Вся електронна бібліотека >>>

 Всесвітня історія >>

  

Історія

Всесвітня історія


 

Період Республіки

 

 

У 509 р. до н.е. римляни вигнали останнього царя Тарквінія(534/533-510/509 до н.е.) за те, що він не радився з сенатом, несправедливо примовляв громадян до смертної кари з конфіскацією майна. Народ клятвено зобов'язався ніколи не допускати вос-становлення царської влади. Утворилася Республіка, що проіснувала п'ять століть. Влада в Республіці вручалася двом консулам терміном на один рік, один з яких повинен бути плебе-го. Кожен з них володів всією повнотою влади, але обов'язковими були тільки ті распоряже-ня, які виходили від обох консулів. Захист прав плебсов здійснювали народні трибу-ни.

З 509 по 265 рр. до н.е. всі події римської історії укладаються в два процеси: боротьба плебеїв з патриціями за громадянські права і римлян боротьба за підпорядкування всієї Італії. через 20 років після вигнання царів у Римі спалахнуло повстання плебеїв проти патриціїв, наслідком якого з'явилася реформа державного управління: крім двох патриціанських консулів б-ло вирішено щорічно обирати двох плебейских трибунів, які володіли правом «вето» на розпоря-дження консулів і сенату, що стосується плебеїв. В внаслідок боротьби патриціїв і плебеїв в 471 р. до н.е. з'явилися публиевские закони, за якими плебеї відтепер отримали право займати кон-сульские та інші посади і отримувати землю на громадському полі. Було заборонено звертати римських громадян у рабство за борги.

Основою економічного життя як і раніше залишалося землеробство. Поряд з дрібної власності венностью з'явилися великі господарства з застосуванням рабської праці. Головною сільськогосподарської культурою замість полби стає пшениця. З'являється спочатку мідна, а потім і пів-ноценная срібна монета. Розвиток ремесел в Римі відбувалося повільно, так як дрібними ремеслами в кожному будинку займалися раби, крім того держава, ориентировавшееся на зе-земельних власників, що не сприяло їх розвитку.

До IV-III ст. до н.е. відносяться численні заходи за підтримання чистоти в горо-де, безпеки, розпорядження про споруди, лазнях, трактирах. При Аппии Клавдії, займав посади цензора, консула і став в 292 р. до н.е. диктатором, сенат відступив від колишньої системи крайню ощадливість у витратах: були створені дорогі, але корисні споруди, особисті дороги в різні кінці Італії, в тому числі знаменита Аппієвий шлях; чудовий водопровід у Римі; осушені великі ділянки, створили нові місця для заселений і т.д. Ап-пія вважають засновником юриспруденції.

В цей період на Апеннінському півострові проживало не менше 12 народностей, враждо-вавши між собою. Понад 200 років Рим вів з ними війни і поступово протягом V-III століть до н.е. встановив панування над більшою частиною Італії. Разом з поширенням на весь по-луостров влади римлян поширювалися і їх звичаї, мову, і всі італійські племена поступово романизировались.

Пунічні війни. Карфаген, заснований фінікійцями на північному березі Африки, був розташований на шляху від багатого материка Азія до Середземного моря, що дозволило його жителям розвинути торгівлю в небачених до тих пір розмірах: вони були посередниками обміну всіх то-варів від Іспанії до Індостану.

До кінця III століття до н.е. володіння Риму підступили до острова Сицилія, але тут прагнення-ня римлян зіткнулися з Карфагеном, перетворився до цього часу в сильну морську державу Середземномор'я. Так позначаються три війни Риму проти карфагенян (пунийцев).

З 264 по 241 рр. проходила 1-я Пунічна війна закінчилася поразкою пунийцев (карфагенян), вимушених віддати Сицилію і Сардинію і заплатити контрибуцію Риму. Але римляни залишилися незадоволеними підсумками війни, так як їх метою був найбагатший у той час місто Карфаген.

В ході 2-ї Пунічної війни (218-201 до н.е.) Карфаген позбувся всіх своїх внеафрикан-ських володінь і ролі великої держави. Самої короткою була 3-я Пунічна війна (148-146 рр. до н.е.), в ході якої Карфаген після довгої облоги був узятий, розграбовано, спалено і поста-новлению римського сенату стертий з лиця землі. За ці ж роки римляни розгромили Македонію, розбили війська сирійського царя, а пізніше підпорядкували своїй владі Грецію і Західну частину Малої Азії. Так, до кінця II ст. до н.е. став Рим центром Середземного моря.

