Вся електронна бібліотека >>>

 Історія середньовічного Сходу >>

  

Загальна історія

Історія Сходу

Підручник за спеціальністю «Історія»


Розділ: Реферати з історії

 

Середньовіччя як етап історії Сходу

 

 

Для історії Європи, де вперше став застосовуватися термін «середньовіччя», зміст цього терміна зрозумілий і легко пояснимо: мається на увазі хронологічний проміжок між античністю і відродженням багатьох античних ознак та структурних рис у новий час. Європейське середньовіччя - це по суті синонім феодалізму. Семантичний же підтекст слова в тому, щоб підкреслити, що динаміка історичного розвитку Європи в середні століття йшла по лінії подолання феодальної роздробленості і елементів чужої античності східної структури. Логіка цієї динаміки призвела після Відродження до визріванню капіталізму як якісно нової, але сутнісно близькою античності структури, що підняла на принципово новий рівень священний принцип приватної власності.

В історії Сходу, де поняття «феодалізм» при будь-якій трактування терміна хронологічно явно не збігається з європейським, не кажучи вже про те, що античності, як і капіталізму (питання про те, коли і як капіталізм проник на Схід, буде особливо розглядатися у наступній частині книги), в якості граней для середньовіччя там не було, справа йшла інакше. Вже не раз йшла мова про те, що Схід у принципі розвивався інакше, ніж Європа, йшов по іншому шляху, що динаміка його історії відрізнялася від лінійно-прогресивної європейської своєї циклічністю. Говорилося і про те, що і в рамках спіральних циклів Схід все ж розвивався поступово, причому це розвиток проявлялося і в удосконаленні технології, і у використанні всі нових ресурсів, і в розвитку нових ідей, включаючи наукові, і в поширення накопичених знань і культурного досвіду в бік первісної периферії, та вдосконалення соціально-політичної структури суспільства, і багато в чому іншому. До цього варто додати, що поступально розвивалися виробничі ресурси Сходу в цілому, будь то збагачені досвідом предків люди, чисельно всі зростаючі і включавшиеся у виробництво нові знаряддя та нові технології. Досить нагадати, що до епохи Великих географічних відкриття на рубежі XV-XVI ст. саме багатий Схід представлявся полунищим європейцям казковим царством розкоші - та й справді східні міста і резиденції правителів були багаті. А адже багатство - це об'єктивний показник розвитку і процвітання структури.

Словом, Схід розвивався, часом навіть досягав рівня заможності, а то й процвітання. Багата міжнародна торгівля сприяла поширенню цього рівня, а консервативна стабільність соціальної структури певною мірою (враховуючи неминучі коливання в рамках циклів) гарантувала його стійкість. Звичайно, не варто перебільшувати: багаті були аж ніяк не всі. Але не було й надто кричущої майнової різниці поза межами престижного споживання причетних до влади. Головне ж було в тому, що кожен мав стільки, скільки йому належить, відповідало його положення в державі і суспільстві. Зарвавшиеся ж власники, порушували цю неписанную норму, зазвичай порівняно легко ставилися на місце.

Такий стереотип існування сформувався ще в глибокій давнину, кілька транформировался в період процесу приватизації і потім у досить усталеному вигляді став звичною нормою. Норма продовжувала існувати протягом довгих століть і дожила в основному практично майже до наших днів, хоча з епохи колоніалізму почався новий етап її поступової трансформації. Якщо додати до цього, що зміни формацій традиційний Схід не знав, то перед фахівцями мимоволі постає питання, що ж брати за основу періодизації історичного розвитку Сходу. Що було тут еквівалентом європейського середньовіччя? І взагалі чи є сенс виділяти його?

Сенс, навіть необхідність, безумовно є. Історія традиційного Сходу занадто велика, щоб обходитися без періодизації. Нині існує навіть тенденція ділити занадто тривалу східну старовину на дві частини - на ранню та пізню. Тим більше варто особливо виділити той етап розвитку, який лежить між старовиною і колоніалізмом і який хронологічно приблизно відповідає європейському середньовіччю. Залишається лише серйозний і ніким поки не вирішене питання, що ж брати за критерію при відокремленні східного середньовіччя. Звернемо спочатку увагу на те, що єдина структурна ломка, яку поки що пережив Схід, а разом з ним і весь взагалі неєвропейський світ, це перехід від традиційної структури до колоніальній або напівколоніальній (залежної), що трансформується у бік капіталізму. Звідси з усією чіткістю випливає одне: давнина і середньовіччя для Сходу були періодами існування в рамках однієї і тієї ж традиційної структури. Але якщо немає між старовиною і середньовіччям структурної грані - подібної тій, що була в історії Європи, - то яку межу слід брати за основу при періодизації історичних етапів? Є тільки два можливі виходи: або оперувати комплексом другорядних, а то й випадкових критеріїв, або просто погодитися на якусь умовну хронологічну грань. Розглянемо ці варіанти.

