Вся електронна бібліотека >>>

 Історія стародавнього Сходу >>>

  

Загальна історія

Історія Сходу

Підручник за спеціальністю «Історія»


Розділ: Реферати з історії

 

Вітчизняна історіографія Сходу: пошуки альтернатив

 

 

Російські сходознавці, хоча вони і являли собою до 1917 р. значний і шановний у світовому співтоваристві загін фахівців, історією Сходу і проблемами історичного процесу на Сході цікавилися порівняно мало. Після 1917 р. вивчення Сходу спочатку взагалі не привертало уваги неабиякою мірою із-за того, що фахівці потроху зникали - старі вмирали або емігрували, деякі просто усувалися від професійної діяльності, не вміючи вписатися в нову епоху і задовольняти вимогам революціонерів, а нових практично не готували. Пізніше, наприкінці 20-х і 30-х роках, з'явились спеціалісти нового покоління, причому основна їх частина займалася сучасним Сходом, а точніше - революційного проблемами руху на Сході, що строго відповідало запитам того часу. У роки великих чисток значна частина їх - перш за все, ті, хто цікавився проблемами «азіатського» способу виробництва, хоча далеко не тільки вони,- була знищена режимом, а решту надовго замовкли. Відроджуватися вітчизняне сходознавства стало потроху лише у повоєнні роки, у багатьох своїх сферах практично заново, на голому місці, не маючи ні усталених наукових шкіл, ні живих шановних вчителів.

Не дивно, що умови існування визначили і характер післявоєнного сходознавства: в більшості своїй воно було представлено людьми, звиклими і умевшими зберігати язик за зубами і не висловлювати ідей, які хоч в чомусь розходилися з офіційно визнаною ідеологією, в тому числі і з теоретичними побудовами істмату. Практично це означало, що повоєнне радянське сходознавство в тому, що стосувалося осмислення історичного процесу та особливостей внутрішньої структури країн Сходу, слід було, за рідкісними винятками, букві истматовских схем, санкціонованих правили в країні режимом. Ухилитися від такого роду схем означало поставити себе поза законом, поза межами суспільства. Тому ті, чия совість не дозволяла миритися з вульгарними схемами, йшли в такі сфери науки, де зі схемами не доводилося мати справи, у всякому разі на кожному кроці. І все ж становище поступово змінювалося. Після війни в науку прийшов новий покоління вчених, вільний від мертвящего страху, який навічно вжився в тих, хто пережив великі чистки. Зусиллями цього нового покоління стало заново розвиватися вітчизняне сходознавства, хоча справедливості заради необхідно визнати, що пізніше до його складу увійшли і ті, хто вийшов з-за колючого дроту, особливо після смерті Сталіна і XX з'їзду КПРС.

Новий серйозний етап принципового осмислення проблем Сходу настав приблизно в 60-ті роки і в значній своїй частині знову був пов'язаний з висуненням на передній план ідей Маркса про «азіатському» суспільстві. Поштовхом для цього послужили як об'єктивна потреба пояснити феномен світу, що розвивається, вже заявив про себе і не вписывавшийся у звичні стереотипи («у відставанні Сходу винен колоніалізм»), особливо після деколонізації Сходу, так і започаткована французькими сходознавцями-марксистами (М. Годелів, Ж. Сюре-Каналь, Ж. Шено та ін) дискусія з проблем «азіатського» способу виробництва. Ідеологічна відлига дозволила вітчизняним востоковедам включитись у дискусії та висловити ряд неординарних точок зору, досить далеких від санкціонованих режимом истматовских ідей. Однак великого розвитку дискусія не отримала, бо була незабаром перервана під тиском влади. Настав час реваншу, зазначене появою низки робіт, автори яких ревно прагнули відстояти истматовские схеми, причому робилося це вже не так вульгарно, як колись, що надавало відкинутим життям схемами ілюзію якоїсь науковості (найбільш наочно це видно на прикладі монографії Ст. Н. Никифорова «Схід і всесвітня історія», М., 1975).

