывающемъ имъ съ нимь умьру». Нъ обаче ці великыи милъсьрдыи Димитрія про единомь граді сице извеща, а ви не про единомь бо граді, ні про дъву, ні про вьси піклування і молитву въздаета, нъ про всій землі Русьскеи!

Про блаженая убт гробу приимъши телеси ваю чьстьнеи акы съкровище мъногоценьно! Блаженая цьркы, въ нею ж положення быста раці ваю святеи, имущи блаженеи телеси ваю, про Христового угодьника! Блаженъ за істиною высокъ паче всіх градъ Русьскыихъ і вышии градъ, имыи въ собі таке скровище. Йому ж не тъчьнъ ні вьсь миръ. Воістину Вышегородъ наречеся - вышии і превышии город всехъ; въторый Селунь явився въ Русьске землі, имыи въ собі врачьство безмьздьное, не нашої єдиної мови тъкъмо подано бысть бъгъмь, нъ і вьсеи землі спасіння. Отъ всехъ бостранъ ту приходяще туні почьреплють ицеление, яко же і въ святыихъ евангелиихъ господь рече святымъ апостоломъ, яко: «туні пріясте,тунелі і дасте». Про сихъ бо и самъ гоподь рече: «Веруяи въ ма, справи, яже я творю, і тъ сътворитъ і велика техъ».

Нъ про блаженая страстотьрпьца Христового, не забываита отьчьства, іду ж пожила еста въ ки, його ж завжди посетъмь не оставляета. Тако ж і въ молитвахъ вьсегда молитася про насъ, та не придеть на ни зъло, і рана та не приступити кь телеси раб ваю. Вама бо дана бысть благодать, та молита за ни, вама бо далъ є богъ про насъ молящася та заступника кь богу за ни. Темь ж прибегаемъ, кь вама, і съ сльзама припадающе, молимъся, та не придеть на ни нога гърдыня і рука грешьнича не погубити насъ, і вьсяка згуба так не наидеть на ни, гладъ і озълоблепие отъ насъ далеко отъженета і всього меча браньна избавита насъ, і усобичьныя лайки чюжа сътворита і вьсего гріха і нападу заступита нась, уповающиихъ кь вама. І кь господу богу молитву нашю усьрдьно принесета, яко съгрешихомъ зело і безаконьновахомъ премъного, і бещиньствовахомъ паче заходи і преизлиха. Нъ ваю молитви надеющеся кь Спасу възъпиемъ глаголюще: «Владико, єдиний без гріха! Призьри съ неба святого твого на насъ убогыхъ, елма ж съгрещихомъ, нъ ти оцести, і безаконьновахомъ, ослаби, претъкнухомъся за застосуванні, яко блудьницю оцести ни і яко мытоимьца оправи!

Так придеть на ни милість твоя! Так въскапеть на ни чловеколюбие твоє! І не ослаби ни преданомъ бути грехы нашими, ні усънути, ні умрети горькою съмьртию, нъ викупи ни од настаящааго зла і даждь ни час покаяння, яко многа безакония наша пред'явленні тобою, господи! Сътвори съ нами по милості твоїй, господи, яко ім'я твоє нарицаеться въ насъ, нъ помилуй ни і ущедри і заступи молитвами пречьстною страстотьрпьцю твоєю. І не сътвори насъ въ поносъ, нъ милість твою вилий на овьца пасовиська твоєї, яко ти єси богъ нашь і тобі славу въсылаемъ отьцю і сину і святууму духом нині і повсякчас і въ векы століттям. Амінь».

Про Бориса, какъ бе възъръм.

Сь убт благоверьныи Борисъ благога корене син послушьливъ отцю бе, покаряяся при всемь отцю. Телъмь бяше красьнъ, высокъ, лицьмь кругълъмь, плечі велице, тънъкъ въ чресла, очима добраама, веселъ лицьмь, роду мала і усъ младъ бо бе ще, светяся цесарьскы, крепъкъ телъмь, вьсячьскы украшенъ акы цветъ цвьтыи въ уности своїй ратьхъ хръбъръ, въ съветехъ мудръ і разумьнъ при вьеемь і благодать божа цвьтяаше на немь.

 

 

 

Переклад Д.С.Лихачева

СКАЗАННЯ І СТРАЖДАННЯ І ПОХВАЛА СВЯТИМ МУЧЕНИКАМ БОРИСУ І ГЛІБУ

 

Господи, благослови, отче! - «Рід праведних благословиться, - говорить пророк, - і нащадки їх благословенні будуть». Так і сталося незадовго до наших днів при самодержце всієї Руської землі Володимира, сина Святославовом, онука Ігоревім, просветившем святим хрещенням всю землю Руську. Про інших його чеснот в іншому місці повідаємо, нині ж не час. Про те ж, що почали, будемо розповідати з порядку. Володимир мав 12 синів, і не від однієї жінки: матері у них були різні. Старший син Вишеслав, після Ізяслав, третій - Святополк, який і це зле замислив убивство. Мати його гречанка, перш була черницею. Брат Володимира Ярополк, спокушений красою її особи, расстригов її, і взяв у дружини, і зачав від неї окаянного Святополка. Володимир же, у той час ще поганин, вбивши Ярополка, опанував його вагітною жінкою. Ось вона-то і народила цього окаянного Святополка, сина двох отців-братів. Тому й не любив його Володимир, бо не від нього був він. А від Рогніди[1] Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода. Від іншої дружини були Святослав і Мстислав, а від дружини-болгарки - Борис і Гліб. І посадив їх усіх Володимир по різних землях на князювання, про що в іншому місці скажімо, тут розповімо про тих, про кого ця повість.

Володимир посадив Святополка окаянного на князювання в Пиноке, а Ярослава в Новгороді, а Бориса - в Ростові, а Гліба - в Муромі. Не буду, однак, багато тлумачити, щоб у багатослівності не забути про головне, але, про кого почав, повідаємо ось що. Протекло багато часу, і, коли минуло 28 років після святого хрещення, підійшли до кінця дні Володимира - впав він в тяжка недуга. В цей же час прийшов з Ростова Борис, а печеніги знову рушили є раттю на Русь і велика скорбота охопила Володимира, так як не він міг виступити проти них, і це сильно засмучувало його. Покликав він тоді до собі Бориса, нареченого у святім хрещенні Романом[2] , блаженного і скоропослушливого, і, давши йому під початок багато воїнів, послав його проти безбожних печенігів. Борис же з радістю пішов, кажучи [3] : «я Готовий перед очима твоїми звершити, що велить воля твого серця». Про таких Приточник говорив: «Був син батькові слухняний і улюблений своєю матір'ю».

Коли Борис, виступивши в похід і не зустрівши ворога, повертався назад, прибув до нього вісник і повідав йому про смерть батька. Розповів він, як переставився батько його Василь [4] (цим іменем був названий Володимир у святому хрещенні) і як Святополк, приховавши смерть батька свого, вночі розібрав поміст у Берестові [5] і, загорнувши тіло в Килим спустив його на мотузках на землю, відвіз на санях поставив в церкві святої Богородиці[6] . І як почув це святий Борис, став тілом слабшати і його обличчя змокло від сліз, обливаючись сльозами, не в силах був говорити. Лише в серці своєму так міркував: «Жаль мені, світочів моїх, сяйво і зоря мого обличчя, узда юності моєї, наставник недосвідченість моєї! На жаль мені, батько і мій пане! До кому вдамся, до кого зверну свій погляд? Де ще знайду таку мудрість і як обійдуся без настанов розуму твого? Горе мені, горе мені! Як же ти зайшло, сонце йое, а мене не було там! Був би я там, то сам би своїми руками чесне тіло твоє прибрав і могили зрадив. Але не ніс я доблесне тіло твоє, не сподобився цілувати твої прекрасні сивини. Про блаженний, пом'яни мене в місці упокоєння твого! Серце моє горить, душа моя бентежить розум, і не знаю, до кого звернутися, кому розповісти цю гірку печаль? Братові, якого я почитав як батька? Але той, відчуваю я, про мирській суєті печеться і вбивство моє замишляє. Якщо він проллє кров мою і на вбивство моє вирішиться, буду мучеником перед лицем моїм. Не воспротивлюсь я, бо написано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». І в посланні апостола сказано: «Хто каже: «Я люблю бога», а брата свого ненавидить, той брехун». І ще: «страху немає В любові, досконала любов проганяє страх». Тому, що я скажу, що зроблю? Ось піду до брата свого, та й скажу: «Будь мені батьком - адже ти брат мій старший. Що повелишв мені, мій пане?»

І розмірковуючи так в розумі своєму, пішов до брата свого і говорив у серці своєму: «чи Побачу я хоча б братика мого молодшого Гліба, як Йосип Веніямина?» [7] І вирішив у серці своєму: «Нехай буде воля твоя, господи!» Про себе ж думав: «Якщо піду до дому батька свого, то багато людей стануть умовляти мене прогнати брата, як надходив, заради слави і князювання у світі цьому, батько мій до святого хрещення. А все це минуще і неміцно, ка:до павутина. Куди я прийду по отшествии своїй світу цього? Де опинюся тоді? Який отримаю відповідь? Де приховую безліч гріхів своїх? Що придбали брати мого батька або батько мій? Де їх життя і слава світу цього, і багряниці[8] , і бенкети, срібло і золото, вина й меди, страви рясні, і баскі коні, і хороми прикрашені, і великі, і багатства, і данини і почесті незліченні, і похвальба боярами своїми. Всього цього ніби і не було все з ними зникло, і ні від чого ні підмоги - ні від багатства, ні від безлічі рабів, ні від слави світу цього. Так і Соломон, випробувавши всі, всі бачивши, оволодівши всім і все зібравши, говорив про все: «Суєта суєт - все суєта!» Порятунок тільки в добрих справах, в істинній вірі і в.нелицемерной любові».