Якщо оперувати комплексом критеріїв, то слід прийняти до уваги ступінь централізації влади, скажімо, перехід її на рівень «світових» держав, великих імперій, її інституціоналізація, тобто відпрацювання механізму адміністрації, гнучкого апарату влади. Важливо врахувати роль великих світових релігій, що сприяли наднаціональному спілкуванню і створювали певні умови для існування «світових» держав. Необхідно прийняти до уваги темпи освоєння первісної периферії, тобто екстенсивний розвиток великих держав. Нарешті, багато значить у виникнення стійких зон панування тієї чи іншої цивілізації, що базується на століттями складывавшемся культурному стандарті і освяченою який-небудь з великих релігій або виконують їх функції ідейних доктрин. Всі ці до багато близькі до них критерії в сумі дійсно допомагають сформувати певний комплекс, важливих ознак, яка може свідчити про певний рубіж між старим новим в історії різних країн і регіонів Сходу. Але при цьому виникає нова практично непереборна складність: комплекс критеріїв допомагає знайти логічну межу, не більше того. А як бути з межею хронологічної, якщо взяти до уваги, що у кожного з основних регіонів своя логічна межа, хронологічно не збігається з іншими?

Так, наприклад, для близькосхідного регіону, батьківщини людської цивілізації, настільки багато представленого в давнину важливими, історичними подіями, тривалими періодами інтенсивного розвитку, великими державами (Дворіччі, Єгипет, Ассирія, Вавилон, Персія), період радикальної внутрішньої трансформації виразно припадає на проміжок між IV ст. до н.е. (походи Олександра) з наступним сильним культурним і структурним впливом з боку античного світу (эллинизация, романізація і християнізація) і VII ст. н.е. зазначеним жорсткої печаткою ісламу. За це тисячоліття кардинально змінилося на Близькому Сході дуже багато; зникли старі народи і їм на зміну прийшли нові; пішли в минуле древні держави, поступившись місце Арабського халіфату і його еміратам ж султанатам; рішуче змінився спосіб життя переважної більшості населення, який прийняв іслам, разом з яких прийшли новий спосіб життя, інші звичаї, норми взаємин, часом навіть мови. Незмінним залишилося одне - те саме, що дає підставу заперечувати тут факт зміни структури: як і в глибокій давнину, відносини у світі ісламу детерминировались нормами жорсткого пріоритету держави, причому примат всього державного, влади як такої, перед ринково-частнособственническими відносинами став проявлятися в ісламських країнах навіть більш жорстко, ніж в доисламской давнину, - при всьому тому, що родоначальники ісламу, жителі торговельних арабських оазисів, були вельми сильно залучені в частнопредпринимательскую діяльність.

Якщо звернутися до історії Індії і пов'язаного з нею регіону, всієї індо-буддійської цивілізаційної зони (це Індостан, включаючи Пакистан і Бангладеш - мова йде про їхню історію, а не про сучасний стан, - а також велика частина Південно-Східної Азії і ряд дрібних держав типу Непалу і Шрі-Ланки), то виявиться, що кордон між старовиною і середньовіччям визначити тут з допомогою комплексу критеріїв буде ще складніше. Як в глибокої давнини, так і пізніше, аж до проникнення ісламу, тут існували міцні висхідні до варново-кастовим і общинних зв'язків соціальні структури, тоді як держави були політично нестійкими. Йшов поступовий процес индиализации півдня півострова, індуїзм і ще більшою ступеня буддизм проникали на схід від Індії і завоювали міцні позиції у багатьох районах, насамперед у Південно-Східній Азії. Але нічого більше радикального не відбувалося аж до XII-XV ст., коли енергійне проникнення ісламу в усі або майже всі країни регіону досить змінило радикально спосіб життя цих країн. Таким чином, якщо керуватися комплексним критерієм, перед нами виникне лише одна логічна межа: XII-XV ст.

