::

    

На головну

Зміст

   


 Мої улюблені книги Неймовірні випадки


Н. Н. Непомнящий.

Частина друга. Двері в Задзеркаллі

 

 

ТІНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ

 

З Олексієм я познайомився кілька років тому, але до цих досі не знаю ні його прізвища, ні адреси... Достеменно відомо лише те, що він москвич, і те, що кожне літо разом зі своїми товаришами Олексій виїжджає на місця колишніх боїв Великої Вітчизняної... З'являється і зникає Олексій несподівано. Ось і тепер він подзвонив несподівано...

- Давай зустрінемося... Є розмова, -сказав багатообіцяюче Олексій і повісив трубку.

Відразу зауважу, що Олексій з товаришами не мисливці за зброєю, - на цей вид знахідок в компанії Олексія накладено табу - «не Зброя брати!». Бажаними ж знахідками є: військова атрибутика, предмети побуту: ножі, пляшки, фляги та інша дрібниця... В пошані і несподівані в місцях боїв знахідки - так, в позаминулому році Олексій знайшов у розритому бліндажі розсип довоєнних німецьких значків... Мабуть, втратив їх німець був завзятим колекціонером!

У цих походах по місцях, так би мовити, бойової слави з ним і його товаришами частенько відбуваються як курйозні, так і дивні, а де-то і страшні випадки...

Через півгодини після телефонної розмови ми вже сиділи в скверику біля «Макдональдсу», що біля метро «Пушкінська».

Олексій, як ви з'їздили в цьому році?

Так непогано... Знову, як і рік тому, працювали в Брянських лісах, в

верхів'ї річки Жиздри, де майже півтора року з зими 1942-го по кінець літа

1943 року стояв фронт...

Були цікаві знахідки?

Знахідки у нас традиційні - наші і німецькі солдати, назавжди

залишилися в-руської землі, і предмети їх побуту...

І скільки ви відкопали в цьому році?

Відрили шістьох наших і одинадцять німців, причому чотирьох солдатів

вермахту в заваленому бліндажі на березі річки Жиздри... бомба або

снаряд туди потрапили, так вони там всі і залишилися. Стали ми акуратно рити...

Грунт там піщана - працювати легко. Розрили накат, перепиляли колоди і

відрили зотлілі німецькі чоботи з стирчать з них кістками Стали...

рити акуратніше... Ось тазові кістки, хребет, ребра... Потихеньку і

інших відрили... Чотирьох... Один, мабуть, був офіцер - з хрестом...

Поки працювали, потихеньку стало сутеніти... Ми залишили скелети біля

ями, а самі розташувалися метрах в двохстах, на полянці...

А от вночі стало відбуватися казна-що! Ми народ звичний... Спати в Лісі нам не вперше... Але тут... Такого ще не було! Вночі нас розбудив черговий - Валера. «Хлопці, - каже, - щось відбувається», а що - не зрозумію!» Ми зірвалися... Слухаємо... А там, за лощиною, де ми копали, чутні німецька мова, німецькі марші, сміх, брязкіт гусениць... Ми, чесно кажучи, перелякалися... Зібрали, дрібнички і відійшли до річки - це з півкілометра Там до... ранку і просиділи...

- Але до бліндажу повернулися?

-Так, звичайно. Вранці пішли знову туди... Все на місці... Нічого не зворушено... Лежать скелетики, як ми їх і залишили... Але трохи далі пройшли, а там... Танкові ями...

Це ще що?

Укриття, в яких стояли танки... І саме вражаюче - свіжі

сліди гусениць!!! Мох весь порізаний, немов тільки вчора тут якісь

«пантери» їздили!

Може, якісь місцеві трактористи розважалися?

Якщо б! Там до найближчого житла кілометрів десять! Глушина! Навіть

не знаю, що й подумати! Явні сліди - вночі танки ходили... Так ми і рев

двигунів чули... Містика!

А з німцями-то що зробили?

Поховали, як годиться. Так в загальній могилі їх і закопали... Правда, і

тут не обійшлося без пригод...

Ще щось?

Так! Ми всі взагалі-то привчені до останків ставитися з повагою,

акуратно... Але новачок наш Костянтин - перший раз з нами був... Як би

це висловитися - був кілька безтурботний і непочтителен до останкам...

У чому це виражалося?

Так він рибак, скрізь з вудкою телескопічною ходив Він... кістки цієї

вудкою чіпав так ногою пару раз їх ворошил, хоча ми його і осаджували...

І що?

А те, що, коли ми ввечері знову до річки поверталися, він спіткнувся,

що називається, на рівному місці... Вудку і зламав пальці на ноги сильно

забій... Причому тієї самої, що кістки чіпав! Досі кульгає...

Може, збіг?

Які тут збіги?! Вудкою чіпав? Чіпав! Зламалася! Ногою

чіпав? Було діло! Ногу теж пошкодив... Я сам давно зрозумів, розплата

неминуча, якщо це стосується мертвих...

А ще якісь подібні випадки були?

Так... Як-то знову заночували прямо серед лісу. Стемніло... Вночі

помітили метрах в ста п'ятдесяти від стоянки дивне світіння. Вранці підійшли до того місця. Стали шукати. Помітили верхню частину каски... Розрили... знайшли Двох-одного на інше... Теж німці... Один іншого, мабуть, з-під вогню тягнув на собі, та не доніс - самого вбили... Ось так! Поховали обох...

А щось подібне, типу брязкоту гусениць, раніше було?

Ні, я вісім років ходжу, а це вперше! А ось стогін в лісі ночами часто

чуємо... постійно... Кожен рік таке трапляється... І завжди десь

неподалік знаходимо непохороненных солдатів.

Може, здається?

Та ні! Людей треба ховати по-людськи... А тут де солдат був убитий,

поранений... як упав, так досі й лежить... Скільки їх - і наших і німців

ярах і лощинах непохованими лежать... От в минулому році ярок

знайшли - там наших людей п'ятнадцять, а може, і більше до досі лежать...

Як їх в лощині побили, так вони там і залишилися... Так били, мабуть, міцно...

Каски - в коржик! Копнеш - фаланги пальців, уламки кісток, зотліле

обмундирування! А зброя - винтовочкитрехлинейки. Кругом воронки від

хв... А поруч на горушке, яку їм, мабуть, взяти наказали, - купа

німецьких гільз, ящики з-під хв валяються... І ні однієї вирви! Це

виходить, з голими руками на кулемети і міномети йшли! Жах!

Де ти навчився читати «картини» бою?

Ех... Скільки років вже ходжу по лісах - очей досвідчене... Так і не один я, все

разом «читаємо».

Які плани на майбутнє?

У 1997 році поїдемо в інші місця... Куди-небудь ближче до північ...

район Нелідова, Великих Лук - там теж бої були, дай боже! Та й місця

поглуше, ніж під Брянськом... І взагалі надто багато з'явилося копачів!

«Чорні» адже можуть і вбити... Їм зброю треба... А у нас інші цілі...

До речі, ось тобі сувенірчик! Поки!

Олексій простягнув невеликий згорток і швидким кроком попрямував до метро... Я розгорнув папір... В руках у мене опинилася алюмінієва солдатська пряжка з орлом і готичної написом німецькою: «З нами Бог!»...

Олексій вже сховався в підземному переході, і я подумки побажав йому удачі в цих дивних, незрозумілих для мене пошуках.

 

 

 

На головну

Зміст