Йдучи шляхом своїм, думав Борис про красу та молодість своєї і весь обливався сльозами. І хотів стриматися, але не міг. І все бачили його теж оплакували юність його і його красу тілесну і духовну. І кожен в душі своїй стогнав від туги сердечної, і всі були охоплені сумом.

Хто ж не восплачется, представивши перед очима серця свого цю згубну смерть?

Весь вигляд його був сумний, і серце його святе було розтрощено, бо був блаженний правдивий і щедрий, тихий, лагідний, смиренний, всіх він шкодував і всім допомагав.

Так думало в серці своєму богоблаженный Борис і говорив: «Знав я, що брата злі люди підбурюють на вбивство моє і погубить він мене, і коли проллє кров мою, то я буду мучеником перед господом моїм, і візьме мою душу владика». Потім, забувши смертну скорботу, став втішати він своє серце словом божим: «Той, хто пожертвує душею своєю заради мене і мого вчення, знайде і збереже її в вічне життя». І пішов З радісним серцем, кажучи: «Господи премилостивый, не відринь мене, на тебе покладає, але спаси душу мою!»

Святополк же, сівши на князювання в Києві після смерті батька, закликав до себе киян і, щедро обдарувавши їх, відпустив. До Бориса ж послав таку звістку: «Брате, хочу жити з тобою в любові й до отриманого від батька володіння додам ще». Але не було правди в його словах. Святополк, прийшовши уночі до Вишгорода, таємно покликав до себе Путылу ивышегородских чоловіків і сказав їм: «Скажіть мені без утайки - віддані ви мені?» Путыла відповів: «Всі ми готові голови свої положити за тебе».

Коли побачив диявол, споконвічний ворог всього доброго в людей, що святий Борис всю надію свою поклав на бога, то став будувати підступи і, як у давні часи Каїна, замышлявшего братовбивство, вловив Святополка. Вгадав він помисли Святополка, воістину другого Каїна: адже він хотів перебити всіх спадкоємців батька свого, щоб одному захопити всю владу.

Тоді покликав до себе окаянний Святополк триклятий спільників злочину і призвідників всій неправди, відчинив свої прескверные уста і закричав злим голосом Путьшиной дружині: «Раз ви обіцяли покласти за Мене свої голови, то йдіть таємно, брати мої, і де зустрінете брата мого Бориса, вибравши відповідний час, убийте його». І вони обіцяли йому зробити це.

Про таких пророк говорив: «Швидко вони на підле вбивство. Опоганені кровопролиттям, вони накликають на себе нещастя. Такі шляху всіх, що чинять беззаконня, - злочестивість гублять душу свою».

Блаженний же Борис повернувся і розкинув свій стан на Альті. І сказала йому дружина: «Піди сядь у Києві на батьківський княжий стіл - адже всі воїни в твоїх руках». Він же їм відповів: «Не можу я підняти руку на брата свого, до того ж ще й старого, якого я шаную як батька». Почувши це, воїни розійшлися, і залишився він тільки з отроками своїми. І був день суботній. В тузі і печалі, з пригніченим серцем увійшов у шатро свій і заплакав в сокрушении сердечному, але з просвітленою душею, жалібно вигукуючи: «Не відкидай сліз моїх, владико, бо уповаю я на тебе! Нехай удостоюсь долі рабів твоїх і розділю жереб з усіма твоїми святими, ти бог милостивий, і славу підносимо тобі навіки! Амінь».

Згадав він про муки і страждання святого мученика Микити і святого В'ячеслава, які були вбиті так само, і про те, як вбивцею святої Варвари був її рідний отец9. І згадав слова премудрого Соломона: «Праведники вічно живуть, і від господа їм нагорода і прикраса їм від всевишнього». І тільки цими словами втішався і радів.

Між тим настав вечір, і Борис наказав співати вечірню, а сам зайшов у намет свій, і став творити вечірню молитву зі сльозами гіркими, частим зітханням і безперервними стогоном. Потім ліг спати, і сон його турбували тужливі думки і печаль гірка, і важка, і страшна:, як витерпіти муки і страждання, і закінчити життя, і віру зберегти, і приуготовленный вінець прийняти з рук вседержителя. І, прокинувшись рано, побачив, що час вже ранкове. А був недільний день. Сказав він священику своєму: «Вставай, починай заутреню»[10]. Сам же, взувшись і умивши обличчя своє, почав молитися до господа бога.

Послані ж Святополком прийшли на Альту вночі, і підійшли близько, і почули голос блаженного страстотерпця, співаючого на заутреню Псалтир [11]. І отримав він уже звістка про підготовлюваний вбитий його. І почав співати: «Господи! Як помножилися мої вороги! Багато повстають на мене» - та інші псалми до кінця. І, начавши співати по Псалтирі: «мене Оточили, скопища псів і тельці огрядні обступили мене», продовжив: «Господи боже мій! На тебе я уповаю, спаси мене!» І після цього заспівав канон[12]. І коли закінчив заутреню, помолився, дивлячись на ікону господа, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Як ти, в цьому образі прийшов на землю і власною волею дав прибити себе до хреста і прийняти страждання за гріхи наші, сподобь і мене так прийняти страждання!»

І коли почув він зловісний шепіт біля намету, то, затремтів, і потекли сльози з очей його, і промовив: «Слава тобі, господи, за все, бо удостоїв мене заздрості заради прийняти цю гірку смерть і витерпіти все заради любові до заповідей твоїх. Не захотів ти сам уникнути мук, нічого не побажав собі, вслід заповіді апостола: «Любов долготерпелива, всьому вірить, не заздрить і не величається». І ще: «В любові немає страху, бо справжня любов проганяє страх». Тому, владико, душа моя в руках твоїх завжди, бо не забув я твоєї заповіді. Як господу завгодно - так і буде». І коли побачили священик Борисов і отрок, прислуживающий князя, пана свого, охопленого скорботою і печаллю, то заплакали гірко і сказали: «Вельмишановний і дорогий госдодия наш! Який благості виконаний ти, що не схотів заради любові Христової чинити опір братові, адже скільки воїнів тримав під рукою своєю!» І, сказавши це, засмутилася.

І раптом побачив кинулися до шатра, блиск зброї, оголені мечі. І без жалю простромлене було чесне і многомилостивое тіло святого і блаженного. Христова страстотерпця Бориса. Вразили його списами окаянні: Путьша, Талец, Єлович, Ляшко. Бачачи це, отрок його прикрив собою тіло блаженного, вигукнувши: «Так не залишу тебе, пане мій улюблений, - де в'яне краса твого тіла, тут і я сподоблюсь закінчити життя своє!»

Був же він угорець родом, на ім'я Георгій, і нагородив його князь золотою гривнею[13], і був любимо Борисом безмірно. Тут і його прокололи, і, поранений, він вискочив у оторопе з шатра. І заговорили стоять біля намету: «Що стоїте і дивитесь! Почавши, завершимо поведене нам». Почувши це, блаженний став молитися і просити їх, кажучи: «Брати мої милі й улюблені! Почекайте трохи, дайте помолитись богу». І споглянув на небо зі сльозами, і підносячи зітхання горі, почав молитися такими словами: «Господи боже мій милостивий і милосердний і премилостивый! Слава тобі, що сподобив мене піти від зваб цією оманливою життя! Слава тобі, щедрий дарователь життя, що сподобив мене подвигу гідного святих мучеників! Слава тобі, владико-чоловіколюбець що сподобив мене звершити сокровенне бажання серця мого! Слава тобі, Христе, слава безмірного, твоєму милосердю, бо направив ти стогони мої на правий шлях! Поглянь з висоти святості твоєї, і ти побачиш біль мого серця, яку зазнав я від родича мого - адже заради тебе вбивають мене в цей день. Мене зрівняло з овном, уготованным на забій. Адже ти знаєш, панове, не противлюсь я, не перечу і, имев під своєю рукою, всіх воїнів мого батька і всіх, кого любив батько мій, нічого не замишляв проти мого брата. Він же скільки міг поставив проти мене. «Якщо б ворог паплюжив мене - це я стерпів б; якби ненависник мій зводив наклепи на мене, - сховався б від нього». Але ти, господи, будь свідок я здійсни суд між мною і моїм братом і не засуджуй їх, господи, за цей гріх, але прийми з миром душу мою. Амінь».

І, глянувши на своїх убивць сумним поглядом, з змарнілим обличчям, весь обливаючись сльозами, промовив: «Браття, приступивши - закінчуйте доручену вам. І хай буде мир братові моєму і вам, брати!»

І всі, хто чув його слова, не могли вимовити ні слова від страху і гіркої печалі і сліз рясних. З гіркими невимовними жалібно нарікали і плакали, і кожен в душі своїй стогнав: «на Жаль нам, князь наш милостивий і блаженний, поводир сліпим, одяг нагим, посох старцям, наставник нерозумних! Хто тепер їх всіх направить? Не жадав слави світу сього, не схотів веселитися з вельможами чесними, не схотів величі в життя цього. Хто не поразится настільки великого смирення, хто не змириться сам, бачачи і чуючи його смирення?»

І так спочив Борис, зрадивши свою душу в руки бога живого в 24-й день місяця липня, за 9 днів до календ серпневих[14].

Перебили і отроків багатьох. З Георгія ж не могли зняти гривні і, відрубавши голову йому, відкинули її геть. Тому і не змогли впізнати тіла його.