Звернувшись до Китаю і всьому Далекому Сходу, ми виявимо зовсім іншу логічну межу: на рубежі III-II ст. до н.е. старокитайське суспільство, переживши структурну трансформацію і знайшовши єдину офіційно санкціонований ідеологічну доктрину, в дусі якої були реформовані основні соціальні інститути і зорієнтовані спосіб життя і ментальність населення, стало багато в чому іншим, як іншим стало і держава, прийнявши форму могутньої імперії. Правда, ця імперія в перші століття свого існування пережила важкі удари кризи, а потім на кілька століть навіть розпалася на частини, причому як раз в цей час формувалися сусідні з Китаєм держави (Корея, В'єтнам, Японія), багато що запозичили у нього і колишні тривалий час по суті частиною китайської цивілізації. Взявши до увагу згадані події і процеси, можна знову-таки розтягнути логічну грань між старовиною і середньовіччям в цьому регіоні Сходу майже на тисячоліття (III ст. до н.е. - VI ст. н.е., коли була відтворена імперія).

Прийнявши до уваги все викладене, не можна не помітити, що визначається комплексом критеріїв логічна межа, цілком і доказова прийнятна в кожному з конкретних випадків, годиться як грань лише для даного регіону. Звичайно, є і певні збіги: ісламізація була спільною і для Близького Сходу, і для Індії і Південно-Східній Азії. Але ця спільність руйнується хронологічним дисбалансом (VII ст. в одному випадку, XII - в іншому, XV - на третьому) і навіть сутностей неравнозначностью: ісламізація в Індії зовсім не схожа на те, що було на Близькому Сході, бо індійська кастова система виявилася несумісна з ісламом; тільки в Південно-Східній Азії, де сильної кастової структури не було, успіх ісламу був відчутний, так і то із застереженнями. Хронологічно близькі між собою періоди трансформації від стародавності до середньовіччя на Близькому і Далекому Сході, але в обох випадках ці періоди простяглися на тисячоліття, яке явно не може претендувати на роль хронологічної межі.

Сказане означає, що перший варіант, тобто спроба спиратися на комплекс об'єктивних критеріїв для вироблення загальної періодизації, не дає прийнятного результату. Загальною для всього Сходу межі на цій основі намітити практично неможливо. Залишається другий варіант, тобто прийняття якоїсь умовної хронологічної межі.

Власне, саме це і робиться нині практично усіма. На цій основі створюються підручники, загальні праці, енциклопедії і т.п. Тільки в марксистської історіографії цю умовну і відверто запозичену з європейської історії хронологічну межу (приблизно V ст. н.е.) зазвичай, про що вже говорилося, ототожнюють з формаційної (початок феодалізму - знову-таки з незримою посиланням на те, що саме так було в Європі). Врахувавши все це і твердо віддаючи собі звіт в тому, що фактично мова йде не про межі між формаціями, а про умовну хронологічної межі, відверто орієнтованої на реалії європейської історії та взятої саме для зручності періодизації, ми право орієнтовно датувати початок східного середньовіччя приблизно початком, першими століттями нашої ери. Отже, початок, нехай умовне, намічено. А як бути з кінцем?

Проблема тут не менш складна, хоча в деякому сенсі більш очевидна. Знову про межі між формаціями мови немає - можна говорити, лише про початок трансформації східних суспільств під впливом європейського капіталу, колоніалізму, міжнародного ринку. Природно, що це тривалий процес, далеко не завершився і навіть не досяг помітних результатів ряді випадків і в наші дні. Так що ж в такому випадку взяти за межу, нехай навіть і умовну?

Цілком очевидно, що цього разу приводиться зазвичай в наших підручниках, енциклопедіях і загальних працях періодизацію, не тільки відверто орієнтовану на реалії європейської історії, але прямо спирається на ці реалії (англійська революція? французька революція?), приймати немає підстав. Тут все-таки потрібна грань, нехай умовна, нехай як-то соотнесенная з європейською історією, але все-таки має сенс для самого Сходу як суб'єкта історичного процесу. Іншими словами, тут необхідно взяти до уваги не просто європейські процеси, але перш те, як ці процеси торкнулися Схід. Мова йде, природно, про колоніалізмі, про експансії колоніального капіталу, про пов'язаної з цією експансією трансформації Сходу, нарешті, про переоформлення низки східних країн у колонії.

Які з цих подій найбільш важливі, які з них можна взяти в якості межі, нехай навіть умовної?