У цей період у Римі в колосальних розмірах розвивалося грошове господарство: істота-вало безліч банків, які виконували всілякі посередницькі функції в різних де-ніжних розрахунках; розвивалася зовнішня торгівля; поступово все населення охопило прагнення до придбання багатства, боргом честі і совісті вважалося акуратно вести свої грошові справи і збільшувати, а не проживати отриманий спадок. В результаті Пунічних воєн та інших військових походів римська громада значно розширила свої земельні володіння, наслідком чого з'явилися нові форми економічної діяльності. Багато завойовані і конфісковані землі були малородючими і, як для уряду, так і для колоністів-селян, могли стати занадто дорогим задоволенням. З цієї причини правлячий клас відкрив простір приватно-го підприємництва: бажаючим надали можливість розробляти порожню зем-лю з умовою щорічно вносити до казни десятину з посіву, одну п'яту частину з посадок і збір з числа голів худоби, выгонявшегося на пасовища. Наслідком цього процесу були такі явища, як зростання великого землеволодіння, зростання кількості безземельних, які склали армію наймитів, і по-явище такого великого соціального і економічного чинника, як рабовласництво: привізні раби як результат завоювань.

Основним типом рабовласницького господарства стали вілли (площею 25-100 га), де пра-тало кілька десятків рабів. Їх господарство було багатогалузевим, інтенсивним. Вілли раз-мещались поблизу міст, куди збували частина свого врожаю. Вілла як форма організації госпо-дарства мала переваги порівняно з дрібним селянським господарством - тут применя-лась кооперація праці, праця був краще організований, використовувалися різноманітні знаряддя і застосовувалися передові агрономічні методи.

У II ст. до н.е. в Римі виникли латифундії - великі, головним чином скотарські господарства римської знаті, засновані на рабську працю. Власниками нової державної землі стали в основному римські нобілі, до користування казенною землею був допущений і другий майновий розряд - вершники, люди суто міських і торговельних професій, теснившиеся на торгах для отримання оренди. В оренду здавалися солеварні, ліси, дігтярні підприємства. Вме-сте з тим ішов процес скуповування дрібних володінь і перетворення їх у великі ферми з цілісною економічною організацією. З'являються агрономічні трактати, римляни переводять карфа-генских авторів, користуючись їх сільськогосподарськими уроками. З цього часу стає з-вестным твір римського політичного діяча Катона (II ст. до н.е.) «Про агрокультуре», ко-яке відомий історик XX в. Р. оцінив Віппер наступним чином: «У ньому відображається але ця-вая для Італії жага землі, не селянська, не особисто-трудова, а поміщицька, підприємниц-навська, відображається погляд капіталіста, який вже будує на земельному господарстві складний бюджет».

Хоча до кінця II ст. до н.е. Рим перетворився у велику світову державу, він хилився до занепаду, оскільки з розвитком великого землеволодіння, використовували колосально розвинений невільницький труд, докорінно був зруйнований фактор, на який здавна спиралося держава: хо-зяйство дрібних землевласників. У всіх галузях діяльності застосовувався працю рабів, які займалися ремеслами, керували великими підприємствами своїх панів, навчали дітей, управ-ляли банківськими операціями. Кількість їх була величезна, а стан вкрай тяжким. З на-чала II ст. до н.е. в Італії безперервно відбуваються повстання рабів: 134-132 рр. до н.е. - повстання в Сицилії, було страчено понад 20000 чоловік, 73-71 рр. до н.е. - повстання під керівництвом Спартака, було страчено понад 6000 осіб.

Проте загроза державі була не в бунтах рабів, а в падінні класу дрібних собственни-ков, який розвивався паралельно з посиленням рабства. Римське уряд завжди підтримай-вало дрібне землеволодіння шляхом роздачі незаможним знову придбаної землі, проте, після Пунічних воєн цей процес сповільнився і число повноправних римських громадян зменшилося.

Кращі з римлян бачили небезпеку подібної тенденції і замислювалися про необхідність реформ. Такими людьми були брати Тіберій і Гай Гракхи. Обраний у 133 р. до н.е. в народ-ві трибуни Тиберій запропонував закон, за яким всі казенні землі, зайняті приватними-цями, повинні бути відібрані в казну і роздані не мали землі громадянам ділянками по 7,5 десятини, за користування якими власники повинні були вносити помірну орендну плату. За п'ять років після внесення цього закону 75000 осіб отримали знову ділянки землі і були поза-сени в списки громадян. Тіберій Гракх був убитий, а його справу продовжив брат Гай. Враховуючи не-хватку земель в Італії, він запропонував виводити колонії громадян за море, полегшив військову службу, запровадив пом'якшення кримінальне право, послабив панувала знати. Обмеживши владу сенату, він зосередив велику владу в своїх руках: роздачу земель, хліба, спостереження за вибором присяжних, консулів, керівництво шляхами повідомлень і громадськими будівлями.

 

До змісту книги: Всесвітня історія

 

Дивіться також:

 

Всесвітня Історія

 

Раси і народи Історія Геродота Міфи. Легенди. Перекази

 

Стародавній світ Стародавній світ та Середні віки Реферати з історії Сто великих таємниць Стародавнього світу

 

 Мистецтво Стародавнього Єгипту Мистецтво Стародавнього Китаю Міфи і легенди Азії Культура Японії

 

Стародавня Греція Римляни і греки Історія стародавнього Риму Культура стародавнього Риму

 

Історія Середніх віків Російська історія та культура Загальна Історія Мистецтв

 

Історія Стародавнього Сходу Література Стародавнього Сходу Історія Сходу

 

Брокгауз і Єфрон Основи історії мистецтв Історія медицини