Блаженного ж Бориса, обернувши в намет, положилг на віз і повезли. І коли їхали бором, почав підводити він святу голову свою. Дізнавшись про це, Святополк послав двох варягів, і ті пронизали Бориса мечем в серце. І так помер, сприйнявши нев'янучий вінець. І, принісши тіло його, положили у Вишгороді і поховали в землі у церкві святого Василя.

І не зупинився на цьому вбивстві окаянний Святополк, але у своєму шаленстві став готуватися на більший злочин. І, побачивши здійснення заповітного бажання свого, не думав про лиходійським своє вбивство і про тяжкість гріха, і нітрохи не каявся у скоєному. І тоді увійшов в серце його сатана, почавши підбурювати на ще більші злочини та нові вбивства. Так говорив у душі своїй окаянний: «Що зроблю? Якщо зупинюся на цьому вбивстві, то дві долі чекають мене: коли дізнаються про те, що трапилося браття, той, подстерегши мене, віддадуть мені гірше вчиненого мною. А якщо і не тая, то виженуть мене і втрачу престолу батька мого, і жаль втраченої землі моєї изгложет мене, і паплюження поносящих обрушаться на мене, і князювання моє захопить інший, і в оселях моїх не залишиться живою душі. Бо я згубив коханого господом і до хвороби додав нову виразку, додам до беззаконню на беззаконня. Адже і гріх матері моєї не проститься і з праведниками я не буду вписаний, але изымется моє ім'я з книг про життя». Так і сталося, про що після розповімо. Зараз ще не час, а повернемося до нашому розповіді.

І, замисливши це, злий диявола спільник послав за блаженним Глібом, кажучи: «Приходь не зволікаючи. Батько кличе тебе, тяжко хворий він».

Гліб швидко зібрався, сів на коня і відправився з невеликою дружиною. І коли прийшли на Волгу, в полі спіткнувся під ним кінь в ямі і пошкодив ногу злегка. А як прийшов Гліб у Смоленськ, відійшов від Смоленська недалеко і став на Смядыни, у човні. А в цей час прийшла звістка від Предслави [15] до Ярослава про смерть батька. І Ярослав надіслав до Глібу, кажучи: «Не ходи, брате. Батько твій помер, а брат твій убитий Святополком».

І, почувши це, блаженний заволав з плачем гірким і серцевої сумом, і так говорив: «О, горе мені, господи? Подвійно плачу і стенаю, подвійно нарікаю і тужу. Горе мені, горе мені! Плачу гірко за батька, а ще гірше плачу п сумую по тобі, брате і пане мій, Борис. Як був проколений, як без жалю убитий, як не від ворога, а від свого брата сприйняв смерть? Жаль мені! Краще б мені вмерти з тобою, ніж самотньому і осиротілого без тебе жити на цьому світі. Я-то думав, що скоро побачу обличчя твоє ангельське, а ось яка біда спіткала мене, краще б мені з тобою померти, мій пане! Що ж я буду робити тепер, нещасний, позбавлений твоєї доброти і багато-мудрия мого батька? Про милий мій брат і пан! Якщо твої молитви доходять до господа, - помолися про моєї печалі, щоб і я сподобився таке ж мука набути і бути разом з тобою, а не на цьому суєтному світі».

І коли він так стогнав і плакав, зрошуючи сльозами землю і закликаючи бога з частими зітханнями, раптово з'явилися послані Святополком злі слуги його, безжальні кровопивці, люті братоненавистники, люті звірі, исторгающие душу.

Святий же плив у цей час у човні, і вони зустріли його у гирлі Смядыни. І коли побачив їх святий, то зрадів душею, а вони, побачивши його, помрачнели і стали горнутись до нього, і подумав він - вітати його хочуть. І, коли попливли поруч, почали лиходії перескакувати в човен його з блещущими, як вода, оголеними мечами в руках. І відразу у всіх весла з рук випали, і все помертвели від страху. Побачивши це, блаженний зрозумів, що хочуть вбити його. І, дивлячись на вбивць лагідним поглядом, омиваючи лице своє сльозами, змирившись, в серцевому сокрушении, трепетно зітхаючи, заливаючись сльозами і ослабнувши тілом, став жалісно благати: «Не чіпайте мене, брати мої милі й дорогі! Не чіпайте мене, ніякого зла вам не заподіяла! Згляньтеся, брати мої повелителі, згляньтеся! Яку образив я братові моєму і вам, брати і повелителі мої? Якщо є якась образа, то ведіть мене до князеві вашому, і до брата мого і пану. Пожалійте юність мою, змилуйтеся, мої повелителі! Будьте панами моїми, а я буду вашим рабом. Не губіть мене, в житті юного, не пожинайте колоса, ще не дозріла, соком беззлобия налитого! Не зрізайте лозу, ще не виросла, але плід має! Благаю вас і віддаюся па вашу милість. Побійтеся промовляє вустами апостола: «Не будьте дітьми розумом справа зле будьте як діти, а по розуму совершеннолетни будьте». Я ж, браття, і ділом і віком ще молодий. Це не вбивство, але шкуродерство! Яке зло вчинив я, скажіть мені, і не буду тоді скаржитися. Якщо ж кров'ю моєю на.сытиться хочете, то я, брати, у ваших руках і брата мого, а вашого князя». І ні єдине слово не устыдило їх, але як люті звірі напали на нього. Він же, бачачи, що не слухають його словами, став говорити: «Так позбудуться від вічних мук і улюблений батько мій, і пан Василь, і мати пані моя, та ти, брат Борис, - наставник юності моєї, і ти, брат і спільник Ярослав, і ти, брат і ворог Святополк, і всі ви, брати і дружина, нехай всі врятуються! Вже не побачу вас в житті, бо розлучають мене з вами насильно». II говорив, плачучи: «Василь, Василь, батько мій і пан! Преклони слух свій і почуй голос мій, поглянь і побач те, що трапилося з твоїм сином, як ні за що вбивають мене. Горе мені, горе мені! Почуй, небо, і внемли, земля! І ти, Борисе, брат, почуй голос мій. Мого батька Василя закликав, і не послухав він мені, невже і ти не хочеш почути мене? Погляди на скорботу серця мого і біль душі моєї, погляди на потоки сліз моїх, поточних як річка! І ніхто не відповів мені, але ти згадай мене, і помолися за мене перед владикою всіх, бо ти угодний йому і предстоишь перед престолом його».

І, приклонивши коліна, став молитися: «Прещедрый і премилостивый господь! Не презри сліз моїх, змилуйся над моєю печаллю. Поглянь на сокрушення серця мого: вбивають мене невідомо за що, невідомо, за яку провину. Ти знаєш, господи, боже мій! Пам'ятаю слова, сказані тобою своїм апостолам: «За ім'я моє, мене заради піднімуть на вас руки, і будете віддані родичами і друзями, і зрадить брат брата на смерть, і заб'ють вас заради імені мого». І ще: «Терпінням зміцнюйте душі свої». Дивись, господи, і помізкуй: ось готова моя душа постати перед тобою, господи! І тобі славу підносимо, отцю і сину і святому духу, нині і повсякчас і на віки століть. Амінь»

Потім глянув на вбивць і промовив жалібним і тремтячим голосом: «Раз вже почали, приступивши, свершите те, на що послані!»

Тоді окаянний Горясер наказав зарізати його без зволікання. Кухар же Глібів, на ім'я Торчин, взяв ножа і, схопивши блаженного, заколов його, як агнця непорочного і невинного, місяця вересня у 5-й день, в понеділок.

І була принесена жертва для господа чиста і запашна, і піднявся в небесні обителі господа, і свиделся з улюбленим братом, і сприйняли обидва вінець небесний, до якого прагнули, і возрадувалися радістю великою і невимовною, яку отримали.

Окаянні ж вбивці повернулися до послав їх, як говорив Давид: «Повернуться нечестиві в пекло і всі забувають бога». І ще: «Оголюють меч нечестиві та лука свого натягають, щоб вразити йдуть прямим шляхом, але меч їхній увійде в їхнє ж серце, і луки їх сокрушатся, а нечестиві загинуть». І коли сказали Святополкові, що «виконали повеління твоє», то, почувши це вознісся він серцем, і збулося сказане псалмистом Давидом: «Що хвалишся злодійством сильним? Беззаконня в цей день, неправду замислив мова твоя. Ти полюбив зло більше добра, більше брехня, ніж говорити правду. Ти полюбив всякі згубні мови, і мова твій улесливий. Тому бог знищить тебе до кінця, изринет і викине тебе з оселі твоєї і рід твій із землі живих».

Коли вбили Гліба, то кинули його в пустельному місці між двох колод[16] . Але господь, що не залишає своїх рабів, - як сказав Давид, - «зберігає всі кості їх, ні одна з них не зазнає катастрофи».

І цього святого, лежав довгий час, не залишив бог у невіданні і зневагу, але зберіг неушкодженим і явищами ознаменував: що проходили повз цього місця купці, мисливці і пастухи іноді бачили вогненний стовп, іноді палаючі свічки або чули ангольское спів. І ні єдиним, який бачив і чули це, не спало на думку пошукати тіло святого, поки Ярослав, не стерпівши цього злого вбивства, не рушив на братоубийцу окаянного Святополка і не почав з ним жорстоко воювати. І завжди соизволеньем божим і допомогою святих перемагав у битвах Ярослав, а окаянний біг осоромлений і повертався переможеним.

І ось одного разу цей триклятий прийшов з безліччю печенігів, і Ярослав, зібравши військо, вийшов йому назустріч на Альту і став у тому місці, де був убитий святий Борис. І, звівши руки до неба, сказав: «Кров брата мого, як перш Авелева, волає до тебе, владико. І ти відомсти за нього і, як братоубийцу Каїна, повергни Святополка в жах і трепет[17]. Молю тебе, господи, нехай будуть отмщены брати мої! Якщо тілом і ви відійшли звідси, то благодаттю живі і належить перед господом і своєю молитвою допоможете мені!»