Втім, позитивним результатом дискусії було відвойоване у теоретичних боях право відкрито виступати проти нехай і панівною, але вже не єдино можливої у вітчизняній історіографії схеми всесвітньо-історичного процесу. Результатом цього були пожвавлення теоретичних досліджень, підвищена увага до відповідних дослідженнями за кордоном, починаючи з таких маститих авторів, як Тойнбі та Вебер. Поступово фахівцям ставало усе більш ясно, що не слід прагнути до єдності думок - а адже такого роду прагнення, закладену марксизмом і істматом, було, що називається, в крові у кожного з наших дослідників-суспільствознавців протягом довгих десятиліть - і що, навпаки, кінцева цінність сукупної роботи дослідників саме в тому, щоб кожен розробляв і відстоював власні позиції: хай час і наступні покоління вирішать, хто з них виявився ближче до істини.

Слід зауважити, що аж до останніх років саме собою як би передбачалося, що будь-які наукові пошуки подібного роду повинні вестися в рамках марксизму і на основі марксистської методології. І якщо у когось і були сумніви з цього приводу, то вони зазвичай на передній план не висувалися. Лише останнім часом, коли активно почали валитися багато усталені стереотипи мислення, ситуація в цьому плані рішуче змінилася. Ті, хто хотів висловлювати альтернативні марксизму ідеї і створювати на їх основі власні концепції, отримали для цього широкі можливості. Зокрема, це знайшло своє відображення в тому, що деякі дослідники відкрито піддали сумніву святая святих істмату - схему формацій і сам принцип інформаційного пояснення історії. В якості альтернативи було висунуто цивілізаційна, в дусі Вебера і Тойнбі, її пояснення або поєднання інформаційного та цивілізаційного принципів при аналізі історичного процесу. Суттєво зауважити, що серед фахівців, які виявилися найбільш активно залучені в теоретичні дискусії, сходознавці переважають майже абсолютно. Це, втім, і не дивно: саме з проблемами Сходу, минулого і сьогодення, марксизм і истмат ніколи не справлялися. Для вирішення цих проблем настійно потрібні нові теоретичні основи.

Як же йде справа зі згаданими проблемами, як намагалися вирішувати їх у вітчизняному сходознавстві до недавнього часу і які нові рішення пропонуються в наші дні енергійної ломки застарілих стереотипів?

 

До змісту книги: Історія Сходу

 

Дивіться також:

 

Всесвітня Історія Історія Геродота Мистецтво Стародавнього Єгипту Мистецтво Стародавнього Китаю Міфи і легенди Азії Культура Японії Китайська книга мудрості Історія Середніх віків Японські оповіді Російська історія і культура Легенди і міфи Росії Загальна Історія Мистецтв

 

Історія Стародавнього Сходу

Стародавній Схід і всесвітня історія

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Розділ 1. ПРИРОДНІ УМОВИ. НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 2. ФОРМУВАННЯ КЛАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ

Розділ 3. ОБ'ЄДНАННЯ ЄГИПТУ І СТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ОБЩЕЕГИПЕТСКОГО ДЕРЖАВИ. ЕПОХА БУДІВНИЦТВА ВЕЛИКИХ ПІРАМІД

Глава 4. Общеегипетское держава в період Середнього царства (XXI-XVIII ст. до н. е..)

Глава 5. Велика Єгипетська держава в епоху Нового царства (XVI-XII ст. до н. е..)

Глава 6. Єгипет в епоху Пізнього царства

Глава 7. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

МЕСОПОТАМІЯ

Глава 8. ГЕОГРАФІЧНА СЕРЕДОВИЩЕ. НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 9. НАЙДАВНІША МЕСОПОТАМІЯ. ФОРМУВАННЯ КЛАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА. МІСТА ДЕРЖАВИ ШУМЕРУ

Глава 10. ОСВІТА ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ДЕРЖАВИ В МЕСОПОТАМІЇ. ДЕРЖАВИ АККАДА І III ДИНАСТІЇ УРА

Глава 11. МЕСОПОТАМІЯ ПІД II ТИСЯЧОЛІТТІ ДО Н. Е. ПЕРЕВАЖАННЯ ВАВИЛОНА

Глава 12. Велика Ассірійська військова держава в 1 тисячолітті до н. е.