Початок колоніальної експансії було покладено на рубежі XV- XVI ст. Країни південних морів стали енергійно освоюватися португальцями і голландцями вже в XVI ст., тим більше в XVII ст. Колонізатори, включаючи і іспанців, англійців, представників інших європейських держав, активно освоювали території Африки, Америки, Південно-Східної Азії, у формі окремих невеликих анклавів осідали в Індії, Китаї, займали всі зміцнюються позиції в торгівлю і мореплаванні Близького Сходу. Все це, безумовно, впливало на традиційну структуру неєвропейських країн, а у ряді випадків - работоргівля в Африці, латинізація Америки, активність в Південно-Східній Азії - навіть дуже помітно. Тим не менше для традиційного Сходу з його древніми центрами високої культури це було тільки початком деяких змін, час ще ледь помітних, якщо помітних взагалі. Навіть у XVIII ст., коли європейські держави почали активну колоніальну проникнення на Схід і було розпочато завоювання англійцями Індії, внутрішньої структури східних країн, в тому числі і тієї ж Індії, це торкнулося дуже слабо. Країн Близького та Далекого Сходу майже не торкнулося. Торговельні зв'язки між цими країнами і Європою йшли практично в одну сторону - до Європи, яка потребувала прянощах і інших «колоніальних» товари, але практично не мала того, що потребував тоді Схід (точніше, не мала товарів, якими він зацікавився б). І тільки з XIX ст. ситуація стала рішуче змінюватися.

Як відомо, в Європі XIX століття почався з Великої французької революції, що дала енергійний поштовх капіталістичної трансформації як політичної, так і економічної, заснованої тепер вже на машинній індустрії. Ось ця-то машинна індустрія і здійснила справжню революцію у світовому господарстві. Саме вона сприяла енергійної трансформації внутрішньої структури Сходу, передусім Індії, повеней англійськими промисловими товарами. Тільки тепер, з XIX ст. почався період ломки і трансформації традиційної внутрішньої структури Сходу, вимушеного пристосовуватися до нових реалій колоніального капіталістичного світового ринку.

Прийнявши до уваги сказане, ми вправі встановити умовно завершальну грань східного середньовіччя у XIX ст., для більшості країн Сходу - швидше за все в середині XIX ст., коли тільки що згадані процеси вже повсюдно стали давати про себе знати, викликаючи відповідну реакцію традиційного східного суспільства.

 

До змісту книги: Історія Сходу

 

Дивіться також:

 

Всесвітня Історія Історія Геродота Мистецтво Стародавнього Єгипту Мистецтво Давнього Китаю Міфи та легенди Азії Культура Японії Китайська книга мудрості Історія Середніх віків Японські оповіді Російська історія та культура Легенди і міфи Росії Загальна Історія Мистецтв

 

Історія Стародавнього Сходу

Стародавній Схід і всесвітня історія

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Розділ 1. ПРИРОДНІ УМОВИ. НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 2. ФОРМУВАННЯ КЛАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ

Розділ 3. ОБ'ЄДНАННЯ ЄГИПТУ І СТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ОБЩЕЕГИПЕТСКОГО ДЕРЖАВИ. ЕПОХА БУДІВНИЦТВА ВЕЛИКИХ ПІРАМІД

Глава 4. Общеегипетское держава в період Середнього царства (XXI-XVIII ст. до н. е..)

Глава 5. Велика Єгипетська держава в епоху Нового царства (XVI-XII ст. до н. е..)

Глава 6. Єгипет в епоху Пізнього царства

Глава 7. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

МЕСОПОТАМІЯ

Глава 8. ГЕОГРАФІЧНА СЕРЕДОВИЩЕ. НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 9. НАЙДАВНІША МЕСОПОТАМІЯ. ФОРМУВАННЯ КЛАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА. МІСТА ДЕРЖАВИ ШУМЕРУ

Глава 10. ОСВІТА ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ДЕРЖАВИ В МЕСОПОТАМІЇ. ДЕРЖАВИ АККАДА І III ДИНАСТІЇ УРА

Глава 11. МЕСОПОТАМІЯ У II ТИСЯЧОЛІТТІ ДО Н. Е. ПЕРЕВАЖАННЯ ВАВИЛОНА

Глава 12. Велика Ассірійська військова держава в 1 тисячолітті до н. е.