Після цих слів супротивники зійшлися один з одним, і вкрилося поле Альтское безліччю воїнів. І на сході сонця вступили в бій, і була січа зла, тричі вступали у сутичку і так билися цілий день, і лише до вечір одолів Ярослав, а Святополк окаянний звернувся у втечу. І охопило його божевілля, і так ослабіли суглоби його, що не міг сидіти на коні, і несли його на ношах. Прибігли з ним до Берестью. Він же каже: «Біжимо, адже женуться за нами!» І послали розвідати, і не було ні переслідування, ні їдуть по слідах його. А він, лежачи в безсиллі і підводячись, вигукував: «Біжимо далі, женуться! Горе мені!» Нестерпно йому було залишатися на одному місці, і він пробіг через Польську землю, гнаний гнівом божим. І побіг в пусте місце між Чехією і Польщею [18] і тут безчесно помер. І прийняв помста від господа: довів Святополка до загибелі охопила його недуга, і по смерті - муку вічну. І так втратив обидві життя: тут не тільки князювання, але і життя позбувся, а там не тільки царства небесного і з ангелами перебування не отримав, але на муки і вогню був відданий. І збереглася могила його до наших днів, і виходить від неї ужасньш сморід в повчання всім людям. Якщо хтось вчинить так само, знаючи про це, то ще поплатиться гіркіше. Каїн, не відаючи про помсту, єдину прийняв кару, а Ламех[19], який знав про долю Каїна, в сімдесят разів важче був покараний. Така помста творить зло: ось Юліан кесар [20] - він пролив багато крові святих мучеників, і спіткала його жахлива й нелюдська смерть: невідомо ким був проколений списом у серце. Так само і цей - невідомо від кого бігаючи, ганебною смертю помер.

І відтоді припинилися усобиці в Руській землі, а Ярослав прийняв всю землю Руську. І почав він розпитувати про тіла святих - як і де поховані? І про святого Бориса повідали йому, що похований в Вишгороді. А про святого Гліба не всі знали, що біля Смоленська був убитий. І тоді розповіли Ярославу, що чули від приходять звідти: як бачили світло і свічки в пустельному місці. І, почувши це, Ярослав послав до Смоленська священиків довідатися, в чому справа, кажучи: «Це мій брат». І знайшли його, де були видіння, і, прийшовши туди з хрестами, і багатьма свічками, і з кадилами, урочисто поклала Гліба в човен [21] і, повернувшись, поховали його в Вишгороді, де лежить тіло преблаженного Бориса: розкопавши землю, тут і Гліба поклали з належною пошаною.

І ось що чудово і дивно і пам'яті гідно: стільки років лежало тіло святого Гліба і залишався неушкодженим, не зворушеним ні хижим звіром, ні хробаками, навіть не почорніла, як зазвичай трапляється з тілами мертвих, але залишалося світлим і красивим, цілим і пахучим. Так бог зберіг тіло свого страстотерпця.

І не знали багато про що лежать тут мощах святих страстотерпців. Але, як казав господь: «Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори, і, запаливши свічку, не ставлять її під спудом, але на свічнику виставляють, щоб світила всім». Так і цих святих поставив бог світити в світі, численними чудесами сяяти у великій Руській землі, де багато хворі зцілюються: сліпі прозрівають, криві бігають швидше сарни, горбаті випрямляються.

Неможливо описати або розповісти про творяться дива, воістину весь світ не може вмістити, бо дивних чудес більше піску морського. І не тільки тут, але і в інших країнах, і по всіх землях вони проходять, відганяючи хвороби та недуги, відвідуючи в'язнів у темницях і закутих в кайдани. І в тих місцях, де були увінчані вони мученическими вінцями, створені були церкви в їх ім'я. І багато чудес відбувається з приходять сюди.

Не знаю тому, яку хвалу воздати вам і дивуюся, і не можу вирішити, що сказати? Назвав би вас ангелами, бо без зволікання є всім скорботним, але жили ви на землі серед інших людей у плоті людської. Якщо ж назву вас людьми, то ж своїми незліченними чудесами і допомогою немічним ви перевершуєте розум людський. Проголошу вас кесарями або князями, але найбільш простих і невибагливих людей перевершили ви своїм смиренням, це і привело вас у гарячі місця і житла.

Воістину ви кесари кесарії і князі князям, бо вашої допомогою і захистом князі наші всіх супротивників перемагають і вашою допомогою пишаються. Ви наша зброя, землі Руської захист і опора, мечі двосічні, ними зухвалість поганих низвергаем і диявольські підступи на землі плюндруємо. Воістину і без сумнівів можу сказати: ви небесні люди і земні ангели, стовпи і опора землі нашої! Захищаєте свою вітчизну і допомагаєте так само, як і великий Дмитро [22] своїй вітчизні. Він сказав: «Як був з ними в радості, так і в погибелі їх з ними помру». Але якщо великий і милосердний Дмитро про одному лише місті так сказав, то ви не про єдиному граді, не про двох, не про якомусь селищі переживаєте і моліться, але по всій землі Руській!

Про блаженні труни, прийняли ваші чесні тіла як скарб многоценное! Блаженна церква, в якій поставлені ваші гробниці святі, що зберігають у собі блаженні тіла ваші, про Христові угодники! Воістину блаженний і величніше усіх міст руських та вищий місто, що має таке скарб. Немає рівного йому в усьому світі. По праву названий Вишгородом - вище і над всіх міст: другий Солунь з'явився в Руській землі, зцілювальний безоплатно, з божою допомогою, не тільки наш єдиний народ, але всій землі порятунок приносить. Приходять з усіх земель дарма отримують зцілення, як у святих євангеліях господь говорив святим апостолам: «Задарма отримали, даром давайте». Про таких і сам господь говорив: «хто Вірує в мене, діла, які я творю, створить сам їх, і більше цих сотворить».

Але, про блаженних страстотерпців Христові, не забувайте вітчизни, де прожили своє земне життя, ніколи не залишайте його. Так само і в молитвах завжди моліться за нас, та не спіткає нас лихо і хвороби та не торкнуться тіла рабів ваших. Вам дана благодать, моліться за нас, адже вас бог поставив перед собою заступниками і заступниками за нас. Тому і вдаємося до вас, і, припадаючи зі сльозами, молимося, та не опинимося ми під п'ятої ворожою, і рука нечестивих та не погубить нас, нехай ніяка згуба не торкнеться нас, голод і озлоблення видаліть від нас, і позбавте нас від ворожого меча і межусобних чвар, і від усякої біди і нападу захистіть нас, хто надіється на вас. І до господа бога молитву нашу з ретельністю принесіть, бо грішимо ми сильно, і багато у нас беззаконня, і безчинствуємо з надмірністю і без міри. Але, на ваші молитви сподіваючись, возопием до Спасителя, говорячи: «Владико, єдиний без гріха! Поглянь зі святих небес на нас, убогих, і хоча згрішили, але ти пробач, і, хоча беззаконня творимо, помилуй, і впали в оману, як блудницю, простивши нас і, як митаря, оправдай.

Так зійде на нас милість твоя! Хай проллється на нас людинолюбство твоє! І не допусти нас загинути із-за наших гріхів, не дай заснути і вмерти горькою смертю, але визволи нас від існуючого у світі зла і дай нам час покаятися, бо багато беззаконь наших, перед тобою, господи! Розсуди нас з милости твоєї, господи, бо ім'я твоє нарицается у нас, помилуй нас і спаси і захисти молитвами преславных страстотерпців твоїх. І не зрадь нас в наругу, а вилий милість твою на овець стада твого, адже ти бог наш, і тобі славу воссылаем, отцю і сину і святому духу, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».

Про Бориса, який був виглядом.

Сей благовірний Борис був благого корінь, слухняний батькові, покоряяся в усьому батька. Тілом був гарний, високий, обличчям цілий, плечі широкі, тонкий у талії, очима добрий, веселий особою, віком мала і вус молодий ще був, сяяв по-царськи, міцний був, всім був прикрашений - точно цвів він в юності своїй, на ратях хоробрий, в радах мудрий і розумний у всьому, і благодать божа цвіла в ньому.

Джерело: О, Русская земля! / Упоряд., предисл. і приміт. В.А.Грихина. - М: Сов. Росія, 1982. - С.36-52, 218-231, 327-329. - сер. «Б-ка укр. худож. публіцистики».

Примітки:

«Сказання про Бориса і Гліба» присвячено трагічним подіям російської історії початку XI ст. - міжусобної боротьба між спадкоємцями Володимира Святославича, що призвела до загибелі молодших синів хрестителя Русі - Бориса і Гліба. Після смерті Володимира київський престол займає Святополк. Як старший з братів він мав на це право, проте Святополк прекрасно знав, що він не син Володимира. Історія така: убивши в міжусобній боротьбі свого старшого брата Ярополка, Володимир взяв собі в дружини його вагітну вдову. Таким чином, Святополк був сином не Володимира, а Ярополка, тому й не любив його Володимир. Проте бажання бути великим князем настільки опанувало Святополком, що він зважився на підле вбивство своїх братів-суперників: Святослава, Бориса і Гліба. Цій події і присвячено «Сказання», докладно якому викладаються обставини вбивства. Автор різко засуджує «окаяннаго Святополка», прославляє Бориса і Гліба, не порушили феодального правопорядку і не підняли руки на свого старшого брата навіть у захист власних життів.