Глава 13. ВАВІЛОНІЯ В НАПРИКІНЦІ II - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ I ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО Н. Е.: ВІД ПОЛІТИЧНОГО ДО ЗАНЕПАДУ УТВОРЕННЯ ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ

Глава 14. КУЛЬТУРА НАРОДІВ СТАРОДАВНЬОЇ МЕСОПОТАМІЇ

Глава 15. МАЛА АЗІЯ І ЗАКАВКАЗЗІ. МАЛА АЗІЯ: КРАЇНА І НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ. ДРЕБНЕЙШИЙ ПЕРІОД ЇЇ ІСТОРІЇ

Глава 16. ХЕТСЬКЕ ЦАРСТВО

Глава 17. ФРИГИЙСКОЕ І ЛИДИЙСКОЕ ЦАРСТВА

Глава 18. ВАНСЬКЕ ЦАРСТВО (УРАРТУ) І ДЕРЖАВИ ЗАКАВКАЗЗЯ

Глава 19. СХІДНЕ СЕРЕДЗЕМНОМОР'Ї І АРАВІЯ. СИРІЯ, ФІНІКІЯ І ПАЛЕСТИНА В ДАВНИНУ

Глава 20. КАРФАГЕН В IX-III СТ. ДО Н. Е.: ВІД ФІНІКІЙСЬКОЇ КОЛОНІЇ ДО ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ

Глава 21. СТАРОДАВНІ ДЕРЖАВИ АРАВІЙСЬКОГО ПІВОСТРОВА

НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ІРАН І СЕРЕДНЯ АЗІЯ В ДАВНИНУ

Глава 22. ГЕОГРАФІЧНА СЕРЕДОВИЩЕ І НАСЕЛЕННЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 23. СТАРОДАВНІ ДЕРЖАВИ ЕЛАМУ

Глава 24. МИДИЙСКОЕ ЦАРСТВО У VIII-VI ст. до н. е.

Глава 25. ПЕРСИДСЬКА ДЕРЖАВА В VI-IV СТ. ДО Н. Е.

Глава 26. СЕРЕДНЯ АЗІЯ III-I ТИСЯЧОЛІТТЯХ до н. е.

Глава 27. КУШАНСЬКА ДЕРЖАВА І ПАРФІЯ

ПІВДЕННА АЗІЯ В ДАВНИНУ

Глава 28. ТЕРИТОРІЯ І НАСЕЛЕННЯ. ПЕРІОДИЗАЦІЯ. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 29. ІНДСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ (ХХШ-XVIII ст. до н. е..)

Глава 30. «ВЕДІЙСЬКИЙ ПЕРІОД». СТАНОВЛЕННЯ РАННІХ ДЕРЖАВ У ПІВНІЧНІЙ ІНДІЇ (XIII-VII ст. до н. е.)

Глава 31. «БУДДІЙСЬКИЙ ПЕРІОД». СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК В VI-III ст. до н. е. І УТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНОІНДІЙСЬКОЮ ДЕРЖАВИ

Глава 32. «КЛАСИЧНА ЕПОХА», ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ПІВДЕННОЇ АЗІЇ В II Ст. ДО Н. Е.-V Ст. Н. Е. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД

Глава 33. РЕЛІГІЯ І КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ

 Глава 34. ПРИРОДНА СЕРЕДОВИЩЕ. НАСЕЛЕННЯ. ХРОНОЛОГІЯ І ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ

Глава 35. І НАЙДАВНІШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ В КИТАЇ, ШАН-ІНЬ ТА ЧЖОУ

Глава 36. СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ VIII-III СТ. ДО Н. Е.

Глава 37. ІМПЕРІЯ ХАНЬ В ІІІ Ст. ДО Н. Е .. -I Ст. Н. Е.

Глава 38. ПЕРШЕ ЦЕНТРАЛІЗОВАНЕ ДЕРЖАВА В КИТАЇ - ІМПЕРІЯ ЦИНЬ (221-207 РР.. ДО Н. Е.)

Глава 39. СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ I-III ст. н. е.

Глава 40. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

Глава 41. КРАЇНИ ДАЛЬНЬОГО СХОДУ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Глава 42. ДЕРЖАВИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ В ДАВНИНУ

ЗАГАЛЬНЕ ТА ОСОБЛИВЕ РОЗВИТКУ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

НАЙВАЖЛИВІШІ ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 

Література Стародавнього Сходу

Біля витоків художнього слова

 Давньоєгипетська література

Література Шумеру та Вавилонії

Література Вавілонії

Хеттская література

Література Стародавнього Китаю

Давньоіндійська література

 Древнеиранская література

Давньоєврейська література