Глава 13. ВАВІЛОНІЯ В НАПРИКІНЦІ II - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ I ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО Н. Е.: ВІД ПОЛІТИЧНОГО ДО ЗАНЕПАДУ УТВОРЕННЯ ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ

Глава 14. КУЛЬТУРА НАРОДІВ СТАРОДАВНЬОЇ МЕСОПОТАМІЇ

Глава 15. МАЛА АЗІЯ І ЗАКАВКАЗЗІ. МАЛА АЗІЯ: КРАЇНА І НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ. ДРЕБНЕЙШИЙ ПЕРІОД ЇЇ ІСТОРІЇ

Глава 16. ХЕТСЬКЕ ЦАРСТВО

Глава 17. ФРИГИЙСКОЕ І ЛИДИЙСКОЕ ЦАРСТВА

Глава 18. ВАНСЬКЕ ЦАРСТВО (УРАРТУ) І ДЕРЖАВИ ЗАКАВКАЗЗЯ

Глава 19. СХІДНЕ СЕРЕДЗЕМНОМОР'Ї І АРАВІЯ. СИРІЯ, ФІНІКІЯ І ПАЛЕСТИНА В ДАВНИНУ

Глава 20. КАРФАГЕН В IX-III СТ. ДО Н. Е.: ВІД ФІНІКІЙСЬКОЇ КОЛОНІЇ ДО ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ

Глава 21. СТАРОДАВНІ ДЕРЖАВИ АРАВІЙСЬКОГО ПІВОСТРОВА

НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ІРАН І СЕРЕДНЯ АЗІЯ В ДАВНИНУ

Глава 22. ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 23. СТАРОДАВНІ ДЕРЖАВИ ЕЛАМУ

Глава 24. МИДИЙСКОЕ ЦАРСТВО У VIII-VI ст. до н. е.

Глава 25. ПЕРСЬКА ДЕРЖАВА В VI-IV СТ. ДО Н. Е.

Глава 26. СЕРЕДНЯ АЗІЯ III-I ТИСЯЧОЛІТТЯХ до н. е.

Глава 27. КУШАНСЬКА ДЕРЖАВА І ПАРФІЯ

ПІВДЕННА АЗІЯ В ДАВНИНУ

Глава 28. ТЕРИТОРІЯ І НАСЕЛЕННЯ. ПЕРІОДИЗАЦІЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 29. ІНДСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ (ХХШ-XVIII ст. до н. е..)

Глава 30. «ВЕДІЙСЬКИЙ ПЕРІОД». СТАНОВЛЕННЯ РАННІХ ДЕРЖАВ У ПІВНІЧНІЙ ІНДІЇ (XIII-VII ст. до н. е.)

Глава 31. «БУДДІЙСЬКИЙ ПЕРІОД». СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК В VI-III ст. до н. е. І УТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНОІНДІЙСЬКОЮ ДЕРЖАВИ

Глава 32. «КЛАСИЧНА ЕПОХА», ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ПІВДЕННОЇ АЗІЇ В II Ст. ДО Н. Е.-V Ст. Н. Е. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД

Глава 33. РЕЛІГІЯ І КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

 Глава 34. ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. НАСЕЛЕННЯ. ХРОНОЛОГІЯ І ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 35. І НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ В КИТАЇ, ШАН-ІНЬ ТА ЧЖОУ

Глава 36. СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ VIII-III СТ. ДО Н. Е.

Глава 37. ІМПЕРІЯ ХАНЬ В ІІІ Ст. ДО Н. Е .. -I Ст. Н. Е.

Глава 38. ПЕРШЕ ЦЕНТРАЛІЗОВАНЕ ДЕРЖАВА В КИТАЇ - ІМПЕРІЯ ЦИНЬ (221-207 РР.. ДО Н. Е.)

Глава 39. СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ I-III ст. н. е.

Глава 40. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

Глава 41. КРАЇНИ ДАЛЬНЬОГО СХОДУ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Глава 42. ДЕРЖАВИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ В ДАВНИНУ

ЗАГАЛЬНЕ ТА ОСОБЛИВЕ РОЗВИТКУ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

НАЙВАЖЛИВІШІ ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 

Література Стародавнього Сходу

Біля витоків художнього слова

 Давньоєгипетська література

Література Шумеру та Вавилонії

Література Вавілонії

Хеттская література

Література Стародавнього Китаю

Давньоіндійська література

 Древнеиранская література

Давньоєврейська література