Після загибелі Бориса і Гліба в боротьбу за київський престол вступив їх брат Ярослав Мудрий, що княжив у цей час у Новгороді. Ярославу вдалося у впертій боротьбі здолати Святополка і утвердитися на київському престолі. Невідомий автор «Сказання» пов'язує припинення князівських усобиць з цією перемогою Ярослава.

Текст друкується в перекладі Д. С. Лихачова за кн.: «Пам'ятки літератури київської Русі XI - початку XII століття» (М., «Художня література», 1978).

 

[1] ...від Рогніди... - Рогнеда, дочка Рогвольда, полоцька княжна. [2] ...Закликав... Бориса, нареченого у святім хрещенні Романом...- Руські князі в давнину носили два імені - одне «русское», «княже», а друге християнське, дававшееся при хрещенні. Християнське ім'я Бориса - Роман, Гліба - Давид. [3] Про таких Приточник говорив... - Мається на увазі упорядник книги приповістей - іудейський цар Соломон, Книга приповістей Соломона входить у Біблію. [4] батько його Василь... - Василь - християнське ім'я Володимира Святославича. [5] ...вночі розібрав поміст у Берестові... відвіз на санях...- давньоруському звичаю тіло небіжчика виносилося через пролом і перевозилося на санях у будь-який час року. [6] ...і поставив в церкві святої Богородиці. - Володимир був похований у Десятинній церкві Богородиці в Києві. [7] побачу ... я хоча б братика... як Йосип Веніямина? - Йосип і Веніямин - біблійні персонажі, молодші сини Якова і Рахілі. Проданий своїми старшими братами від інших дружин Якова і рабство в Єгипет, Йосип після тривалої розлуки зустрічається з Веніаміном. [8] Багряніца - царський, княже одіяння, порфіру. [9] Згадав він про катування... мученика Микити і святого В'ячеслава... і як вбивцею святої Варвари був її рідний батько. - Борис згадує імена тих святих, які прийняли мученицьку смерть за сповідування християнства від рук своїх найближчих родичів: Микита, царський син, був підданий мукам і страчений батьком-язичником; В'ячеслав (Вацлав), чеський князь (921-929), був убитий своїм братом Болеславом I і зарахований церквою до лику святих; Варвара прийняла мученицьку смерть за вірність християнським вченням, страчена батьком-язичником. [10] починай ... заутреню. - Утреня - щоденне ранкове богослужіння. [11] ...співаючого на заутреню Псалтир. - Псалтир - одна з книг Біблії, збірка псалмів (хвалебних пісень). Біблійна традиція приписує створення Псалтирі юдиного царя Давыду (кінець XI-початок Х ст, до н. е.). Псалми співалися під час церковного богослужіння. [12] Канон - церковний піснеспів. [13] ...золотою гривнею...- Мається на увазі шийний обруч, намисто, як знак відмінності, нагорода. [14] ...в 24-й день місяця липня, за 9 днів до календ серпневих.- У давньоримському календарі перший день кожного місяця називався календами, 5-е і 7-е число (день першої чверті місяця) - нонами, 13-го або 15-е число (день повного місяця) - идами. Від цих трьох моментів відлічувалися тому (початкова дата включалася в рахунок днів). Тому в рахунку за календам 24 липня відповідало дев'ятого дня перед серпневими календами. Календарний рахунок із згадкою календ ведеться в давньоруських текстах вкрай рідко і паралельно з згадкою дат і днів тижня згідно юліанським календарем, прийнятим на Русі разом з християнством. [15] ...Прийшла звістка від Предслави... - Предслава - дочка Володимира Святославича від Рогніди, рідна сестра Ярослава Мудрого. [16] ...кинули... в пустельному місці між двох колод. - Місце не зовсім ясне. Можливо, мається на увазі колода - стовбур дерева, що впало, або колода - труна, видовбаний з двох половин цілісного стовбура дерева. [17] ...повергни Святополка в жах і трепет. - Згідно Біблії (книга Буття, гол. IV, 13), караючи Каїна за братовбивство, бог сказав: «Степя і трясыйся будеши на землі». [18] ...І побіг у пустельне місце між Чехією і Польщею... - Згідно з існуючою гіпотезою вираз «між чехами і ляхами» є давньою приказкою, що означала «десь далеко». [19] ...Ламех, знав про долю Каїна, в сімдесят разів важче був покараний. - Ламех - один з нащадків Каїна, здійснив вбивство. У Біблії (книга Буття, гол. IV) сказано: «Яко седмицею відзначиться від Каїна, від Ламеха ж седмьдесят седмицею». [20] ...ось Юліан кесар... - Флавій Клавдій Юліан, римський імператор (361-363), прозваний Юліаном. Відступником за свої гоніння на християн і відновлення в Римській імперії язичництва як офіційної релігії. У християнській літературі це ім'я стало символом гонителя християнства. [21] ...поклали... в човен... - Згідно з давньоруським похоронним звичаям небіжчика або везли на санях, або несли в човні. [22] ...як і великий Дмитро... - Дмитро Солунський, проконсул Солуні (суч. Салоніки), убитий у 306 р. і зарахований до лику святих. Шанувався як покровитель і захисник Содуни, Культ Дмитра Солунського користувався великою популярністю в слов'янських країнах і на Русі.

 

СКАЗАННЯ І СТРАЖДАННЯ І ПОХВАЛА СВЯТИМ МУЧЕНИКАМ БОРИСУ І ГЛІБУ

Переклад Д.С.Лихачева

 

Господи, благослови, отче! - «Рід праведних благословиться, - говорить пророк, - і нащадки їх благословенні будуть». Так і сталося незадовго до наших днів при самодержце всієї Руської землі Володимира, сина Святославовом, онука Ігоревім, просветившем святим хрещенням всю землю Російську. Про інших його чеснот в іншому місці розповімо, нині ж не час. Про те ж, що почали, будемо розповідати по порядку. Володимир мав 12 синів, і не від однієї жінки: матері у них були різні. Старший син - Вишеслав, після Ізяслав, третій - Святополк, який і це зле замислив вбивство. Мати його гречанка, перш була черницею. Брат Володимира Ярополк, спокушений красою її особи, расстригов її, і взяв у дружини, і зачав від неї окаянного Святополка. Володимир же, у той час ще язичник, вбивши Ярополка, опанував його вагітною жінкою. Ось вона-то і народила цього окаянного Святополка, сина двох отців-братів. Тому й не любив його Володимир, бо не від нього був він. А від Рогніди Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, і Мстислава, Ярослава, Всеволода. Від іншої дружини були Святослав і Мстислав, а від дружини-болгарки - Борис і Гліб. І посадив їх усіх Володимир за різних землях на князювання, про що в іншому місці скажімо, тут же розповімо про тих, про кого ця повість.

 

Володимир посадив Святополка окаянного на князювання в Пиноке, а Ярослава в Новгороді, а Бориса - в Ростові, а Гліба - в Муромі. Не буду, однак, багато тлумачити, щоб у багатослівності не забути про головному, але, про кого почав, повідаємо ось що. Протекло багато часу, і, коли минуло 28 років після святого хрещення, підійшли до кінця дні Володимира - впав він у тяжку недугу. В цей же час прийшов з Ростова Борис, а печеніги знову рушили є раттю на Русь і велика скорбота охопила Володимира, так як не міг він виступити проти них, і це сильно засмучувало його. Покликав він тоді до себе Бориса, нареченого у святім хрещенні Романом , блаженного і скоропослушливого, і, давши йому під початок багато воїнів, послав його проти безбожних печенігів. Борис же з радістю пішов, кажучи : «я Готовий перед очима твоїми звершити, що велить воля твого серця». Про таких Приточник говорив: «Був син батькові слухняний і улюблений своєю матір'ю».

 

Коли Борис, виступивши в похід і не зустрівши ворога, повертався назад, прибув до нього вісник і повідав йому про смерть батька. Розповів він, як переставився батько його Василь (цим іменем був названий Володимир у святому хрещенні) і як Святополк, приховавши смерть батька свого, вночі розібрав поміст у Берестові і, загорнувши тіло в Килим спустив його на мотузках на землю, відвіз на санях поставив в церкві святої Богородиці . І як почув це святий Борис, став тілом слабшати і його обличчя змокло від сліз, обливаючись сльозами, не в силах був говорити. Лише в серці так розмірковував: «Жаль мені, світочів моїх, сяйво і зоря мого обличчя, узда юності моїй, наставник недосвідченість моєї! На жаль мені, батько і мій пане! До кого вдамся, до кого зверну свій погляд? Де ще знайду таку мудрість і як обійдуся без настанов розуму твого? Горе мені, горе мені! Як же ти зайшло, сонце йое, а мене не було там! Був би я там, то сам би своїми руками чесне тіло твоє прибрав і могили зрадив. Але не ніс я доблесне тіло твоє, не сподобився цілувати твої прекрасні сивини. Про блаженний, пом'яни мене в місці упокоєння твого! Серце моє горить, душа моя бентежить розум, і не знаю, до кого звернутися, кому розповісти цю гірку печаль? Братові, якого я почитав як батька? Але той, відчуваю я, про мирській суєті печеться і вбивство моє замишляє. Якщо він проллє кров мою і на вбивство моє вирішиться, буду мучеником перед лицем моїм. Не воспротивлюсь я, бо написано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». І в посланні апостола сказано: «Хто каже: «Я люблю бога», а брата свого ненавидить, той брехун». І ще: «страху немає В любові, досконала любов проганяє страх». Тому, що я скажу, що зроблю? Ось піду до брата свого, та й скажу: «Будь мені батьком - адже ти брат мій старший. Що повелишв мені, мій пане?»

 

І розмірковуючи так в розумі своєму, пішов до брата свого і говорив у серці своєму: «чи Побачу я хоча б братика мого молодшого Гліба, як Йосип Веніямина?» І вирішив у серці своєму: «Нехай буде воля твоя, господи!» Про себе ж думав: «Якщо піду до дому батька свого, то багато людей стануть умовляти мене прогнати брата, як надходив, заради слави і князювання у світі цьому, батько мій до святого хрещення. А все це минуще і неміцно, ка:до павутина. Куди я прийду по отшествии своїй світу цього? Де опинюся тоді? Який отримаю відповідь? Де приховую безліч гріхів своїх? Що придбали брати мого батька або батько мій? Де їх життя і слава світу цього, і багряниці і бенкети, срібло і золото, вина й меди, страви рясні, і баскі коні, і хороми прикрашені, і великі, і багатства, і данини і почесті незліченні, і похвальба боярами своїми. Всього цього ніби й не було: всі з ними зникло, і ні від чого ні підмоги - ні від багатства, ні від безлічі рабів, ні від слави світу цього. Так і Соломон, випробувавши всі, всі бачивши, оволодівши всім і все зібравши, говорив про все: «Суєта суєт - все суєта!» Порятунок тільки в добрих справах, в істинній вірі і в.нелицемерной любові».

 

Йдучи шляхом своїм, думав Борис про красу і молодості своїй, і весь обливався сльозами. І хотів стриматися, але не міг. І всі бачили його теж оплакували юність його і його красу тілесну і духовну. І кожен в душі своїй стогнав від серцевої туги, і все були охоплені смутком.

 

Хто ж не восплачется, представивши перед очима серця свого цю згубну смерть?

 

Весь вигляд його був сумний, і серце його було святе подолано, бо був блаженний правдивий і щедрий, тихий, лагідний, смиренний, всіх він шкодував і всім допомагав.

 

Так думало в серці своєму богоблаженный Борис і говорив: «Знав я, що брата злі люди підбурюють на вбивство моє і погубить він мене, і коли проллє кров мою, то я буду мучеником перед господом моїм, і візьме мою душу владика». Потім, забувши смертну скорботу, став втішати він своє серце словом божим: «Той, хто пожертвує душею своєю заради мене і мого вчення, знайде і збереже її в вічне життя». І пішов З радісним серцем, кажучи: «Господи премилостивый, не відринь мене, на тебе покладає, але спаси душу мою!»

 

Святополк же, сівши на князювання в Києві після смерті батька, закликав до себе киян і, щедро обдарувавши їх, відпустив. До Бориса ж послав таку звістку: «Брате, хочу жити з тобою в любові й до отриманого від батька володінню додам ще». Але не було правди в його словах. Святополк, прийшовши вночі до Вишгорода, таємно покликав до себе Путылу ивышегородских чоловіків і сказав їм: «Скажіть мені без утайки - віддані ви мені?» Путыла відповів: «Всі ми готові голови свої положити за тебе».

 

Коли побачив диявол, споконвічний ворог всього доброго в людей, що святий Борис всю надію свою поклав на бога, то став будувати підступи і, як у давні часи Каїна, замышлявшего братовбивство, уловив Святополка. Вгадав він помисли Святополка, воістину другого Каїна: адже хотів перебити всіх спадкоємців батька свого, щоб одному захопити всю влада.

 

Тоді покликав до себе окаянний Святополк триклятий спільників злочину і призвідників всій неправди, відчинив свої прескверные уста і закричав злим голосом Путьшиной дружині: «Раз ви обіцяли покласти за Мене свої голови, то йдіть таємно, брати мої, і де зустрінете брата мого Бориса, вибравши відповідний час, убийте його». І вони обіцяли йому зробити це.

 

Про таких пророк говорив: «Швидко вони на підле вбивство. Опоганені кровопролиттям, вони накликають на себе нещастя. Такі то дороги усіх, що чинять беззаконня, - злочестивість гублять душу свою».

 

Блаженний же Борис повернувся і розкинув свій стан на Альті. І сказала йому дружина: «Піди сядь у Києві на батьківський княжий стіл - адже всі воїни в твоїх руках». Він же їм відповів: «Не можу я підняти руку на брата свого, до того ж ще й старого, якого я шаную як батька». Почувши це, воїни розійшлися, і залишився він тільки з отроками своїми. І був день суботній. В тузі і печалі, з пригніченим серцем увійшов у шатро свій і заплакав в сокрушении сердечному, але з просвітленою душею, жалібно вигукуючи: «Не відкидай сліз моїх, владико, бо уповаю я на тебе! Нехай удостоюсь долі рабів твоїх і розділю жереб з усіма твоїми святими, ти бог милостивий, і славу підносимо тобі навіки! Амінь».

 

Згадав він про муки і страждання святого мученика Микити і святого В'ячеслава, які були вбиті так само, і про те, як вбивцею святої Варвари був її рідний батько . І згадав слова премудрого Соломона: «Праведники вічно живуть, і від господа їм нагорода і прикраса їм від всевишнього». І тільки цими словами втішався і радів.

 

Між тим настав вечір, і Борис наказав співати вечірню, а сам зайшов у намет свій, і став творити вечірню молитву слізьми гіркими, частим зітханням і безперервними стогоном. Потім ліг спати, і сон його турбували тужливі думки і печаль гірка, і важка, і страшна:як витерпіти муки і страждання, і закінчити життя, і віру зберегти, і приуготовленный вінець прийняти з рук вседержителя. І, прокинувшись рано, побачив, що час вже ранкове. А був недільний день. Сказав він своєму священику: «Вставай, починай заутреню» . Сам же, взувшись і умивши обличчя своє, почав молитися до господа бога.

 

Послані ж Святополком прийшли на Альту вночі, і підійшли близько, і почули голос блаженного страстотерпця, співаючого на заутреню Псалтир . І отримав він уже звістка про підготовлюваний вбитий його. І почав співати: «Господи! Як помножилися мої вороги! Багато повстають на мене» - та інші псалми до кінця. І, начавши співати по Псалтирі: «мене Оточили, скопища псів і тельці огрядні обступили мене», продовжив: «Господи боже мій! На тебе я уповаю, спаси мене!» І після цього заспівав канон . І коли закінчив заутреню, помолився, дивлячись на ікону господа, кажучи: «Господи Ісусе Христі! Як ти, в цьому образі прийшов на землю і власною волею дав прибити себе до хреста і прийняти страждання за гріхи наші, і мене сподобь так прийняти страждання!»

 

І коли почув він зловісний шепіт біля намету, то, затремтів, і потекли сльози з очей його, і промовив: «Слава тобі, господи, за все, бо удостоїв мене заздрості заради прийняти цю гірку смерть і витерпіти все заради любові до заповідей твоїх. Не захотів ти сам уникнути мук, нічого не побажав собі, вслід заповіді апостола: «Любов долготерпелива, всьому вірить, не заздрить і не величається». І ще: «В любові немає страху, бо справжня любов проганяє страх». Тому, владико, душа моя в руках твоїх завжди, бо не забув я твоєї заповіді. Як господу завгодно - так і буде». І коли побачили священик Борисов і отрок, прислуживающий князя, пана свого, охопленого скорботою і печаллю, то заплакали гірко і сказали: «Вельмишановний і дорогий госдодия наш! Який благості виконаний ти, що не схотів заради любові Христової чинити опір братові, адже скільки воїнів тримав під рукою своєю!» І, сказавши це, засмутилася.

 

І раптом побачив кинулися до шатра, блиск зброї, оголені мечі. І без жалю простромлене було чесне і многомилостивое тіло святого і блаженного. Христова страстотерпця Бориса. Вразили його списами окаянні: Путьша, Талец, Єлович, Ляшко. Бачачи це, отрок його прикрив собою тіло блаженного, вигукнувши: «Так не залишу тебе, пане мій улюблений, - де в'яне краса твого тіла, тут і я сподоблюсь закінчити життя своє!»

 

Був же він угорець родом, на ім'я Георгій, і нагородив його князь золотою гривнею , і був любимо Борисом безмірно. Тут і його прокололи, і, поранений, він вискочив у оторопе з шатра. І заговорили стоять біля намету: «Що стоїте і дивитесь! Почавши, завершимо поведене нам». Почувши це, блаженний став молитися і просити їх, кажучи: «Брати мої милі й улюблені! Почекайте трохи, дайте помолитись богу». І споглянув на небо зі сльозами, і підносячи зітхання горі, почав молитися такими словами: «Господи боже мій милостивий і милосердний і премилостивый! Слава тобі, що сподобив мене піти від зваб цією оманливою життя! Слава тобі, щедрий дарователь життя, що сподобив мене подвигу гідного святих мучеників! Слава тобі, владико-чоловіколюбець що сподобив мене звершити сокровенне бажання серця мого! Слава тобі, Христе, слава безмірного, твоєму милосердю, бо направив ти стогони мої на правий шлях! Поглянь з висоти святості твоєї, і ти побачиш біль мого серця, яку зазнав я від родича мого - адже заради тебе вбивають мене в цей день. Мене зрівняло з овном, уготованным на забій. Адже ти знаєш, панове, не противлюсь я, не перечу і, имев під своєю рукою, всіх воїнів мого батька і всіх, кого любив батько мій, нічого не замишляв проти мого брата. Він же скільки міг спорудив проти мене. «Якщо б ворог паплюжив мене - це я стерпів би; якби ненависник мій зводив наклепи на мене, - сховався б від нього». Але ти, господи, будь свідок я здійсни суд між мною і моїм братом і не засуджуй їх, господи, за гріх цей, але прийми з миром душу мою. Амінь».

 

І, глянувши на своїх убивць сумним поглядом, з змарнілим обличчям, весь обливаючись сльозами, промовив: «Браття, приступивши - закінчуйте доручену вам. І хай буде мир братові моєму і вам, брати!»

 

І всі, хто чув його слова, не могли вимовити ні слова від страху і гіркої печалі і сліз рясних. З гіркими невимовними жалібно нарікали і плакали, і кожен в душі своїй стогнав: «на Жаль нам, князь наш милостивий і блаженний, поводир сліпим, одяг нагим, посох старцям, наставник нерозумних! Хто тепер їх всіх направить? Не жадав слави світу сього, не схотів веселитися з вельможами чесними, не схотів величі в життя цього. Хто не поразится настільки великого смирення, хто не змириться сам, бачачи і чуючи його смирення?»

 

І так спочив Борис, зрадивши свою душу в руки бога живого в 24-й день місяця липня, за 9 днів до календ серпневих .

 

Перебили і отроків багатьох. З Георгія ж не могли зняти гривні і, відрубавши голову йому, відкинули її геть. Тому і не змогли впізнати тіла його.

 

Блаженного ж Бориса, обернувши в намет, положилг на віз і повезли. І коли їхали бором, почав підводити він святу голову свою. Дізнавшись про це, Святополк послав двох варягів, і ті пронизали Бориса мечем в серце. І так помер, сприйнявши нев'янучий вінець. І, принісши тіло його, положили у Вишгороді і поховали в землі у церкві святого Василя.

 

І не зупинився на цьому вбивстві окаянний Святополк, але в своєму шаленстві став готуватися на більший злочин. І, побачивши здійснення заповітного бажання свого, не думав про лиходійським своє вбивство і про тяжкість гріха, і нітрохи не каявся у скоєному. І тоді увійшов у серце його сатана, почавши підбурювати на ще більші злочини і нові вбивства. Так говорив у душі своїй окаянний: «Що зроблю? Якщо зупинюся на цьому вбивстві, то дві долі чекають мене: коли дізнаються про те, що трапилося, брати мої, то, подстерегши мене, віддадуть мені гірше вчиненого мною. А якщо і не тая, то виженуть мене і втрачу престолу батька мого, і жаль за втраченою землі моєї изгложет мене, і паплюження поносящих обрушаться на мене, і князювання моє захопить інший, і в оселях моїх не залишиться живої душі. Бо я згубив коханого господом і до хвороби додав нову виразку, додам до беззаконню на беззаконня. Адже і гріх матері моєї не проститься і з праведниками я не буду вписаний, але изымется моє ім'я із книг життя». Так і сталося, про що після розповімо. Зараз ще не час, а повернемося до нашого розповіді.

 

І, замисливши це, злий диявола спільник послав за блаженним Глібом, кажучи: «Приходь не зволікаючи. Батько кличе тебе, тяжко хворий він».

 

Гліб швидко зібрався, сів на коня і відправився з невеликою дружиною. І коли прийшли на Волгу, в полі спіткнувся під ним кінь в ямі і пошкодив ногу злегка. А як прийшов Гліб у Смоленськ, відійшов від Смоленська недалеко і став на Смядыни, у човні. А в цей час прийшла звістка від Предслави до Ярослава про смерть батька. І Ярослав надіслав до Глібу, кажучи: «Не ходи, брате. Батько твій помер, а брат твій убитий Святополком».

 

І, почувши це, блаженний заволав з плачем гірким і серцевої сумом, і так говорив: «О, горе мені, господи? Подвійно плачу і стенаю, подвійно нарікаю і тужу. Горе мені, горе мені! Плачу гірко за батька, а ще гірше плачу п сумую по тобі, брате і пане мій, Борис. Як був проколений, як без жалю убитий, як не від ворога, а від свого брата сприйняв смерть? Жаль мені! Краще б мені вмерти з тобою, ніж самотньому і осиротілого без тебе жити на цьому світі. Я-то думав, що скоро побачу обличчя твоє ангельське, а ось яка біда спіткала мене, краще б мені з тобою померти, мій пане! Що ж я буду робити тепер, нещасний, позбавлений твоєї доброти і багато-мудрия мого батька? Про милий мій брат і пан! Якщо твої молитви доходять до господа, - помолися про моєї печалі, щоб і я сподобився таке ж мука набути і бути разом з тобою, а не на цьому суєтному світі».

 

І коли він так стогнав і плакав, зрошуючи сльозами землю і закликаючи бога з частими зітханнями, раптово з'явилися посланці Святополком злі слуги його, безжальні кровопивці, люті братоненавистники, люті звірі, исторгающие душу.

 

Святий же плив у цей час у човні, і вони зустріли його в гирлі Смядыни. І коли побачив їх святий, то зрадів душею, а вони, побачивши його, помрачнели і стали горнутись до нього, і подумав він - вітати його хочуть. І, коли попливли поруч, почали лиходії перескакувати в човен його з блещущими, як вода, оголеними мечами в руках. І відразу у всіх весла з рук випали, і все помертвели від страху. Побачивши це, блаженний зрозумів, що хочуть вбити його. І, дивлячись на вбивць лагідним поглядом, омиваючи лице своє сльозами, змирившись, в серцевому сокрушении, трепетно зітхаючи, заливаючись сльозами і ослабнувши тілом, став жалісно благати: «Не чіпайте мене, брати мої милі й дорогі! Не чіпайте мене, ніякого зла вам не заподіяла! Згляньтеся, брати мої повелителі, згляньтеся! Яку образив я братові моєму і вам, брати і повелителі мої? Якщо є якась образа, то ведіть мене до князя вашого і до брата мого і пану. Пожалійте юність мою, змилуйтеся, мої повелителі! Будьте панами моїми, а я буду вашим рабом. Не губіть мене, в житті юного, не пожинайте колоса, ще не дозрілого, соком беззлобия налитого! Не зрізайте лозу, ще не виросла, але плід має! Благаю вас і віддаюся па вашу милість. Побійтеся мовця вустами апостола: «Не будьте дітьми розумом справа зле будьте як діти, а по розуму совершеннолетни будьте». Я ж, браття, і ділом і віком молодий ще. Це не вбивство, але шкуродерство! Яке зло вчинив я, скажіть мені, і не буду тоді скаржитися. Якщо ж кров'ю моєю на.сытиться хочете, то я, брати, у ваших руках і брата мого, вашого князя». І ні єдине слово не устыдило їх, але як люті звірі напали на нього. Він же, бачачи, що не слухають його словами, став говорити: «Так позбудуться від вічних мук і улюблений батько мій, і пан Василь, і мати пані моя, та ти, брат Борис, - наставник юності моєї, і ти, брат і спільник Ярослав, і ти, брат і ворог Святополк, і всі ви, брати і дружина, нехай всі врятуються! Вже не побачу вас в житті, бо розлучають мене з вами насильно». II говорив, плачучи: «Василь, Василь, батько мій і пане! Преклони слух свій і почуй голос мій, поглянь і побач те, що сталося з твоїм сином, як ні за що вбивають мене. Горе мені, горе мені! Почуй, небо, і внемли, земля! І ти, Борисе, брат, почуй голос мій. Мого батька Василя закликав, і не послухав він мені, невже і ти не хочеш почути мене? Погляньте на скорботу серця мого і біль душі моєї, погляньте на потоки сліз моїх, поточних як річка! І ніхто не відповів мені, але ти згадай мене, і помолися за мене перед владикою всіх, бо ти угодний йому і предстоишь перед престолом його».

 

І, приклонивши коліна, став молитися: «Прещедрый і премилостивый господь! Не презри сліз моїх, змилуйся над моєю печаллю. Поглянь на сокрушення серця мого: вбивають мене невідомо за що, невідомо, за яку провину. Ти знаєш, господи, боже мій! Пам'ятаю слова, сказані тобою своїм апостолам: «За ім'я моє, мене заради піднімуть на вас руки, і віддані будете родичами і друзями, і зрадить брат брата на смерть, і заб'ють вас заради імені мого». І ще: «Терпінням зміцнюйте душі свої». Дивись, господи, і помізкуй: ось готова моя душа постати перед тобою, господи! І тобі славу підносимо, отцю і сину і святому духу, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь»

 

Потім глянув на вбивць і промовив жалібним і тремтячим голосом: «Раз вже почали, приступивши, свершите те, на що послані!»

 

Тоді окаянний Горясер наказав зарізати його без зволікання. Кухар же Глібів, на ім'я Торчин, взяв ножа і, схопивши блаженного, заколов його, як агнця непорочного і невинного, місяця вересня у 5-й день, в понеділок.

 

І була принесена жертва для господа чиста і запашна, і піднявся в небесні обителі господа, і свиделся з коханим братом, і сприйняли обидва вінець небесний, до якого прагнули, і зраділи радістю великою і невимовною, яку отримали.

 

Окаянні ж вбивці повернулися до послав їх, як говорив Давид: «Повернуться нечестиві в пекло і всі забувають бога». І ще: «Оголюють меч нечестиві та лука свого натягають, щоб вразити йдуть прямим шляхом, але меч їхній увійде в їхнє ж серце, і луки їх сокрушатся, а нечестиві загинуть». І коли сказали Святополкові, що «виконали повеління твоє», то, почувши це вознісся він серцем, і збулося сказане псалмистом Давидом: «Що хвалишся злодійством сильним? Беззаконня в цей день, неправду замислив мова твоя. Ти полюбив зло більше добра, більше брехня, ніж говорити правду. Ти полюбив всякі згубні мови, і мова твій улесливий. Тому бог знищить тебе до кінця, изринет і викине тебе з оселі твоєї і рід твій із землі живих».

 

Коли вбили Гліба, то кинули його в пустельному місці між двох колод . Але господь, що не залишає своїх рабів, - як сказав Давид, - «зберігає всі кості їх, ні одна з них не зазнає катастрофи».

 

І цього святого, лежав довгий час, не залишив бог в невіданні і зневагу, але зберіг неушкодженим і явищами ознаменував: що проходили повз цього місця купці, мисливці і пастухи іноді бачили вогненний стовп, іноді палаючі свічки або чули ангольское спів. І ні єдиним, який бачив і чули це, не спало на думку пошукати тіло святого, поки Ярослав, не стерпівши цього злого вбивства, не рушив на братоубийцу окаянного Святополка і не почав з ним жорстоко воювати. І завжди соизволеньем божим і допомогою святих перемагав у битвах Ярослав, а окаянний біг осоромлений і повертався переможеним.

 

І ось одного разу цей триклятий прийшов з безліччю печенігів, і Ярослав, зібравши військо, вийшов йому назустріч на Альту і став у тому місці, де був убитий святий Борис. І, звівши руки до неба, сказав: «Кров брата мого, як перш Авелева, волає до тебе, владико. І ти відомсти за нього і, як братоубийцу Каїна, повергни Святополка в жах і трепет . Молю тебе, господи, нехай будуть отмщены брати мої! Якщо тілом і ви відійшли звідси, то благодаттю живі і належить перед господом і своєю молитвою допоможете мені!»

 

Після цих слів супротивники зійшлися один з одним, і вкрилось поле Альтское безліччю воїнів. І на сході сонця вступили в бій, і була січа зла, тричі вступали у сутичку і так билися цілий день, і лише під вечір одолів Ярослав, а Святополк окаянний звернувся у втечу. І охопило його божевілля, і так ослабіли суглоби його, що не міг сидіти на коні, і несли його на ношах. Прибігли з ним до Берестью. Він же каже: «Біжимо, адже женуться за нами!» І послали розвідати, і не було ні переслідування, ні їдуть по слідах його. А він, лежачи в безсиллі і підводячись, вигукував: «Біжимо далі, женуться! Горе мені!» Нестерпно йому було залишатися на одному місці, і пробіг він через Польську землю, гнаний гнівом божим. І побіг у пустельне місце між Чехією та Польщею і тут безчесно помер. І прийняв помста від господа: довів Святополка до загибелі охопила його недуга, і по смерті - муку вічну. І так втратив обидві життя: тут не тільки князювання, але і життя позбувся, а там не тільки царства небесного і з ангелами перебування не отримав, але на муки і вогню був відданий. І чи збереглася його могила до наших днів, і виходить від неї ужасньш сморід в повчання всім людям. Якщо хто-небудь вчинить так само, знаючи про це, то поплатиться ще гіркіше. Каїн, не відаючи про помсту, єдину прийняв кару, а Ламех , знав про долю Каїна, сімдесят разів важче був покараний. Така помста що чинить зло: ось Юліан кесар - він пролив багато крові святих мучеників, і спіткала його страшна і нелюдська смерть: невідомо ким був проколений списом у серце. Так само і цей - невідомо від кого бігаючи, ганебною смертю помер.

 

І відтоді припинилися усобиці в Руській землі, а Ярослав прийняв всю землю Руську. І почав він розпитувати про тіла святих - як і де поховані? І про святого Бориса повідали йому, що похований в Вишгороді. А про святого Гліба не всі знали, що біля Смоленська був убитий. І тоді розповіли Ярославу, що чули від приходять звідти: як бачили світло і свічки в пустельному місці. І, почувши це, Ярослав послав до Смоленська священиків довідатися, в чому справа, кажучи: «Це мій брат». І знайшли його, де були бачення, і, прийшовши туди з хрестами, і багатьма свічками, і з кадилами, урочисто поклала Гліба в човен і, повернувшись, поховали його в Вишгороді, де лежить тіло преблаженного Бориса: розкопавши землю, тут і Гліба поклали з належною пошаною.

 

І ось що чудово і дивно і пам'яті гідно: стільки років лежало тіло святого Гліба і залишався неушкодженим, не зворушеним ні хижим звіром, ні хробаками, навіть не почорніла, як зазвичай трапляється з тілами мертвих, але залишалося світлим і красивим, цілим і пахучим. Так бог зберіг тіло свого страстотерпця.

 

І не знали багато про що лежать тут мощах святих страстотерпців. Але, як казав господь: «Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори, і, запаливши свічку, не ставлять її під спудом, але на свічнику виставляють, щоб світила всім». Так і цих святих поставив бог світити в світі, численними чудесами сяяти у великій Руській землі, де багато хворі зцілюються: сліпі прозрівають, криві бігають швидше сарни, горбаті випрямляються.

 

Неможливо описати або розповісти про творені чудеса, воістину весь світ не може вмістити, бо дивних чудес більше піску морського. І не тільки тут, але і в інших країнах, і по всіх землях вони проходять, відганяючи хвороби та недуги, відвідуючи в'язнів у темницях і закутих у кайдани. І в тих місцях, де були увінчані вони мученическими вінцями, створені були церкви в їх ім'я. І багато чудес здійснюється з приходять сюди.

 

Не знаю тому, яку хвалу воздати вам і дивуюся, і не можу вирішити, що сказати? Назвав би вас ангелами, бо без зволікання є всім скорботним, але жили ви на землі серед інших людей у плоті людській. Якщо ж назву вас людьми, то ж своїми численними чудесами і допомогою немічним ви перевершуєте розум людський. Проголошу вас кесарями або князями, але найбільш простих і смиренних людей перевершили ви своїм смиренням, це і привело вас у гарячі місця і житла.

 

Воістину ви кесари кесарії і князі князям, бо вашою допомогою і захистом князі наші всіх супротивників перемагають і вашої допомогою пишаються. Ви наша зброя, землі Руської захист і опора, мечі двосічні, ними зухвалість поганих низвергаем і диявольські підступи на землі плюндруємо. Воістину і без сумнівів можу сказати: ви небесні люди і земні ангели, стовпи і опора землі нашої! Захищаєте свою вітчизну і допомагаєте так само, як і великий Дмитро своїй вітчизні. Він сказав: «Як був з ними у радості, так і в погибелі їх з ними помру». Але якщо великий і милосердний Дмитро про одному лише місті так сказав, то ви не про єдиному граді, не про двох, не про якомусь селищі переживаєте і моліться, але по всій землі Руській!

 

Про блаженні труни, прийняли ваші чесні тіла як скарб многоценное! Блаженна церква, в якій поставлені ваші гробниці святі, що зберігають у собі блаженні тіла ваші, про Христові угодники! Воістину блаженний і величніше усіх міст руських та вищий місто, що має таке скарб. Немає рівного йому в усьому світі. По праву названий Вишгородом - вище і над всіх міст: другий Солунь з'явився в Руській землі, зцілювальний безоплатно, з божою допомогою, не тільки наш єдиний народ, але всій землі порятунок приносить. Приходять з усіх земель дарма отримують зцілення, як у святих євангеліях господь говорив святим апостолам: «Задарма отримали, даром давайте». Про таких і сам господь говорив: «хто Вірує в мене, діла, які я творю, створить сам їх, і більше цих сотворить».

 

Але, про блаженних страстотерпців Христові, не забувайте вітчизни, де прожили своє земне життя, ніколи не залишайте його. Так само і в молитвах завжди моліться за нас, та не спіткає нас лихо і хвороби та не торкнуться тіла рабів ваших. Вам дана благодать, моліться за нас, адже вас бог поставив перед собою заступниками і заступниками за нас. Тому і вдаємося до вас, і, припадаючи зі сльозами, молимося, та не опинимося ми під п'ятою ворожою, і рука нечестивих та не погубить нас, нехай ніяка згуба не торкнеться нас, голод і озлоблення видаліть від нас, і позбавте нас від ворожого меча і межусобних чвар, і від усякої біди і нападу захистіть нас, хто надіється на вас. І до господа бога молитву нашу з ретельністю принесіть, бо грішимо ми сильно, і багато у нас беззаконня, і безчинствуємо з надмірністю і без міри. Але, на ваші молитви сподіваючись, возопием до Спасителя, говорячи: «Владико, єдиний без гріха! Поглянь зі святих небес на нас, убогих, і хоча згрішили, але ти пробач, і, хоча беззаконня творимо, помилуй, і впали в оману, як блудницю, простивши нас і, як митаря, оправдай.

 

Так зійде на нас милість твоя! Хай проллється на нас людинолюбство твоє! І не допусти нас загинути із-за наших гріхів, не дай заснути і вмерти горькою смертю, але визволи нас від існуючого в світі зла і дай нам час покаятися, бо багато беззаконь наших, перед тобою, господи! Розсуди нас з милости твоєї, господи, бо ім'я твоє нарицается у нас, помилуй нас і спаси і захисти молитвами преславных страстотерпців твоїх. І не зрадь нас в наругу, а вилий милість твою на овець стада твого, адже ти бог наш, і тобі славу воссылаем, отцю і сину і святому духу, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».

 

Про Бориса, який був виглядом.

 

Сей благовірний Борис був благого корінь, слухняний батькові, покоряяся в усьому батька. Тілом був гарний, високий, обличчям цілий, плечі широкі, тонкий у талії, очима добрий, веселий особою, віком мала і вус молодий ще був, сяяв по-царськи, міцний був, всім був прикрашений - точно цвів він в юності своїй, на ратях хоробрий, в радах мудрий і розумний у всьому, і благодать божа цвіла в ньому.

 

 

Русско-византийский договордоговор руси с греками

 

  

 

На головну

Зміст